Вступ до професії
Тому, як представляти інтереси людини в суді, не вчать в університетах, бо викладачі там переважно самі ніколи або майже ніколи не виступали в судах. Однак навіть якщо викладають в університеті практичні працівники (у багатьох навчальних закладах саме така ситуація), студенти, як правило, не усвідомлюють, як важливо перейняти досвід від таких викладачів. У результаті професії захисника навчаються самотужки вже тоді, коли приступили до роботи на посаді адвоката. Адвокатами не народжуються, ними стають.
Знаменитий американський адвокат Джеррі Спенс, до творчості якого неодноразово звертатимемося, наголошує, що наша освіта і хитрощі, яким нас вчили, щоб переконати суддів і присяжних, не спрацьовують. Після колекціонування прийомів інших адвокатів - знаменитостей з незаперечним авторитетом - ми тим не менше не виграємо справ або виграємо не досить часто. Тут щось неправильно, починаємо підозрювати ми, мабуть, щось не помічаємо, якась проблема є й у нас самих".
І Спенс доходить висновку, що все починається з кожного з нас. Якщо ми не пізнаємо самих себе, то залишаємось сліпими щодо суддів і присяжних. Спенс стверджує, що кожен з нас живе у конурізвичних думок, почуттів і ненадійних установок. А жити треба вільно, відкриваючи самого себе з тим, щоб знайти своє "я". "Ми маємо зрозуміти, - наголошує Спенс, - сенс подорожі, яка називається життям" . Адвокат вважає, що заглиблення у себе дозволяє розкрити своє "я", а це, своєю чергою, дає змогу зрозуміти інших людей. Я не даю і не можу давати рецептів для самопізнання, не дає їх і Спенс, але відсилаю до його книг, де він описує свою дорогу до самого себе. Усвідомлення самого себе, своєї самоцінності дає сили і віру у свої можливості, що потрібно для роботи адвокатом. І ключовим фактором перемог, за Спенсом, є довіра.
Спенс вважає, що сила кожної особистості в її унікальності. Але суспільство робить все, щоб людина стала лише імітацією інших людей (зачіски, одяг, думки, ставлення до грошей) та відповідала певному стандарту. Кожна людина унікальна - і це є подарунком Творця. Спенс подає приклад: "Нещодавно я спостерігав за одним адвокатом у суді. Він був невеликого зросту, з животиком, облисілою головою, вуха з якої стирчали, наче блюдця. Його ноги нагадували лапи каченяти. На носі-картоплині ненадійно балансували окуляри. Він часто кліпав очима і говорив тонким і скрипливим голосом. Незважаючи на те, що він виглядав боязким і незграбним і на ньому був погано пошитий костюм, створювалося враження, що він задоволений собою і не помічає своїх волаючих недоліків. Але його авторитетність і стиль поведінки не були агресивними по відношенню до інших учасників процесу, і, крім цього, він був щиро і непохитно переконаний у правоті своєї справи. Час від часу він відпускав скромні жарти, переважно підсміюючись над собою. Само собою зрозуміло, що він виграв справу". Після суду Спенс переговорив з ним, сказавши, що у вас відчувається сила, яка випливає з того, що ви задоволені собою. Адвокат відповів: так, я - це все, що у мене є. І цього досить. Він мав рацію, констатує Спенс.
Розкрити своє унікальне "я" як подарунок допомагають батьки або вчителі, і для цього іноді достатньо короткого теплого слова. Недарма ж Іван Франко писав:
Якби ти знав, як багато важить слово Одне сердечне, теплее слівце! Глибокі рани серця як чудово
Вигоює - якби ти знав оце!
Якби ти знав, які глибокі чинить рани
Одне сердите, згірднеє слівце.
Джері Спенс згадує, як суддя Франклін В. Шелдон, який знімав з нього по три шкіри, коли Спенс був адвокатом-початківцем, одного разу відвів його у свій кабінет і промовив: "Колись ти станеш великим адвокатом". У нього було своє бачення, ким може стати переляканий новачок, і він поділився цим баченням з цим невпевненим у собі неофітом. Спенс зауважує, що певний час вважав, що має говорити як Франклін Рузвельт, але це для провінції, де він жив, не годилось. І тоді він зрозумів, що йому потрібно прислухатись до свого внутрішнього голосу. І той внутрішній голос відкине претензійність і удавану авторитетність. Цей внутрішній голос не наслідуватиме когось і з невибагливістю справжньої людини говоритиме в суді правду, навіть якщо це йому завдає болю. Такому голосу віритимуть.
Адвокат має змусити інших людей, передусім суддів, довіряти йому. Але довіру належить заслужити. Отже, адвокат не може бути пройдисвітом або хитрим підлабузником. Він не може брехати і приховувати свої почуття. Адвокат має бути відкритим. І якщо він очікує довіри, то суддя має бачити, хто ви є. Якщо ви заслужите у судді довіру, то і суддя буде відвертий з вами. А це чимало... Отже, в суді, навіть якщо ви озброєні залізною логікою інтелекту, у вас мало шансів для успіху, якщо ви виступите без емоцій. Спенс пише, що почуття поразки або перемоги - це не інтелектуальний процес. Це емоції. І почуття справедливості є емоцією.
І коли суддя дивиться на вас і каже, що в залі суду немає місця емоціям, його слова можнавитлумачити так, що в залі суду немає справедливості. Спенс зауважує, що логіка і міркування (дискурс) не обов'язково приводять до істини і справедливості. Отже, логіка і міркування часто перетворюються тільки на інструменти, за допомогою яких можновладці перекладають тягар несправедливості на народ. Жодні іспити на знання права не дають уявлення про найважливіші якості адвоката - чесність, прагнення до справедливості, турботу про клієнта, сміливість і вміння ефективно спілкуватися.
Спенс зауважує: будьте впевнені, попри всі протести і твердження, рішення більшості можновладців, у тому числі суддів, основані на тих почуттях, які вони позірно відкидають. Першими виникають почуття, і саме на цьому рівні приймаються рішення, а вже потім додають розсудливість і холодну, прямолінійну аргументацію.
І судді, і народні засідателі, і присяжні не полюбляють, коли адвокати починають говорити мудровано, використовуючи малозрозумілі слова. Часто за цим ховається некомпетентність. Так само пишномовні слова адвоката віддаляють доповідача від суддів і позбавляють його довіри. Людина перестає бути цікавою для них як особа.
Згадую, як мій добрий товариш, суддя Данюк, спеціально зайшов у залу, щоб послухати, як виступатиме відомий у Закарпатті (і не тільки) адвокат Вассер. Якщо це було цікаво для судді, який і справу цю не розглядав, то тим паче це мало бути цікавим для адвокатів.
Спенс вчить адвокатів, що ніхто з нас не є розумним настільки, щоб вибрати переконливі слова, вірну і точну інтонацію, правильний ритм промови, вираз обличчя та жестикуляцію. Ніхто з нас, адвокатів, не використовує все одночасно - якщо ми не говоримо правду так, як її розуміємо та відчуваємо. І якщо адвокат не зовсім щирий, слухач, передусім суддя, уловлює щось неправильне - слово, звук, ідею, які здадуться йому фальшивими.
Якщо ж адвокат виступає з відкритим серцем і від нього виходить правда, яка вимагає прояву почуттів, то наша щирість і переживання починають світитись, хай навіть скромним світлом, залишаючи в тіні наші помилки. Спенс зауважує, що адвокату непотрібно визначати свої почуття словами. Якщо почуття щирі, вони очевидні. Гнів на несправедливість прорветься в звуках вашого голосу і проявиться у виборі слів. Прагнення до справедливості демонструє наша енергія. Дехто називає це харизмою. Спенс називає це відкритістю свого "я". Щоб схвилювати інших, адвокат має бути схвильований сам. Щоб переконати інших, адвокат сам має бути переконаним. Щоб викликати довіру, потрібно говорити правду, а правда починається з почуттів. Ці висновки Спенса перекликаються з книгою С. Сергеїча "Мистецтво промови у суді".