Зміст дидактичної одиниці

Історичний розвиток та правовий статус комерційних банків. Порядок створення комерційних банків, відкриття філій, представництв та відділень. Порядок реорганізації та ліквідації комерційних банків.

Анотація

Зазначений модуль містить основні теоретичні та практичні питання особливостей правового статусу, порядку створення та припинення діяльності комерційних банків. Акцентується увага на сучасному вітчизняному законодавству (банківському та господарському), норми якого регламентують банківські правовідносини, одним з учасників яких є комерційні банки. З урахуванням особливостей сучасної банківської системи модуль містить широку класифікаційну характеристику її елементів – комерційних банків.

Дається детальна характеристика порядку створення комерційних банків, відкриття філій, представництв та відділень, акцентуючи при цьому увагу на управлінських повноваженнях НБУ. Наведено перелік документів, що їх необхідно представити центральному банку для реєстрації комерційних банків, відкриття філій, представництв та відділень.

Значне місце відведено характеристиці порядку реорганізації та ліквідації комерційних банків. Приділено увагу правовим підставам ліквідації та реорганізації банку. Під час розгляду питання наголошено на умовах призначення тимчасової адміністрації та повноваженнях тимчасового адміністратора.

Тест­допуск

1. Які кошти забороняється використовувати при формуванні статутних фондів комерційних банків?

а) кошти державного бюджету;

б) кредитні;

в) власні;

г) залучені.

2. Частка будь-якого учасника (акціонера) банку не може перевищувати:

а) 15%;

б) 25%;

в) 35%;

г) 45.

3. Що може бути засобом формування статутного фонду банку?

а) нематеріальні активи;

б) транспортні засоби;

в) грошові кошти;

г) цінні папери.

4. Чи може статутний фонд комерційного банку формуватися за рахунок коштів в іноземній валюті?

а) не може;

б) може учасником-нерезидентом;

в) може учасником-резидентом;

г) може з дозволу НБУ.

5. Вищим органом управління банку є ...

а) ревізійна комісія банку;

б) загальні збори учасників банку;

в) правління банку;

г) наглядова рада банку.

Методичні вказівки до вивчення модуля 4.

Вивчаючи зміст цієї теми, студентам слід усвідомити, що банківська діяльність є одним із різновидів діяльності, що вимагає індивідуального дозволу з боку держави і належить до ризикової діяльності. Важливо пам’ятати, що комерційні банки, з одного боку створюються для задоволення інтересів власників банку (акціонерних або індивідуальних) і суспільних інтересів клієнтури, що обслуговується банком, а з іншого – суб’єкти ринку особливого типу, які організовують та здійснюють рух позичкового капіталу для забезпечення отримання прибутку власниками банку. А тому законодавець чітко визначає правовий статус комерційних банків, закріплюючи його нормами банківського та господарського законодавства, захищаючи при цьому інтереси як власників так і клієнтів банків.

Готуючи питання про порядок створення та державної реєстрації банків, треба знати, що реєстрація банків здійснюється Нацбанком України, шляхом унесення відповідного запису до Державного реєстру банків. Законодавець чітко визначив економічні нормативи для формування статутного капіталу, природу їх джерел, а також перелік реєстраційних документів. Особливу увагу при цьому варто звернути на повноваження, що ними наділена Комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків НБУ та обставини, за яких НБУ може відмовити в реєстрації комерційному банку.

Не повинно пройти повз увагу студентів і питання про умови й порядок реорганізації та ліквідації комерційних банків, у зв’язку з чим припиняється їх діяльність. Слід запам’ятати, що реорганізація може бути добровільною або ж примусовою, що залежить від конкретних обставин, вивчення яких доповнить багаж економічних знань у майбутніх правознавців.

Матеріали для вивчення

№ 1. Історичний розвиток та правовий статус комерційних банків

Древня минувшина не залишила нам достатньо повних відомостей про те, коли виникли банки, які операції вони виконували, що було спонукаючою силою їх розвитку. Сьогодні збереглись відомості про перші гроші стародавніх народів (хутра, первісні монети, золоті злитки), але не про банки. Тобто є всі підстави стверджувати, що банки виникли на основі товарно-грошових відносин, але сам період виникнення банків не визначений, як і неясною є їх істинна природа.

Думки вчених щодо еволюційного розвитку банків можна розділити на дві групи. Так на думку одних дослідників перші банки виникли в умовах мануфактурної стадії капіталізму і з’явились перш за все в окремих італійських містах (Венеції, Генуї) в ХІV і ХV ст. На їх думку банки виникли не в зв’язку з розвитком товарно-грошових відносин на ранніх стадіях товарного господарства, а саме в той період, коли необхідна була мережа спеціалізованих установ, які б регулювали грошовий обіг та здійснювали кредитні операції.

На думку інших вчених, банки виникли значно раніше – у феодальний період, оскільки в античному і феодальному господарстві виникла потреба у функції банків як посередників у платежах.

Як бачимо, думки вчених свідчать, що період виникнення банків розходиться майже на дві тисячі років, а це говорить про можливість різного підходу до поняття того, що вважати банком.

Так зокрема Банк Венеції був заснований у 1171 р., але вважати його банком в справжньому розумінні не можна, оскільки його функції зводились до мобілізації грошових коштів для міста шляхом продажу своїх зобов’язань і купівлі зобов’язань міської влади. В економічній літературі поширена думка, що слово “банк” виникло у Венеції в ХІV ст. і походить від італійського “banco” – стіл, лавка, які встановлювались на площах, де відбувалася жвава торгівля товарами. Оскільки єдиної системи монет на той час не було, то виникала потреба у спеціалістах, які б знали і розумілись у монетах, що перебували в обігу, могли б їх оцінити і дати пораду щодо їх обміну. Ці спеціалісти-міняйли зазвичай розміщувались зі своїми особливими столами на ринках, де відбувалась торгівля. А якщо врахувати, що в Х ст. Італія була центром світової торгівлі, куди стікали товари і гроші різних країн, то стає зрозумілим, що банкіри були безперечними учасниками торгових операцій.

Однак існує й інша думка, що слово “банк” пов’язане з кредитною функцією. Так на думку істориків, ще 2300 років до н.е. були торгові компанії, котрі виконуючи свої безпосередні функції видавали також позики. Згадування про перші кредитні операції належать до VІ ст. до н. е. У Древньому Вавилоні практикувалася операція вкладу: прийом вкладів і виплата по них відсотків. Ці ж операції в ІV ст. до н. е. практикувалися і в Греції. Примітно, що поряд з прийомом вкладів древні греки за відповідну плату проводили обмін грошей.

Таким чином, виникнення перших банків історично пов’язане з такими передумовами:

‑ розвиток товарного обміну, грошових і кредитних відносин;

‑ розвиток кредитної справи і розширення операцій з обслуговування клієнтів;

‑ системність у кредитуванні;

‑ видача кредитів не лише на задоволення споживчих потреб, а й на проведення господарських операцій;

‑ одночасне виконання розрахункових і кредитних операцій установами банку;

‑ платність кредиту як умова прибутковості функціонування банку та виробничого використання банківської позики.

Відносно широкий розвиток внутрішньої і зовнішньої торгівлі в ХV‑ХVІІ ст. у багатьох країнах Західної Європи викликав необхідність організації торговцями банків, де вони могли б зберігати грошові накопичення і проводити розрахунки безготівковим шляхом. Здійснення розрахунків через банк було викликано не тільки зручністю, а й прагненням уникнути труднощів при розрахунках готівкою, які були поширені на той час, і втрат, які були неминучі через псування монет, що становили тоді основну форму грошей.

Поряд із індивідуальними банками наприкінці ХVІІ ст. в Англії з’явилися перші акціонерні банки. В ХVІІІ ст. вони поширюються і в інших країнах. Однак у мануфактурний період розвитку капіталізму зростання кількості банків було повільним. Початок швидкому зростанню кількості банків було покладено промисловим переворотом, який викликав бурхливий розвиток капіталізму. Так, в Англії в 1750 році периферійних банків було не більше 12. В 1790 році – від 300 до 400, а в 1810 році – більше 700[11].

Кредитна система в Україні в Україні була започаткована в 1781 р., коли Російський Асигнаційний банк відкрив свої банківські контори у Києві, Ніжині, Харкові, а в 1782р. – у Херсоні. У 1939р в Києві засновується місцева контора державного комерційного банку. Указом від 31 травня 1860 р. було створено Державний банк Росії, який займався емісією кредитних білетів і здійснював низку комерційних операцій, а в Україні діяли його контори (в Києві, Харкові та Одесі). Крім того, в цей період в Україні почали функціонувати великі комерційні банки (Дворянський, Селянський), налагоджувалась мережа ощадних установ, що акумулювали заощадження населення.

Після реформи 1861 р. в Україні було створено низку місцевих банків: 20 травня 1864 р. – Херсонський земельний банк, 4 травня 1871 р. – Харківський земельний банк. У 1868 році розпочав операції Київський приватний комерційний банк.

На початку ХХ ст. в Україні фактично діяли три контори Державного банку Росії та 19 його філій, існувала розгалужена система комерційних банків, значного поширення набули товариства взаємного кредиту (26), міські суспільні банки (38), селянські банки (148), позичкові каси (66).

Становить певний інтерес досвід побудови банківської системи України в період державності (1917-1919). Після проголошення 20 листопада 1917 р. Третім Універсалом утворення УНР важливим завданням Центральної Ради було реорганізація банківської системи та формування національної грошової системи. 22 грудня 1917 р. Центральна Рада ухвалила закон про утворення Українського державного банку. Для задоволення потреб землевласників у наданні позик 23 серпня 1918 р. засновано Державний земельний банк.

У радянський період правове становище банків неодноразово змінювалось. Декретами ВЦВК від 14 грудня 1917 р. та Тимчасового робітничо-селянського уряду України від 22 січня 1919 р. всі банки та приватні кредитні установи було націоналізовано, а банківську справу проголошено державною монополією. У 1920 р. Україна залишилася без власної грошової одиниці і без банківської системи.

Серйозні зміни у правовому становищі банків відбулися в наслідок кредитної реформи 1930-1932 рр. Було ліквідовано банки, засновані на недержавній формі власності. Як результат виникла система державних банків, складовою якої був Держбанк СРСР та спецбанки.

Якщо до кредитної реформи Держбанк СРСР дійсно відігравав роль головного центрального банку держави, то після реформи ця його роль стала поступово зменшуватися. У 1959 р. банки довгострокових вкладень були ліквідовані, а їх функції передані Промбанку СРСР, перейменованого у Будбанк СРСР. З 1961 р. він став безпосередньо підпорядковуватись Раді Міністрів СРСР, а не Мінфіну, як це було раніше, і з цього моменту правове становище Держбанку СРСР та Будбанку СРСР стало практично однаковим.