Актуальність теми. Реформування в усіх сферах суспільних відносин держави спрямоване на подальшу демократичну перебудову суспільства, зміну підходів до захисту прав, свобод та інтересів громадян. Одним із важливих елементів реалізації цієї лінії перебудови суспільства є покращення якості діяльності правоохоронної системи. Це обумовлює необхідність поглиблення і розширення наукових досліджень всіх аспектів діяльності правоохоронної системи, виявлення об'єктивних причин наявних недоліків і визначення шляхів її удосконалення.

Нині цей аспект набув особливої актуальності у зв'язку з кількісними і якісними змінами в злочинності, що характеризуються виникненням нових видів злочинів, зростанням професіоналізму сучасних злочинців, їх високою технічною оснащеністю, формуванням організованої та транснаціональної злочинності тощо. 

Покликані протидіяти злочинності правоохоронні органи не завжди готові до ефективних дій у сучасних умовах. В якості основної умови (напрямку) оптимізації цієї боротьби відзначають удосконалення засобів і методів діяльності, забезпечення їх адекватності характеру організованої і професійної злочинності. Разом з тим, абсолютно вірно підкреслюється, що будь-які найнадійніші й найсучасніші засоби не дадуть належного результату, якщо потраплять до рук професійно непідготовленої людини [1,с.36-37], тому нині одне з перших місць у справі забезпечення ефективності роботи правоохоронної системи посідає підвищення професіоналізму особового складу.

На існуючу недосконалість відбору, підготовки та підвищення кваліфікації працівників органів внутрішніх справ, а отже ефективного захисту конституційних прав громадян, боротьби зі злочинністю, охорони правопорядку в державі звернено особливу увагу в Програмі реформування освітянської діяльності МВС України (наказ МВС України № 1213 від 20.10.03) [2], спрямованої на виконання Указів Президента України від 17 квітня 2002 р. № 347 "Про Національну доктрину розвитку освіти" та від 17 лютого 2004 р. № 199 "Про заходи щодо вдосконалення системи вищої освіти України" [3].

Складовою частиною правоохоронної системи є слідчий корпус, покликаний розкривати і розслідувати злочини, здійснювати роботу з їх попередження. Однак не завжди специфіка слідчої діяльності знаходить відповідне відображення в підготовці слідчих. Тому визначення шляхів удосконалення підготовки слідчих є одним з першочергових завдань юридичної науки, насамперед - криміналістики.

Проблеми криміналістичної підготовки знайшли відображення в працях В.П. Бахіна, Р.С. Белкіна, І.О. Возгріна, М.К. Камінського,           Н.І. Клименко, В.Г. Коломацького, В.О. Коновалової, В.С. Кузьмічова, М.П. Яблокова та інших вчених-криміналістів. Окремі аспекти цієї проблеми є актуальними і в інших галузях знань. Так, наприклад, з позиції психології слідчої діяльності її розглядають В.Г. Андросюк, В.Л. Васильєв, М.І. Єнікеєв, Л.І. Казміренко, М.В. Костицький, В.С. Медведєв, О.Р. Ратінов, В.В. Рибалко, О.М. Столяренко, О.В. Шаповалов та ін., з позиції відбору і управління кадрами - М.І. Ануфрієв, О.М. Бандурка, В.І. Барко, Я.Ю. Кондратьєв та ін.

Однак у роботах наведених авторів не ставилася мета комплексного дослідження криміналістичної підготовки слідчих. У зв'язку з цим не знайшли достатнього висвітлення такі аспекти: співвідношення підготовки кадрів з урахуванням сучасних умов діяльності; особливості криміналістичної підготовки слідчих у межах юридичної освіти; місце і роль необхідних якостей слідчого в розвиткові та удосконаленні криміналістичної підготовки; специфіка набуття умінь і навичок слідчої діяльності у відповідності з її технічними, тактичними і організаційно-методичними напрямками; реалізація функції криміналістики як науки і навчальної дисципліни щодо ефективного забезпечення слідчої практики; роль дослідження слідчої практики в удосконаленні криміналістичної підготовки; методи підвищення ефективності криміналістичної підготовки тощо. Недостатня розробка окреслених проблем, наявність суперечливих підходів до її розв'язання, необхідність її переосмислення під кутом зору нових світових і вітчизняних реалій значною мірою зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Отже, актуальність теми дисертації обумовлена:

а) потребами слідчої практики у підвищенні рівня криміналістичної підготовки слідчих, що відповідала б вимогам забезпечення ефективної протидії сучасній злочинності;

б) наявністю недоліків у практичній діяльності слідчих, що обумовлені недостатнім рівнем їх криміналістичної підготовленості;

в) наявними можливостями оптимізації даної діяльності шляхом використання потенційних теоретико-практичних можливостей криміналістики, психології, педагогіки та інших наук;

г) відсутністю у вітчизняній літературі комплексних сучасних досліджень всіх площин діяльності в системі криміналістичної підготовки слідчих з метою розкриття їх взаємозв'язків та взаємозалежності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Даний напрям дослідження узгоджується з Концепцією розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки МВС України на період 2001-2005 рр.[4], Концепцією оптимізації підготовки кадрів та організації надання освітніх послуг у навчальних закладах Міноборони, інших центральних органів виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами [5], Програмою реформування освітянської діяльності МВС України [1]. Тему дослідження передбачено п.110 Плану НД та ДКР Національної академії внутрішніх справ України на 2003 рік та п. 5.2. Тематики пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень ВНЗ та НДУ МВС України на період 2002-2005 рр. (наказ МВС України № 635 від 30.06.02).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на підставі теоретичного узагальнення сучасних наукових напрямів криміналістики, педагогіки, психології та інших наук, а також відомостей щодо теперішньої слідчої практики розробити теоретичну концепцію та практичні рекомендації, що дозволять з максимальною ефективністю з урахуванням конкретних умов її реалізації проводити криміналістичну підготовку слідчих у вузах системи МВС України.

Зазначена мета дослідження конкретизується такими завданнями:

• охарактеризувати теперішній стан криміналістичної підготовки слідчих, визначити найбільш характерні його недоліки;
• з'ясувати зміст і особливості криміналістичної підготовки слідчих, яка була б адекватною вимогам практики щодо забезпечення протидії сучасній злочинності;
• оцінити існуючі законодавчі вимоги рівня підготовки слідчих та обґрунтувати пропозиції щодо їх покращення;
• побудувати теоретичну концепцію криміналістичного навчання, покликану забезпечити розкриття природи криміналістичної підготовки і визначення об'єктивно-обумовлених шляхів і засобів її оптимізації;
• розробити практичні рекомендації і пропозиції щодо підвищення рівня криміналістичної підготовки слідчих з урахуванням існуючих складностей її здійснення і використання отриманих даних для вдосконалення діяльності слідчих, розвитку науки криміналістики і підготовки слідчих кадрів;
• розмежувати особливості і прийоми викладання різних розділів криміналістики;
• виділити основні форми і методи удосконалення криміналістичної підготовки у роботі зі слухачами, викладачами і засобами забезпечення підготовки.

Об'єктом дослідження є процес криміналістичної підготовки кадрів.

Предметом дослідження є мета, завдання, прийоми і засоби криміналістичної підготовки слідчих в системі МВС України.

Методи дослідження. Методологічним фундаментом дисертаційного дослідження є діалектико-матеріалістичний метод  наукового пізнання соціальних явищ і процесів, взаємодії об'єктів і закономірностей їх відображення, за допомогою якого проаналізовано сучасний стан підготовки слідчих МВС; обґрунтована точність результатів, здобутих під час застосування інших методів пізнання; доведена наявність і вивчені причинно-наслідкові зв'язки досліджуваного предмета.

Для вирішення задач за темою дослідження використовувалися також загальнонаукові методи, як: історико-правовий, що дозволив дослідити природу та особливості підготовки кадрів раніше (до 1991 р.) і в сучасний період, розглянути виникнення, формування і розвиток процесів криміналістичної підготовки, виявити їх історичні закономірності та існуючі нині протиріччя; структурно-функціональний, що дозволив виділити компоненти криміналістичної підготовки, визначити їх функції в системі; системно-функціональний, що допустив комплексно дослідити криміналістичну підготовку слідчих МВС з урахуванням існуючих умов і потреб слідчої практики, виділити її відмінності від інших напрямків і дисциплін; системний, що дозволив комплексно розглянути взаємозв'язок діяльності слухачів, викладачів та умов здійснення криміналістичної підготовки слідчих (як єдиного цілого з погодженим функціонуванням елементів);  пізнавальний, або когнітивний, що дозволив обґрунтувати провідне значення криміналістичних знань, умінь, навичок у здійсненні слідчої діяльності.

Теоретичною базою дослідження є праці вітчизняних і зарубіжних вчених з криміналістики, кримінального процесу, кримінології, юридичної психології, педагогіки, інформатики, соціології, управління, при опрацюванні яких був застосований комплексний міжгалузевий підхід та метод порівняльного аналізу наукової і методичної літератури.

Емпіричною базою дослідження стали результати анкетного опитування 2862 осіб, із них: 1621 слідчих органів внутрішніх справ, 1135 слухачів і студентів старших курсів юридичних вузів, 106 викладачів кафедр криміналістики (див. додаток А, Б, В, Д). Крім того здійснено вибіркове інтерв'ювання вказаних осіб. Анкетне опитування проводилось в Україні та Росії (див. додаток Е).

У вивченні та узагальненні питань криміналістичної підготовки слідчих автором використаний особистий досвід викладання криміналістики в Національній академії внутрішніх справ України.