1. На підставі викладеного в розділі встановлено, що військову службу, згідно із загальноприйнятим принципом поділу державної служби на види, можна віднести до її мілітаризованого виду. Разом з тим, враховуючи її відповідні особливості та відмінності дають підстави виділити її в особливий вид державної служби, сутність якої складають її завдання, функції та правові принципи.

2. З поняттям військової служби взаємопов'язане поняття "військово-службові відносини", які є різновидом адміністративно-правових відносин і які мають наступні складові частини: суб'єкти, об'єкти та юридичні факти. Їх учасниками є, з одного боку, держава, з другого - громадяни України. Головним і непорушним принципом військово-службових відносин є повна єдиноначальність. Багатоманітність зв'язків і відносин, що виникають в процесі відбування громадянами військової служби, обумовлює багатоманітність і військово-службових відносин, що характеризуються різними ознаками і особливостями і які можна класифікувати за різними ознаками.

3. Основоположним для загальнотеоретичного тлумачення військової служби є поняття "військовослужбовець", яке визначається за відповідними ознаками. Громадянин набуває статусу військовослужбовця з початком проходження військової служби. Військовослужбовець має відповідний правовий статус (становище), що є сутністю військово-службових правовідносин, і який можна умовно поділити на діалектично-взаємодіючі між собою загальну та військово-службову частини. Між військово-службовими правовідносинами та правовим статусом військовослужбовця існує взаємозв'язок, зміна перших викликає зміну других.

Правовий статус військовослужбовця є однією з важливих політико-юридичних категорій, яка невід'ємно пов'язана з соціальною структурою суспільства, рівнем демократії, станом законності в державі.  В якості головного елементу правового статусу військовослужбовця виступають його права, обов'язки та відповідальність. 

Однією з особливостей, що притаманна статусу військовослужбовця, є відповідні обмеження та заборони, а також гарантії та компенсації, які вирівнюють загальний баланс з одного боку прав, а з другого - обмежень та заборон у складі юридичного статусу військовослужбовця.

4. Першоосновою для функціонування військової служби слугують її правові джерела, під якими розуміються здійснювані органами державної влади України відповідні встановлення і документальні форми виразу правових норм. Ними є нормативно-правові акти, які регламентують суспільні правовідносини, пов'язані з військовою службою, та поширюють свою дію на різні категорії військовослужбовців. За юридичною значимістю та походженням вони мають різний рівень, головним з яких і базовим для інших актів є Конституція України, а найчисленнішу - складають акти військового управління.

Акти військового управління можна класифікувати за наступними критеріями:

• за юридичними властивостями;
• за межею дії;
• за характером компетенції органів, які видають акти;
• за ієрархією, тобто за положенням органів, що видають акти.                                                            

За іншою класифікацією - це нормативні та індивідуальні акти. Існують і інші типи класифікації.

5. Незважаючи на те, що в Україні в цілому створена законодавча база у воєнній сфері, аналіз процесу її становлення та функціонування вказує на наявність таких недоліків, як: непослідовність прийняття необхідних нормативно-правових актів; їхня внутрішня недосконалість та неконкретність; утворення правових колізій. Крім того, залишаються в неповній мірі відпрацьованими нормативно-правові та статутні документи щодо участі Збройних Сил України в миротворчих операціях. Все це вимагає вдосконалення нормативно-правової бази у воєнній сфері, її стандартизації та уніфікації.