Звільнення особи від кримінальної відповідальності - це відмова держави від засудження особи, яка вчинила злочин. При цьому до особи застосовуються кримінально-правові засоби примусового характеру. Звільнення від кримінальної відповідальності не є виправданням особи і застосовується за злочини невеликої та середньої тяжкості. Це одна з форм закінчення досудового слідства, визначена у ст. 212 КПК.

Законодавством передбачено такі види звільнення від кримінальної відповідальності та покарання:

1.  у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК);
2.  у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК);
3.  у зв'язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК);
4.  у зв'язку зі зміною обстановки (ст. 48 КК);
5.  у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК);
6.  внаслідок акта амністії, а також у зв'язку з помилуванням (п. 4 ст. 6 КПК);
7.  у зв'язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК);
8.  за наявності спеціальних підстав, зазначених у ч. 2 ст. 111;

ч.  2 ст. 114; ч. 3 ст. 175; ч. 4 ст. 212; ч. 2 ст. 255; ч. 5 ст. 258; ч. 6 ст. 260; ч. 3 ст. 263; ч. 4 ст. 289; ч. 4 ст. 307; ч. 4 ст. 309; ч. 4 ст. 311; ч. 3 ст. 369; ч. 4 ст. 401 Кримінального кодексу України.

Справи з постановою про закриття розглядаються судом за участю прокурора. Генеральний прокурор України у наказі № 5 гн від 19 вересня 2005 р. вимагає від прокурорів забезпечити участь у розгляді справ, направлених до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності та їх закриття з нереабілітуючих підстав (п. 2).

У зв'язку з внесенням змін до статей 7- 11¹ КПК України (2001 р.) визначено спеціальний порядок закриття справ: слідчий, за згодою прокурора і наявності підстав складає мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Прокурору при погодженні на закриття справи і звільнення особи від кримінальної відповідальності необхідно перевірити виконання вимог норм КПК, які регламентують обов'язкове виконання певних слідчих дій.

Так, згідно з частинами 1-4 ст. 7¹ КПК у зв'язку: з дійовим каяттям (ч. 1); з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим (ч. 2); із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру в порядку, передбаченому ст. 447 КПК (ч. 3); з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи, організації (ч. 4); до направлення справи до суду особі повинно бути роз'яснено сутність обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності та пові- домлено про право заперечувати проти закриття справи з цієї підстави. Якщо обвинувачений проти цього заперечує, справа розслідується в звичайному порядку.

У випадках, передбачених ст. 7^і КПК, слідчий повинен ознайомити обвинуваченого, його захисника, потерпілого або його представника з постановою про направлення справи до суду. Такі кримінальні справи можуть бути закриті судом як при попередньому розгляді, так і при розгляді справи в судовому засіданні.

Прокурору при виступі в суді необхідно враховувати, що згідно зі ст. 248 КПК за наявності визначених в законі обставин (ст. 6, ч. 1 ст. 7, статті 7¹, 7², 8, 9, 10, 11¹ КПК) суддя своєю мотивованою постановою закриває справу, скасовує запобіжні заходи, заходи щодо забезпечення цивільного позову і конфіскації майна, а також вирішує питання про речові докази, зокрема про гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом.

При вирішенні в судовому засіданні питання про закриття кримінальної справи відповідно до ст. 7¹ КПК прокурору необхідно звертати увагу на законність пред'явлення обвинувачення особі, яка підозрювалась у вчиненні злочину.

При цьому треба враховувати, що за такими справами обов'язково має пред'являтися обвинувачення. Постанова про закриття кримінальної справи відповідно до статей 7- 11¹ КПК повинна бути мотивованою і згідно зі ст. 130 КПК у постанові має бути обґрунтування щодо прийнятого рішення. На указані вимоги прокурору також необхідно звертати увагу, готуючись до участі у судовому засіданні.

Беручи участь у суді при розгляді справи, по якій відповідно до ст. 45 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям, прокурору необхідно звертати увагу на наявність у справі даних про те, що особа щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Ці умови є обов'язковими складовими дійового каяття особи. Відсутність однієї з них не дає підстави для звільнення особи.

У випадках, коли судом розглядаються матеріали справи, яка закривається і по справі пред'явлено позов, прокурору необхідно чітко дотримуватися вимог ст. 28 КПК та п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 р. "Про практику застосування судами України законодавства про від- 160 шкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином і стягнення безпідставно нажитого майна", де роз'яснено, що в разі закриття кримінальної справи цивільний позов не розглядається, а вимоги потерпілих можуть бути вирішені в порядку цивільного судочинства.

Аналіз підстав повернення органам досудового слідства справ, які були направлені в суди для застосування законодавства, що регулює закриття кримінальних справ, свідчить, що справи повертаються через такі недоліки: 1) неповне викладення у постановах фактичних обставин справи; 2) відсутність посилань на норми матеріального і процесуального закону;

1. не ознайомлення потерпілих або їх представників із постановою слідчого про направлення справи до суду; 4) нероз'яснення прав потерпілим, що передбачено ст. 49 КПК; 5) відсутність підпису прокурора на постанові щодо згоди на направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності; 6) відсутність даних про завдані збитки та їх відшкодування тощо.

Указані недоліки прокурору слід враховувати при підготовці до участі в судовому засіданні по розгляду кримінальних справ, які підлягають закриттю на підставі статей 7- 11¹ КПК, а також спеціальних підстав, зазначених у деяких статтях Кримінального кодексу. Загалом таких статей 14. Поряд з цим слід враховувати рекомендації Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 12 "Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності".