У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення важливої наукової проблеми - перебудову кримінального процесу України, який, за авторською концепцією, має бути кардинально реформований в контексті європейських стандартів.

Головні наукові результати і висновки полягають у наступному:

1. Після прийняття Верховною Радою України у 1992 р. Концепції судово-правової реформи, а в 1996 р. - Конституції України до Кримінально-процесуального кодексу України були внесені численні зміни і доповнення. Водночас, вітчизняне кримінально-процесуальне законодавство в більшій своїй частині залишається таким, що не відповідає європейським стандартам, а також багато в чому суперечить інтересам захисту основних прав і свобод людини; чимало його положень не відповідають і приписам Конституції України.

2. Приписи, зокрема, Загальної декларації прав людини (1948 р.), Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 р.), Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах (1959 р.) та інших європейських міжнародно-правових актах, містять у собі в концентрованому вигляді основні загальноприйняті положення щодо забезпечення і подальшого здійснення прав людини та основних свобод, до яких, наприклад, можна віднести: право на життя; право на свободу та особисту недоторканність; право на справедливий і відкритий розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом; право на повагу до приватного і сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції; право на ефективний засіб правового захисту; презумпція невинуватості; право на апеляцію тощо. Ці положення умовно прийнято називати "європейськими стандартами демократії", "європейськими стандартами прав людини", чи просто "європейськими стандартами". Процес додержання цих стандартів тісно переплітається з кримінальним судочинством, його принципами.

3. Однією з перепон, що заважають Україні приєднатися до європейської спільноти, набути статусу рівноправного члена європейських міжнародних структур, є проблема із забезпеченням справедливого розслідування та розгляду кожної справи у суді, адже справедливість розслідування та розгляду кримінальних справ, крім інших умов, можливі лише за наявності такої процедури, яка забезпечує кожній людині захист її прав, свобод та законних інтересів. Тобто прийняття нового КПК, який би забезпечував цю справедливість, стало нагальною потребою для нашої держави.

4. З перших століть української державності і до наших днів, від "Закону Руського" і до КПК 1960 р., на різних етапах історії нашої батьківщини простежується тенденція поступального розвитку кримінального процесу. На основі проведеного історичного аналізу доведено, що розвиток кримінального процесу знаходиться в постійному русі, в пошуку найоптимальніших варіантів та можливостей застосування. Але все зроблене в цій галузі не стало завершенням роботи по його вдосконаленню, наданню ідеального, стабільного в усіх відношеннях характеру, про що свідчать численні подальші зміни та доповнення до тексту чинного КПК. Зроблений висновок, що хоча багатовіковий досвід розвитку національного кримінально-процесуального законодавства передбачав різні форми (типи) кримінального процесу, для сучасної України найбільш прийнятною є саме змагальна форма кримінального процесу, у відповідності з якою і треба вибудовувати Загальну й Особливу частини нового КПК України.

5.          Кримінально-процесуальне право України було, є і повинно залишатися однією із самостійних, фундаментальних галузей права, джерелами якого замість нинішньої "багатоджерельності" повинні бути: 1) Конституція України; 2) Кримінально-процесуальний кодекс України; 3) закони, якими вносяться зміни і доповнення до КПК України; 4) міжнародно-правові договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Цей перелік має бути вичерпним і закріпленим у новому КПК України.

6. Одним із головних аспектів, що значною мірою визначають зміст майбутнього КПК України є завдання кримінального судочинства. Основними завданнями кримінального судочинства, які, на погляд автора, слід закріпити у новому КПК України, повинні бути: 1) регулювання процесуального порядку викриття осіб, винуватих у вчиненні злочинів, притягнення їх до відповідальності та призначення справедливого покарання; 2) регулювання процесуального порядку звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, у передбачених законом випадках; 3) регулювання процесуального порядку викриття осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння у неповнолітньому віці або в стані неосудності, і застосування до них передбачених законом примусових заходів; 4) захист особи від безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності і недопущення засудження невинуватих або застосування до них примусових заходів; 5) захист особистої свободи, майна, честі, гідності, інших прав і законних інтересів особи, державних інтересів, а також  прав та інтересів юридичних осіб. Це найбільш оптимальні, вивірені наукою і практикою завдання кримінального судочинства. Вони відповідають європейським стандартам, законам логіки і реаліям сьогоднішнього життя українського суспільства.

7. Визнаючи необхідність запровадження змагальної форми досудового слідства, слід відмовитися від фактично інквізиційного його характеру, шляхом забезпечення в новому КПК України дійсної процесуальної незалежності слідчого, звільнивши його від обов'язків виконувати функції декількох процесуальних фігур, які несумісні в одній особі.

8. Зроблено висновок, що захист прав і свобод людини не може бути дієвим без судового контролю за діяльністю органів дізнання і досудового слідства та надійним без надання особі можливості оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів дізнання, досудового слідства та прокурора. Запропоновані критерії, якими слід керуватися суду при розгляді питань про необхідність негайного судового розгляду скарг громадян, якщо справа знаходиться ще на стадії досудового розслідування.

9. Подальшого удосконалення потребує кримінально-процесуальне забезпечення розгляду кримінальних справ у судах першої інстанції. Виходячи з аналізу законодавства, практики його застосування, автор доходить однозначного висновку про те, що до підтримання державного обвинувачення і відмови від нього необхідні підходи, які б в усіх випадках забезпечили законність та справедливість судових рішень.

10. Закріплене в КПК України право суду за власною ініціативою та у визначених законом випадках за клопотанням учасників процесу повертати справу для проведення додаткового розслідування свідчить про незнання або нерозуміння чи небажання розуміти того цивілізаторського шляху в кримінальному процесі, яким ідуть інші держави. Цей інститут не відповідає завданням розкриття злочину, викриття винних і забезпечення правильного застосування закону в розумні строки, а, навпаки, спонукає до тяганини та безвідповідальності. Повертаючи справу на додаткове розслідування, суд тим самим ініціює провадження слідчої діяльності і виконує не властиву йому функцію обвинувачення. Від такої практики слід відмовитися.

11. Додержуючись багатовікових історичних традицій, законодавець відновив у судочинстві України апеляційний перегляд судових рішень. Але у зв'язку з тим, що понад 80 років в Україні не діяв інститут апеляції, його законодавче регулювання виявилося недостатнім, а тому потребує серйозного доопрацювання, зокрема, більш глибокого осмислення суті апеляційного розгляду справ, а також місця в ньому, прав і обов'язків учасників процесу, узгодження прав одних суб'єктів процесу з обов'язками інших.

12. Усвідомлюючи неможливість в усіх випадках забезпечити виправлення судових помилок до набуття судовим рішенням законної сили за умов, що у значній частині кримінальних справ рішення з різних причин не є предметом перегляду в порядку апеляції, в дисертації докладно аналізуються основні моменти касаційного розгляду кримінальних справ, які мають істотний вплив на забезпечення прав і свобод людини у цій стадії процесу. Звертається увага на недосконалість та неузгодженість між собою положень КПК, зокрема про предмет та суб'єкт оскарження (статті 383, 384), змішування порядку розгляду різних за природою справ (ст. 385), що значно ускладнює його сприйняття та застосування. Виникають численні утруднення при вирішенні питань чи може бути предметом касаційного оскарження те чи інше судове рішення.

Аналіз процесуального забезпечення розгляду кримінальних справ у  касаційній судовій інстанції, практики перегляду окремих судових рішень, що набрали законної сили, свідчить про те, що і цей інститут кримінального процесу є на сьогодні далеко не ідеальним і також потребує реформування.

13. Потребує законодавчого вирішення питання оперативного виправлення судових помилок судом касаційної інстанції. Верховний Суд України є єдиною судовою інстанцією по перевірці кримінальних справ в касаційному порядку, а виписані в чинному КПК процедури та процесуальні строки касаційного оскарження та розгляду є недосконалими і не дають можливості оперативно, на обласному рівні, виправити судову помилку, як це було у практиці діяльності колишніх президій обласних судів. Законодавчого врегулювання потребує питання про коло осіб, котрі мають право на подачу касаційних скарг та подань.

14. У контексті оперативного виправлення судових помилок судом касаційної інстанції потребує удосконалення норми КПК стосовно подачі нових матеріалів касаційному суду. Подача нових матеріалів не може обмежуватись лише документами як джерелом доказів. Як це передбачено для суду першої та апеляційної інстанції з метою недопущення скасування судових рішень з причин другорядного порядку касаційний суд повинен мати право у визначених законом випадках давати доручення органам досудового слідства та суду на проведення певних слідчих дій, щоб усунути прогалини слідства або перевірити ті дані, які надали в касаційний суд особи, які подали касаційну скаргу.

У КПК більш чітко повинні бути виписані питання пов'язані зі зміною або доповненням касаційної скарги чи подання, особливо якщо вони стосуються погіршення становища обвинуваченого (засудженого), порядку розгляду окремої думки судді, який при постановленні рішення залишився в меншості.

15. У контексті європейських стандартів надзвичайно складною проблемою касаційного перегляду кримінальних справ, рішення в яких не набрали законної сили, є дотримання права засудженого, який утримується під вартою, бути безпосередньо вислуханим судом касаційної інстанції. Норми КПК, що регулюють ці питання, недосконалі, часто породжують судову тяганину і є причиною порушення права обвинуваченого на захист. Необхідно закріпити  норму про те, що клопотання засудженого, який утримується під вартою, про виклик його в суд касаційної інстанції подається лише в межах строку на касаційне оскарження. Нагальною необхідністю є запровадження в кримінальне судочинство комп'ютерних технологій, відеоконференцзв'язку для забезпечення віддаленої присутності засуджених у касаційному судовому засіданні. Це буде сприяти значному прискоренню процесу розгляду апеляційних та касаційних скарг, істотному скороченню витрат на конвоювання засуджених, а відтак і покращенню становища самих засуджених.