З урахуванням змін, що відбуваються, уточнено поняття господарських спорів як таких, що виникають між суб'єктами господарювання у зв'язку із здійсненням ними їх прав і обов'язків у процесі господарської діяльності та мають високий рівень конфліктності інтересів і не отримали розв'язання у позасудових формах.

4. Обґрунтовано необхідність збереження порядку досудового врегулювання господарських спорів і розширення категорії спорів, що не потребують такого порядку. Водночас запропоновано запровадити альтернативність права сторін на використання цього порядку при розгляді окремих спорів (наприклад, за участю громадян-підприємців, деяких видів віндикаційних і негаторних позовів); скоротити (до 15 днів) і уніфікувати встановлені процесуальні строки розгляду претензій із внесенням відповідних змін до чинного законодавства.

5. На підставі нормативних вимог до системи доказів у господарському процесі сформульовані нові пропозиції щодо доповнення статті 32 ГПК України таким джерелом доказів, як показання свідків.

6. Запропоновано зміни до Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язковості додержання апеляційного, а потім касаційного оскарження рішення суду першої інстанції. Аргументовано необхідність ввести до кодексу нові норми, що закріплюють принцип диспозитивності й розкривають його зміст.

7. На основі узагальнення законодавства та аналізу процесу об'єднання відповідно до Конституції України двох розвинених національних судових систем (загальної і господарської юрисдикцій) визначено позитивні результати такого об'єднання, зокрема щодо об'єктивного наближення процесуальних порядків. На цій основі зроблено висновки про негативні наслідки надмірного ускладнення та розбалансування процедури касаційного перегляду судових рішень.

8. Обґрунтовано положення про те, що конституційне закріплення за спеціалізованими судами відносної самостійності має дістати реалізацію в законодавстві, а характер організаційно-функціональних зв'язків між Верховним Судом України та Вищим господарським судом України — сприяти забезпеченню стабільності рішень, прийнятих господарськими судами, та єдності судової системи у стратегічних питаннях правозастосування.

9. Доведено доцільність запровадження ревізії судових рішень замість повторної касації, оскільки донедавна ревізія (нагляд) традиційно для судочинства України належала до компетенції найвищого судового органу. На підставі цього вноситься пропозиція щодо доповнення системи стадій господарського процесу стадією ревізії, здійснення якої належатиме до виключної компетенції Верховного Суду України.

Вперше зроблено висновок, що Верховний Суд України має здійснювати щодо постанов Вищого господарського суду України не касаційні, а ревізійні повноваження, що фактично і передбачено Конституцією України.

Наведено аргументи щодо необхідності відмежування ревізійної інстанції від касаційної щодо спеціалізованих судів та розподілу цих двох судових функцій за різними судовими органами — Верховним та вищими спеціалізованими судами України.

10. Зроблено висновок по оптимальний характер побудови системи судів господарської юрисдикції за умови наділення місцевих господарських судів компетенцією щодо розгляду справ по суті, апеляційних - виключно апеляційними повноваженнями та закріплення за Вищим господарським судом України статусу касаційної інстанції. Доведено, що така модель визначення правил підсудності та компетенції щодо перегляду судових рішень є як організаційно, так і функціонально найбільш досконалою, зрозумілою для всіх учасників господарських відносин та максимально забезпечує доступність правосуддя у господарських справах.

11. Визначено поняття та зміст судового управління як сукупності управлінських впливів, спрямованих на забезпечення високої ефективності діяльності судів, належне функціонування системи правосуддя. Виходячи із цього запропоновано замість поняття ,судове управління" використовувати поняття ,судове адміністрування", що більш адекватно відображає правову природу цього явища.

12. На основі порівняльного аналізу функціонування систем управління в різних країнах, зокрема в США, обгрунтовано висновок про те, що питання управління судами безпосередньо пов'язане з такими важливими проблемами, як поділ влади та незалежність судової влади, а відсутність сучасної структури управління перетворює незалежність судів на формальну декларацію.

13. На основі запропонованого висновку визначено предмет судового адміністрування: організація діяльності судових органів; відбір суддів і народних засідателів; управління кадрами судових органів; перевірка організації роботи судових органів; вивчення й узагальнення судової практики; організація роботи з ведення судової статистики. Виходячи з цього обґрунтовано пропозицію про створення в Україні інституту судових адміністраторів, які мають  управляти несудовими справами під керівництвом суддів і виконують такі функції: управління кадрами, фінансами, розподілом справ, інформацією, забезпечення приміщеннями, здійснення технологічного управління, організація зв'язків з державними установами, громадськістю, організація дослідницької та консультативної діяльності. Ці функції можуть виконувати територіальні управління Державної судової адміністрації, повноваження яких мають бути визначені Законом України ,Про судоустрій України".

14. Сформульована теза про те, що суди, зокрема господарські, є об'єктом управлінського впливу як з боку органів судового адміністрування, так і органів суддівського самоврядування, виконуючи низку управлінських функцій. Водночас господарські суди самі справляють управлінський вплив на   економічні   відносини, фактично   виступаючи  суб'єктами регулювання

 економічних процесів, приводячи поведінку суб'єктів господарської діяльності у відповідність до встановлених законодавством норм. Доведено, що в перспективі з нагромадженням та узагальненням досвіду здійснення управлінських функцій доцільне розширення функцій суддівського самоврядування.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що висновки дисертаційного дослідження розвивають теорії прав людини, правосуддя, поділу влади, незалежності судової влади, судоустрою та судочинства. Положення дисертації можуть стати базою для визначення шляхів подальшого розвитку наукової думки в даній галузі. Запропоновано нові висновки та сформульовано ряд пропозицій щодо вдосконалення національного законодавства та його гармонізації з міжнародно-правовими нормами, реформування правових засад судової системи, діяльності органів господарської юрисдикції, оптимізації їх функцій, які можуть бути використані для розробки законодавства України, що регулює господарські процесуальні відносини, питання організації та діяльності судової влади, для подальшого аналізу проблем соціально-економічного розвитку і вироблення стратегії правового регулювання організації та діяльності господарських судів. Результати дослідження можуть бути використані у навчальному процесі (при викладанні таких навчальних курсів, як історія держави і права, цивільне, підприємницьке, господарське право, цивільний процес, господарський процес, судоустрій і судочинство та ін.), органами господарської юрисдикції, судової адміністрації як рекомендації до аналізу проблем розвитку судової влади.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертація виконана і обговорена у відділі проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Основні положення, висновки і пропозиції дисертаційного дослідження викладені в 41 опублікованій праці дисертанта, серед яких 2 монографії ,Арбитражный суд: проблемы организации и деятельности" (К., 2000. — 16,8 д.а.), ,Правові засади організації і діяльності органів господарської юрисдикції та шляхи їх удосконалення" (К., 2003. — 21,03 д.а.), 39 наукових статтях у фахових виданнях та наукових збірниках.

Результати досліджень дисертанта були використані при опрацюванні тексту розділу УІІІ Конституції України, учасником робочої групи з розробки якої був автор. У складі робочої групи Верховної Ради України автор брав участь у розробці Закону України ,Про внесення змін до Закону України ,Про арбітражний суд" від 21.06.01 № 2538 — ІІІ та ,Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України" від 21.06.01 № 2539 - ІІІ (чинний Господарський процесуальний кодекс України).

Автор як член Ради із проведення судово-правової реформи брав безпосередню участь у розробці Закону України ,Про судоустрій України", прийнятого Верховною Радою України 7 лютого 2002 року № 3018 - ІІІ.

Дисертант є членом Координаційної ради з питань судово-правової реформи при Президентові України (Указ Президента України ,Про новий склад Координаційної ради з питань судово-правової реформи при Президентові України" від 31 липня 1998 р. № 824/98).

Висновки і рекомендації дисертації використовуються у діяльності гос­подарських судів України, зокрема з питань структури системи судів (запроваджена система апеляційного та касаційного перегляду рішень господарських судів), організації діяльності господарських судів та запровадження нових методів судового управління через судові адміністрації.

Результати дисертаційного дослідження доповідалися на всеукраїнських і міжнародних наукових та науково-практичних конференціях, семінарах, ,круглих столах": всеукраїнському науково-практичному семінарі ,Судово-правова реформа" (Харків, 1995); восьмій міжнародній судовій конференції ,Суди вищої інстанції: питання судової незалежності" (Сан-Франциско, 2000); міжнародній науково-практичній конференції ,Сучас­ний конституціоналізм та конституційна юстиція" (Одеса, 2001); десятій всеукраїнській науково-практичній конференції ,Стратегія економічного розвитку і арбітражний суд України: проблеми та перспективи" (Донецьк, 2000); міжнародному практичному семінарі ,Система, охорона та захист інтелектуальної власності" (Київ, 2002); науковій конференції ,Проблеми методології сучасного правознавства" (Харків, 2002); науково-практичній конференції ,Проблеми розвитку системи перегляду судових рішень України" (Київ, 2003) та ін. Участь у конференціях відбувалася у формі доповідей, виступів, участі у роботі окремих секцій.

Окремі положення дисертації щодо вдосконалення системи діяльності господарських судів України застосовувалися в практичній діяльності автора на посаді Голови Вищого господарського суду України.

Структура дисертації. Специфіка проблем, що стали об'єктом дисертаційного дослідження, мета та завдання роботи зумовили її логіку та структуру. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел (683 найменування). Обсяг дисертації 409 сторінок.