Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

ВИСНОВКИ

Сторінки матеріалу:

         У дисертаційному дослідженні автор розробляє теоретичні положення та засади діяльності органів виконавчої влади й місцевого самоврядування щодо реалізації адміністративної процедури та їх застосування у процесі законотворчої роботи і доходить таких висновків:

1. Під адміністративною процедурою слід розуміти встановлений законом порядок розгляду та розв'язання індивідуальних адміністративних справ органом виконавчої влади і місцевого самоврядування, який закінчується прийняттям адміністративного акта або укладанням адміністративного договору.

2. Полеміка щодо адміністративної процедури стосується її місця в адміністративно-процесуальній діяльності, адже одні вчені підтримують вузьке розуміння адміністративного процесу, а інші - широке.

 Провівши наукове дослідження стосовно одночасного охоплення одним поняттям "адміністративний процес" адміністративно-процедурної та юрисдикційної діяльності, автор дійшов висновку, що більш науково обґрунтованою є позиція вчених, які підтримують вузьке формулювання адміністративного процесу.

3. Відстоюючи позицію вузького розуміння адміністративного процесу, автор вказує на необхідність формування двох самостійних процесів: юрисдикційного (судового) та процедурного. Перший охопить такі провадження, як: провадження у справах про адміністративні правопорушення, провадження з розгляду скарг на дії чи бездіяльність органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування,  дисциплінарні провадження щодо державних службовців, а другий - з підготовки й ухвалення нормативних правових актів; з підготовки й ухвалення індивідуальних правових актів; з укладення адміністративних договорів; реєстраційне та дозвільне; з реалізації контрольно - наглядових повноважень; з розгляду пропозицій та заяв громадян; установче; з діловодства.

4. Запропоновано звернути увагу на поділ адміністративної процедури на формальну і неформальну, які відрізняються порядком їх реалізації, безвідносно до окремих категорій справ, враховуючи постулати доктрини публічної адміністрації. Пропонується також інтенсифікувати використання адміністративних договорів при реалізації втручальних процедур, що мають правообмежуючий характер, але попередньо цю ситуацію необхідно нормативно закріпити, тобто внести відповідні норми до проекту Адміністративно-процедурного кодексу України, визначивши,  по-перше, які процедури слід відносити до втручальних (тобто провести класифікацію або означити чинники віднесення процедури до втручальної);           по-друге, сформулювати поняття, умови та порядок  застосування публічно-правових договорів.

5. Звертається увага на актуальність правильного формулювання принципів, адже їх чіткість та послідовність визначення віддзеркалюються на ефективності практичної діяльності адміністративних органів.

Так, принцип публічності у західних доктринах використовується у значенні поінформованості громадськості щодо діяльності органів державної влади, мається на увазі відкритість функціонування цих органів, а вітчизняне законодавство тлумачить його в сенсі офіційності, тобто діяльність від імені держави. Подібне законодавче тлумачення йде у розріз з етимологією самого поняття, що є неприпустимим для правової науки, адже порушує засадні принципи творення романо-германської правової системи, зокрема логічність побудови правових конструкцій та однозначність інтерпретації термінів.

6. Класифіковано принципи адміністративно-процедурної діяльності на загальноправові принципи, до яких відносяться: принцип верховенства права; принцип законності; принцип рівності учасників адміністративної процедури; принцип публічності та галузеві: принцип ефективності, неупередженості, оперативності, гарантованого правового захисту. До галузевих також відносяться та окремо розглядаються принципи, визначені Резолюцією (77) 31 про захист особи відносно актів адміністративних органів, яка прийнята Комітетом Міністрів від 28 вересня 1977 р., а саме: право бути вислуханою; доступ до інформації; допомога і представництво; виклад мотивів; зазначення засобів правового захисту, які доцільно розглядати як певний орієнтир для побудови власної системи принципів адміністративно-процедурної діяльності, тобто використати  їх як фундамент та врахувати рекомендації, які надає названа Резолюція.

7. Характеризуючи принципи адміністративно-процедурної діяльності, здійснено аналіз їх науково-теоретичної сторони, зосереджено увагу на негативних та позитивних аспектах формулювання їх фабули, а саме:

 7.1. Принцип законності можна розглядати не лише як неухильне дотримання та слідування за нормою закону, а й як можливість адміністративного органу вибрати на власний розсуд один із запропонованих законом варіантів вирішення справи, тобто застосовувати дискреційні повноваження;

7.2. Принцип оперативності у проекті Адміністративно-процедурного кодексу України розглядається як необхідність своєчасного вирішення справи, хоча доктрина процесуального законодавства визначає його як діяльність, що відповідає встановленим законом строкам. Подібне формулювання як  принципу законності, так і принципу оперативності відповідає сучасним тенденціям побудови публічної адміністрації, але до практичної їх реалізації слід підходити зважено, враховуючи негативні явища вітчизняної системи управління.

8. Запропоновано долучити до принципів адміністративної процедури, що сформульовані у проекті Адміністративно-процедурного кодексу, додатковий принцип - принцип координації процедур, зміст якого полягає у тому, що результатом діяльності адміністративних органів має стати вираження своєї позиції декількома державними установами щодо видачі громадянину дозволу.

9. Запропоновано використовувати при визначенні строків адміністративно-процедурної діяльності поняття "розумного часу", що встановлює абстрактні обмеження для адміністративного органу без чіткої регламентації строків;

10. Під адміністративним розсудом слід розуміти правозастосовчу діяльність адміністративного органу щодо використання можливого варіанта поведінки, визначеного  законом, на власний розсуд при вирішенні поставлених перед ним завдань, спираючись при цьому на принципи, що забезпечують їх діяльність.

11. Опрацьовуючи причини наявності адміністративного розсуду в адміністративно-процедурній діяльності, автор поділяє їх на негативні та позитивні, вивчення та аналіз яких має сприяти вдосконаленню застосування адміністративного розсуду.

  • позитивні причини, до яких відносять: 1) динаміку розвитку та значне ускладнення суспільних відносин, які потребують правової регуляції; 2) безпосередню методику управлінської діяльності, яка весь час перебуває в динаміці; 3) поєднання результатів науково - технічного прогресу, постійне вдосконалення та зміна управлінських методів на його основі; 4) присутність у правовій практиці та теорії спеціалізованих (нетипових) норм права; 5) логічну  обмеженість формалізації приписів правої норми; 6) велику кількість оцінних категорій; 7) творчий підхід (активність) до виконання покладених на особу повноважень та прояви ініціативи в процесі управлінської діяльності; 8) неправова (організаційна) форма управлінської діяльності та інше;
  • негативні причини - 1) велика кількість правових актів, які за своєю суттю впливають на такий же предмет регулювання; 2) наявність застарілих та суперечних правових норм; 3) слабка кодифікація адміністративного законодавства; 4) низький рівень правової культури працівників апарату управління; 5) недосконале викладення правових категорій, стиль, мова та інше, що має важливе значення.

       Подібна диференціація відіграє вагому роль з огляду на реформування управлінської системи, адже дозволяє виявити недоліки та позитивні сторони в роботі як законодавчих органів, так і органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, що стосуються використання дискреційних повноважень в адміністративно-процедурній діяльності.

         12. Будь-яка діяльність, як і використання дискреційних повноважень, базується на певних фундаментальних правилах або принципах.         Українське законодавство не має науково-теоретичного та емпіричного матеріалу про формування власної системи принципів використання адміністративного розсуду. З огляду на це постає проблема, вакуум якої автор пропонує заповнити принципами, що визначені в Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 11 березня 1980 року № R (80)2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, а саме: мета дискреційного повноваження; об`єктивність та неупередженість; рівність перед законом; пропорційність; розумний час; застосування вказівок; відкритість вказівок; відступ від вказівок; характер контролю; утримання адміністративного органу від дій; повноваження контрольних органів щодо отримання інформації.

13. Проаналізувавши принципи, що визначені в Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 11 березня 1980 року № R (80)2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, можна зробити такі висновки:

1) вироблені принципи носять винятково рекомендаційний характер, що видно із самої назви правового акта, тому кожна держава сама визначає доцільність їх уведення у правову систему в такому вигляді або з внесеними корективами;

2) в низці домінант наявні атрибути повторюваності і надмірної детелізації, що створює проблеми з їх змістовим наповненням;

3) введення цих положень у законодавчу практику України в такому вигляді може викликати певні непорозуміння з їх формулюванням; тому більш доцільно викласти їх так: законність, своєчасність, відкритість, практична обумовленість, доцільність в межах визначених принципом законності, підконтрольність.

14. Наступний аспект дисертаційного дослідження, який логічно випливає з принципів адміністративного розсуду і має вагому практичну значущість для управлінської діяльності, є межі його застосування. Реалізація зазначеного абстрактного поняття з теоретичної площини у практичні конструкції правового документа здійснюється через ознаки нормативності та формальної визначеності закону, які виступають найбільш надійними кордонами правовому свавіллю. Але подібна формула негативно позначається на гнучкості та дієвості управлінської системи. В контексті цього автор пропонує віднайти "золоту середину" та застосовувати поряд з прямими непрямі методи впливу на дільність адміністративних органів, зокрема: принципи управлінської діяльності, правову свідомість та правову культуру державних службовців.

15. Запропоновано звернути увагу  на пропозицію про окреме виділення принципом адміністративного розсуду "недопущення свавілля з приводу застосування дискреційних повноважень". Подібна пропозиція тісно переплітається та повторює деякі аспекти змісту таких принципів, як законність та доцільність у межаж законності, але, поряд з цим, виконує роль допоміжного фактора, який безпосередньо направляє і одночасно забороняє свавільне використання адміністративного розсуду.