Очевидно, найкращі слухачі ті, що вміють прислухатись до самого себе, до свого внутрішнього голосу. Вміння слухати важливіше за інші навички. Спочатку потрібно навчитись слухати і чути те, що говоримо ми, і те, що кажуть можновладці нам і оточенню. Спенс пише, що, прислухаючись до себе під час промови, можна почути, як внутрішній голос тихо радить сказати те і те, знизити темп виступу або зробити паузу, щоб слухачі змогли краще зрозуміти наші слова. Якщо слухати себе, коли виступаєш, то можна слідкувати за ритмом промови, знати, коли потрібно підсилити голос, коли наближається кульмінаційний момент, коли його потрібно підкреслити хвилюванням і силою голосу. І коли адвокат слухає себе, то знає, коли потрібно закінчити промову.

Якщо адвокат читає заготовлену промову, то він перестає чути своє внутрішнє вухо, його завчені фрази звучать штучно, промова стає непереконливою. Якщо адвокат заморожений у словах завченої напам'ять промови, втрачаються звуки, мова і драматичний ефект. Водночас слід пам'ятати, що люди не люблять насильства - ні фізичного, ні вербального. А тому внутрішній голос варто контролювати, бо, висловлюючи кожну ідею, подану внутрішнім голосом, можна нажити купу неприємностей. "Ця паскуда, ще й до того ж бреше", підказує внутрішній голос, за яким слідкує і наш внутрішній редактор. Але якщо слухати тільки цей внутрішній голос і ігнорувати редактора, то такий неконтрольований внутрішній голос може призвести до того, що ми втратимо друзів, яких потребуємо, і наживемо ворогів, які нам непотрібні.

Адвокат має набути навичок вислуховування свідків, суддів, прокурора. І ще. Майже неможливо розмовляти з людиною, від якої ви відвернулись. Досить часто окремі адвокати ставлять запитання і тут же, відвернувшись, копирсаються в паперах, поринувши у свої замітки, шукаючи своє наступне питання. Вони не слухають відповідей, не "чують" невисловленого слова і того, як це було сказано.

Сила переконання в розумінні того, кого ми хочемо переконати. І розуміння оточуючих легше домогтися, якщо уважно їх слухати. В цьому полягає магія. Саме в цьому і сила вміння слухати.

Як ілюстрацію наведу приклад з власної практики. Справа слухалась у невеликому райцентрі Закарпаття. Обвинувачення підтримував районний прокурор, який відзначався напористістю і не надто дотримувався вимог процесу, а молодий суддя не наважувався робити йому зауваження. З метою нейтралізації його впливу та враховуючи резонансний характер справи я попросив, щоб судова зала за можливості була повна людьми, які співчували підсудному. Це дещо стримувало прокурора. Водночас я підготував свого підзахисного до виступу і спеціально попросив його не дивитись на прокурора ні тоді, коли він ставить запитання, ні відповідаючи на них. Просив його дивитись лише на суддю і відповідати на запитання судді, не повертаючи голови до прокурора, уникаючи зорового контакту. Щоб цього досягти, довелося навіть потренувати підзахисного.

Прокурор, позбавлений зорового контакту, був вкрай незадоволений і почав повторюватись, втратив контроль за послідовністю запитань і почав плутатись в них. А адвокати іноді самі відмовляються від зорового контакту і не слухають відповіді на власні запитання.