Теоретичну основу дисертації становить широке коло наукових праць не одного покоління вчених-процесуалістів як у галузі загальної теорії права, конституційного, кримінального права України, так і, безперечно, в галузі кримінально-процесуального права України, інших держав.

Автор виходив із того, що в наш час не втратила свого значення велика кількість розробок у галузі кримінально-процесуального права, що є здобутком таких дореволюційних вчених, як Є. Васьковський, С. Вікторський, Б. Віленський, М. Вінавер, Л. Владимиров, Г. Джаншіев, Г. Даневський, В. Завадський, О. Кістяківський, А. Коні, І. Михайловський, М. Муравйов, М. Розін, П. Сергеіч,  М. Сергіевський, С. Тригубов, Д. Тальберг, Л. Таубер, І. Фойницький та інші. Тому при написанні дисертації враховувалися наукові праці зазначених авторів.

Неможливо було здійснити дослідження багатьох питань теми дисертації без звернення до фундаментальних праць відомих вчених-процесуалістів колишнього СРСР та країн-членів СНД, перш за все А. Александрова, Ю. Бауліна, В. Божьева, Г. Бушуєва, О. Волколуп, С. Ворожцова, К. Гуценка, Т. Добровольської, П. Елькінд, В. Єршова, З. Зінатулліна, Л. Зуся, Д. Карева, В. Колмакова, Н. Колоколова, П. Кудрявцева, О. Ларіна, П. Лупинської, А. Макаркіна, О. Мізуліної, І. Мірошнікова, Я. Мотовиловкера, І. Петрухіна, І. Перлова, М. Полянського, Н. Радутної, А. Разінкіної, Р. Рахунова, А. Рівліна, В. Савицького, М. Строговича, Ф. Фаткулліна, О. Хімічевої, М. Чельцова, С. Шестакової, Ю. Яновича та інших.

Найважливішою складовою теоретичної основи дисертаційного дослідження стали наукові праці багатьох відомих вчених України: Ю. Аленіна, С. Альперта,   М. Бажанова, О. Бандурка, О. Бережного, Л. Богословської, Т. Варфоломєєвої, Вл. Гончаренка, Вол. Гончаренка, Ю. Грошевого, А. Дубинського, В. Зеленецького, О. Капліної, В. Коновалової, В. Леоненка, В. Лисиченка, В. Лукашевича, В. Митька, О. Михайленка, М. Михеєнка, В. Молдована, В. Нора, Г. Омельяненко, М. Панова, Д. Письменного, Д. Постового, М. Сегая, Н. Сібільової, М. Сірого, В. Сташиса, В. Тація, В. Тертишника, О. Тертишника, Г. Чангулі, В. Шепітька, В. Шибіка, О. Шило, М. Шумила та інших.

В полі зору дисертанта були також праці таких зарубіжних авторів, зокрема: Ч. Беккаріа, Д. Гом'єн, Б. Крамера, Гремі Р. Ньюмена, Х. Зера, Д. Карленда, Н. Крісті, Н. Бонналя, П. Соломона, Т. Оноре, Р. Ролкера, Д. Фрідмана та інших.

Наукова новизна одержаних результатів окреслюється самою темою дисертації, а також сукупністю визначених завдань дослідження і засобів їх вирішення. У роботі вперше у вітчизняній науці кримінального процесу здійснено комплексний всебічний аналіз основних складових кримінального процесу України як минулих часів, так і сучасного періоду, що дозволило створити цілісну концепцію його докорінного реформування в контексті європейських стандартів.

Автором досліджені з точки зору відповідності європейським стандартам визначення завдань кримінального судочинства, форма кримінального процесу України, кримінально-процесуальне забезпечення дізнання, досудового слідства, розгляду кримінальних справ у судах першої інстанції, в апеляційних судах, у касаційній судовій інстанції та в стадії виконання судових рішень, запропоновано шляхи розвитку кримінально-процесуального права України в контексті європейських стандартів.

Підсумком дослідження стали отримані дисертантом такі нові наукові результати:

1. Вперше досліджені тенденції розвитку національного кримінально-процесуального законодавства на основі європейських стандартів кримінально-процесуальної діяльності і Конституції України і на цьому підґрунті обґрунтовується висновок про те, що в Україні в цей час формується публічно-змагальне кримінальне судочинство, для якого характерним є чіткий розподіл функцій кримінально-процесуальної діяльності і забезпечення не формальної, а фактичної рівності сторін, а також  підкреслюється, що кримінально-процесуальні механізми захисту прав і свобод людини і громадянина є основним змістом національного публічно-змагального процесу, який формується.

2. З'ясовується співвідношення вимог публічності (імперативності) й диспозитивності у системі нормативного регулювання кримінально-процесуальної діяльності і підкреслюється, що імперативні вимоги не можуть тлумачитися як безправне підпорядкування підозрюваного, обвинуваченого, підсудного органам дізнання, досудового слідства та суду.

 3. Розроблені підвалини кримінально-процесуальних механізмів, які найбільшою мірою забезпечують захист законних прав і інтересів учасників кримінально-процесуальної діяльності, доступність і дієвість судового контролю за діяльністю  органів дізнання і досудового слідства.

4. Вперше здійснено аналіз кримінально-процесуального законодавства України на всіх етапах її історії і виявлено закономірність, сутність якої полягає в тому, що тільки правові інститути, яким притаманна публічно-змагальна форма кримінального процесу, спроможні реально забезпечити захист прав і законних інтересів людини і громадянина.

5. Розширення змагальної форми на кримінально-процесуальне провадження в суді повинно обмежувати ініціативність (активність) суду, як органу правосуддя. У зв'язку з цим обґрунтовується висновок про неможливість порушення судом будь-якої кримінальної справи; визнання неправомірності інституту повернення судом кримінальної справи на додаткове розслідування, оскільки цей інститут є не тільки перепоною для застосування міжнародних європейських правових норм і засад судочинства, але й істотно порушує права осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, надає функції правосуддя обвинувачувальний характер. Наведені додаткові аргументи на користь позиції, згідно з якою і суддя не повинен мати права на повернення кримінальної справи як на додаткове розслідування, так і прокурору для проведення слідчих дій.

6. Сформульоване нормативне положення про розширення змагальних засад на досудовому слідстві. Визначені правова сутність функцій слідчого судді, коло його прав і обов'язків, і у зв'язку з цим розглядаються питання про правову сутність кримінально-процесуальної діяльності слідчого апарату і пропонується йменувати слідчого "судовим слідчим", що дає змогу переосмислення наглядових функцій прокурора за виконанням законів органами досудового слідства.

7. З'ясовується нормативний зміст такої риси змагальної форми кримінального процесу, як рівноправність сторін, і на цій основі пропонується низка законодавчих новел, які розширюють кримінально-процесуальну самостійність суб'єктів, що здійснюють кримінально-процесуальні функції обвинувачення і захисту.

8. Уточнено зміст деяких процесуальних дій, які обмежують конституційні права і свободи громадянина. У зв'язку з цим визначені нормативні межі правомірності втручання в особисте життя людини при провадженні окремих слідчих дій, зокрема при проведенні обшуку (у зв'язку з цим пропонуються правові критерії розмежування понять "житло", "проникнення в житло", "інше володіння особи"), зняття інформації з каналів зв'язку тощо.

9. З'ясовуються процесуальні умови використання в кримінальному  судочинстві нових видів передачі інформації. Зокрема, запропоновано процесуальний механізм здійснення судочинства за допомогою відеоконференцзв'язку.

10. Розкривається процесуальна сутність поняття "доступ до правосуддя" як одна з умов розвитку змагальної форми кримінального судочинства, обґрунтовується висновок про нагальну потребу нормативного закріплення  такої форми правосуддя, як  відновлювальне правосуддя.

11. Доведено доцільність введення в КПК окремого розділу в якому було б передбачено особливості заочного (за відсутності підсудного) судового розгляду кримінальної справи, який у даний чає застосовується різними правовими системами світу і допускається з певними обмеженнями кримінально-процесуальним законодавством більшості держав.

12. Наведено додаткові аргументи щодо доцільності закріплення у КПК України процесуального порядку розгляду справи, в якому суддя при ухваленні судового рішення залишився з окремою думкою, апеляції, що надійшла після розгляду справи судом апеляційної інстанції, оскарження вироку суду апеляційної інстанції тощо.

13. Обґрунтовано висновок про передчасність введення в кримінальний процес України суду присяжних в його англо-американському варіанті.

14. У роботі розроблено систему змін і доповнень як до чинного, так і до проекту КПК, які найбільшою мірою забезпечують розвиток процесуальних форм, іманентних публічно-змагальному процесу, зокрема, процесуального забезпечення конституційної вимоги (ніхто не може бути) меж допустимості "повороту до гіршого" на різних стадіях провадження у кримінальній справі.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації положення, висновки, рекомендації, пропозиції є вагомим внеском у розвиток сучасної науки кримінального процесу, оскільки поглиблюють уявлення про правову природу основних інститутів кримінального процесу України, про їх реальний сучасний стан і характер у порівнянні з чинним кримінально-процесуальним законодавством розвинутих держав.

Отримані автором науково обґрунтовані результати можуть бути використані:

• у науково-дослідницькій сфері - як підґрунтя для подальшого 
  дослідження теоретичних питань, що стосуються форм кримінального процесу, його стадій, заочного провадження у кримінальному судочинстві України, відновлювального правосуддя як важливої складової кримінального процесу тощо;
• у законодавчій роботі - при внесенні необхідних змін і доповнень до чинного КПК України, при доопрацюванні проекту нового КПК України;
• у правозастосовній роботі - як орієнтир при здійсненні суб'єктами кримінального процесу їхніх функцій;
• у навчальному процесі - при написанні підручників і посібників з навчальних курсів "Кримінальний процес України", "Судоустрій України", під час викладання зазначених дисциплін у вищих юридичних навчальних закладах освіти України.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації апробовані автором під час виконання і обговорення її на засіданні кафедри кримінального процесу Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого.