Новий зміст банківської реформи був проявлений з прийняттям постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 17 липня 1987 року, згідно якої на базі існуючих державних банків новоутворено шість банків (Держбанк СРСР; спеціалізовані банки – Агропромбанк СРСР, Промбудбанк СРСР, Житлосоцбанк СРСР, Ощадний банк СРСР, Зовнішньоекономічний банк СРСР), які підпорядковувались Раді Міністрів СРСР. Після проведення цієї реформи правове становище банків істотно не змінилося, вони й далі продовжували здійснювати адміністративно-контрольні повноваження. Однак після прийняття постанови Ради Міністрів СРСР від 31 березня 1989 р. № 280 всі раніше імперативно розподілені клієнти мали право самостійно вибирати банк для свого кредитно-розрахункового обслуговування, що свідчило вже про наближення банківської діяльності до умов ринку[12].

Основою нової банківської системи в Україні було стало створення перших кооперативних комерційних банків, завдяки прийняттю в 1988 р. Закону СРСР “Про кооперацію”. Перший кооперативний банк “Таврія” зареєстровано у листопаді 1988 р., а перший комерційний банк – Український інноваційний банк заснований у січні 1989 р. у Києві.

Формування нової банківської системи України почалось з будівництвом незалежної суверенної держави і прийняття Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990) та Закону України “Про економічну самостійність України” (3 серпня 1990 р.), якими було передбачено, що Україна на своїй території самостійно організовує банківську справу і грошовий обіг та створює банківську систему. Діюча нині в Україні банківська система побудована на Законі України “Про банки і банківську діяльність” від 20 березня 1991 р.

Формування нової банківської системи України охоплює декілька періодів:

‑ перший період (1989-1991 рр.) – продовжувалась реєстрація українських банків у Москві, виникали банки зі змішаною формою власності;

‑ другий період (1991-1992 рр.) – перереєстрація усіх вітчизняних банків НБУ, продовжуються зміни у складі засновників;

‑ третій період (1992-1993 рр.) – активне створення банків “нової хвилі” із залученням приватного капіталу;

‑ четвертий період (1994-1996 рр.) – призупинення інфляційних процесів, активізація діяльності НБУ з регулювання діяльності комерційних банків, початок банківської кризи та банкрутства окремих банків;

‑ п’ятий період (1996-2000 рр.) – активна діяльність НБУ у подоланні інфляційних процесів, сприяння здійснення грошової одиниці;

‑ шостий період (2001-по даний час) – зміцнення активів банків та поступова їх капіталізація іноземними фінансовими інститутами.

Правову основу сучасної банківської системи складають норми Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України “Про Національний банк України”, “Про банки і банківську діяльність”, постанови Уряду, НБУ та інші нормативні акти.

Відповідно до ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” банк ‑ це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Як бачимо банки, це автономні, незалежні комерційні підприємства. З одного боку, вони створюються для задоволення інтересів власників банку (акціонерів або індивідуальних осіб) та інтересів клієнтури – юридичних і фізичних осіб, що обслуговуються банком, а з іншого – це підприємства особливого типу, які зобов’язані брати участь у публічних відносинах – організовувати та здійснювати рух грошових коштів.

Як господарюючі суб’єкти банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності. Держава не відповідає за зобов’язаннями банків, а банки не відповідають за зобов’язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором.

Національний банк України не відповідає за зобов’язаннями банків, а банки не відповідають за зобов’язаннями Національного банку України, якщо інше не передбачено законом або договором.

Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов’язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно ст. 6 вказаного Закону банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку. Законодавство про господарські товариства поширюється на банки у частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином можна виділити особливості правового статусу банків:

- банки наділені спеціальною правосуб’єктністю, яка передбачає здійснення банківської діяльності лише за умови наявності ліцензії, що надається НБУ;

- банківська діяльність ґрунтується на економічній самостійності;

- банки здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку, який утворюється за надання послуг їх клієнтам;

- здійснюючи кредитні, інвестиційні та інші операції, банки забезпечують економіку держави додатковими грошовими ресурсами;

- здійснюючи господарську діяльність банки не вправі виконувати адміністративні повноваження щодо поведінки їх клієнтів;

- будучи економічно самостійними банки мають з боку законодавця певні обмеження щодо своєї діяльності (ст. 48‑50 Закону).

Отже правовий статус банків поєднує в собі елементи правового статусу суб’єкта приватного та публічного права, що засвідчує про складну його правову природу та особливість банківських правовідносин в яких вони беруть участь.