Проведений в дисертаційному дослідженні науковий аналіз інституту адміністративної юстиції дозволяє  підвести загальні підсумки, які, на наш погляд, будуть корисними як  для  наукової,  так  і  практичної діяльності.

1. Адміністративну юстицію як правове явище необхідно розглядати, з одного боку, як специфічне в межах адміністративного процесу провадження по оскарженню рішень, дій або бездіяльності органів, посадових осіб у сфері управлінської діяльності, що порушують права громадян та юридичних осіб. Таке провадження передбачає детальну регламентацію порядку розгляду і вирішення скарг громадян та юридичних осіб у судовій процесуальній формі, тобто являє собою специфічну форму захисту суб'єктивних прав і свобод зацікавлених осіб. З іншого боку, адміністративну юстицію належить розглядати як специфічний вид судового контролю у сфері державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, який проявляється в деяких випадках у втручанні суду, як органу правосуддя, в діяльність виконавчих (управлінських) органів.

Оскільки сутність захисту суб'єктивних прав і свобод полягає в їх примусовому здійсненні, то саме по собі це здійснення можливе лише у визначеній формі. Форма захисту права - це передбачений законом і визначений характером юрисдикційного органу порядок примусового здійснення суб'єктивних прав і свобод.

2. Самостійність форми захисту права визначається, по-перше, місцем і значенням юрисдикційного органу в системі організації суспільства, по-друге, ступенем розробленості, регламентованості процесуального порядку діяльності цього органу. Судова форма захисту прав і свобод зацікавленої особи у сфері управлінської діяльності посідає головне місце серед інших форм (адміністративної, громадської), оскільки: 1) правосуддя складає зміст усієї діяльності суду. Судова система в цілому створена для вирішення лише одного завдання - здійснення правосуддя; 2) судовий захист суб'єктивних прав і свобод особи здійснюється в особливій, детально регламентованій процесуальній формі, яка більш за всі інші форми пристосована до встановлення фактичних обставин справи, найбільш регламентована, а внаслідок цього гарантує встановлення істини й захист прав та свобод зацікавлених осіб; 3) судова форма захисту суб'єктивних прав і свобод використовується для контролю за правильним здійсненням інших форм захисту, в той час, як жодна з несудових форм правового захисту не може використовуватися для контролю за судовою формою.

3.  Адміністративна юстиція - це специфічний вид судового контролю у сфері державного управління, який здійснюється не систематично, не повсякденно як контроль з боку спеціалізованих контролюючих органів або прокурорський нагляд за законністю в державному управлінні, а періодично, лише при розгляді судами адміністративних справ, та характеризується  як пряме втручання судді (суду) в управлінську діяльність державного органу в ході розгляду справ про спори, що випливають з  управлінських правовідносин.

Адміністративна юстиція характеризується наявністю: 1) механізму розгляду справ по скаргах на рішення, дії чи бездіяльність органів публічної влади у сфері управлінської діяльності; 2) системи судових органів, до компетенції яких входить розгляд  зазначених справ. З огляду на структурну організацію, адміністративну юстицію характеризують незалежність (відносна чи абсолютна) від будь-яких органів, що дозволяє говорити про можливість існування автономної системи адміністративного правосуддя. 

Правовим наслідком вирішення спору у сфері управлінської діяльності  органом адміністративної юстиції є визнання недійсності і (чи) скасування неправомірного акта або інше відновлення порушеного суб'єктивного права зацікавленої особи.

Таким чином, адміністративна юстиція - це порядок розгляду і вирішення в процесуальній формі загальними або спеціально створюваними судами спорів, що виникають у сфері управлінської діяльності між громадянами чи юридичними особами, з одного боку, і органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, - з  іншого.

4. Наявність органів адміністративної юстиції - це необхідний атрибут демократичної правової держави, показник зрілості судової організації і ступеня розвиненості різних форм здійснення правосуддя. Таким чином, необхідність запровадження повноцінної адміністративної юстиції в Україні обумовлена потребами українського суспільства з метою: 1) надійного захисту прав і свобод громадян та юридичних осіб від зловживань органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб; 2) подальшого втілення у життя концепції поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а саме для здійснення політики  стримувань і противаг у взаємовідносинах між різними гілками влади; 3) забезпечення правопорядку, законності в управлінській діяльності державних органів; 4) реалізації положень ст. 125 і 127 Конституції України щодо структурної організації судової влади, тобто збалансування структур судової влади між загальними та спеціалізованими судами; 4) розвитку демократичної правової культури європейського типу в судовій, адміністративній і муніципальній системах; 5) формування відповідної державної політики в галузі юстиції  силами  законодавчої  влади  та  судової  практики.

5. Реформування державного апарата і системи державного управління в Україні надало особливу актуальність пошуку напрямків запозичення закордонного досвіду. Встановлення і розвиток інституту адміністративної юстиції є результатом послідовної реалізації ідеї поділу влади, створення балансу особистих і публічних інтересів. Адміністративна юстиція - один із небагатьох інститутів демократичної, правової держави, започаткований не в англо-американському конституціоналізмі, а в державно-правових системах романо-германської сім'ї. Досвід правосуддя по адміністративних справах будь-яких розвинених держав: 1) доводить, що раціонально побудована система адміністративної юстиції є додатковим ефективним механізмом захисту прав громадян і юридичних осіб, сприяє вдосконаленню правової держави та принципу поділу влади; 2) є корисним для запровадження повноцінної адміністративної юстиції в Україні. На такий висновок наводить порівняльно-правове вивчення інститутів адміністративної юстиції закордонних держав (в тому числі держав - республік колишнього СРСР) і України. До останнього часу подібні дослідження, як правило, обмежувалися інституціональними підходами (вивчалися інститути адміністративної юстиції, закордонні концепції адміністративного судочинства, організація адміністративних судів, але не поведінкові  орієнтації  суддів,  їх  соціальний  статус і установки, доступність адміністративного судочинства).

6. Має теоретичну і практичну значимість проблема розмежування таких інститутів  адміністративного  права,  як адміністративна юрисдикція та адміністративна юстиція. Обидва інститути входять як складова частина до адміністративного права, однак отримують інколи різну трактовку, яка полягає в змішуванні цих понять, що має проблемно-термінологічне підгрунтя і деякою мірою може бути виправдане з етимологічної точки зору.  

Адміністративна юстиція і адміністративна юрисдикція, маючи суміжні ознаки, відрізняються за ознаками предметної природи (судової і виконавчої) та характером цих видів діяльності.

Під "юстицією" завжди розуміли правосуддя (інше значення "справедливість"). Термін "юрисдикція" охоплює сукупність повноважень  відповідних державних органів вирішувати правові спори і справи про правопорушення. Таким чином, стає очевидною певна спорідненність  термінів "юстиція" і  "юрисдикція".

За наявності споріднених рис зазначені вище види діяльності не можуть бути зведені до чогось єдиного щонайменш з трьох причин: 1) адміністративна юрисдикція - це різновид виконавчо-розпорядчої діяльності, який здійснюється органами виконавчої гілки влади; адміністративна юстиція - різновид правосуддя, представлений судовою  гілкою  влади,  що  і  визначає  характер  цих  видів  діяльності; 2) "активним" суб'єктом адміністративної юрисдикції, який розглядає і нейтралізує адміністративно-правовий конфлікт, є орган державного управління або місцевого самоврядування, в той час як адміністративна юстиція, в нашому розуміння, не зливається з адміністрацією (хоча в деяких випадках наближена до неї), а характеризується системою судових установ (загальних судів або спеціалізованих адміністративних судів, трибуналів та ін.); 3) адміністративна юрисдикція змістовно поєднана з повноваженнями по використанню примусових заходів щодо об'єктів публічного управління (в тому числі громадян), а в межах адміністративної юстиції якщо і вдаються до використання примусових заходів, то реалізуються вони відносно суб'єктів управління, які порушили права і свободи громадян або юридичних осіб.

7. Аналіз історії становлення і розвитку інституту адміністративної юстиції в Україні показує, що теорія і практика судового контролю у сфері державного управління йшла шляхом поступового розширення компетенції загальних судів із вирішення адміністративних спорів. Ці спори в даний час розглядаються в загальних судах за правилами цивільного судочинства. Інститут судового контролю за діяльністю адміністративних органів у СРСР, а потім і в суверенній Україні розвивається складним шляхом. Однак процес його  становлення й  удосконалення  є  одним з актуальних напрямків побудови в Україні правової держави. Досвід розвитку державності свідчить, що адміністративна юстиція так само, як і багато інших правових інститутів, що використовувалися і використовуються в зарубіжних державах, повинна мати місце  в  державі,  заснованій  на  праві.

           8. Система правосуддя України є предметом наукових інтересів представників науки теорії права, конституційного, адміністративного права, цивільного процесу, кримінального процесу, судоустрою, прокурорського нагляду, історії держави і права, соціології права, тому адміністративна юстиція має потребу в міждисциплінарному підході, міжгалузевих правових дослідженнях, застосуванні  розробок усього спектра суспільних наук. Однією з необхідних умов зміцнення і нормального функціонування майбутньої системи адміністративної юстиції є: 1) спеціальна підготовка в юридичних вищих навчальних закладах потенційних кадрів - кандидатів на посади адміністративних суддів - яка включає не тільки вивчення програми за спеціальністю "правознавство", але й поглиблену підготовку з дисциплін "теорія управління", "адміністративний процес", "податкове  право" тощо; 2) включення до навчального процесу юридичних вищих навчальних закладів спеціальних навчальних курсів - "Адміністративне процесуальне право",  "Адміністративне судочинство" чи "Адміністративна юстиція"; 3) створення спеціальних установ, які здійснюватимуть перепідготовку і підвищення кваліфікації суддів майбутніх адміністративних судів.

9. Створення  повноцінної адміністративної юстиції вимагає перегляду сформованої системи розподілу сфери повноважень між загальними, спеціалізованими господарськими та адміністративними судами, тим більше, якщо буде прийнято модель концентрації в адміністративних судах повноважень щодо розгляду всіх спорів між суб'єктом звернення (громадянином чи юридичною особою) і суб'єктом оскарження (органами виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадовими особами).