16. Небезпечно як переоцінювати важливість та непорушність прав і свобод людини, так і недооцінювати їх. Права й свободи та їх обмеження мають бути у певних розумних межах і збалансованими. Система кримінальної юстиції існує не тільки для захисту прав підозрюваних, обвинувачених і підсудних, а й для захисту потерпілих та суспільства в цілому. Дотримання прав і свобод людини не може бути засобом, що підвищує ефективність боротьби зі злочинністю. Навпаки, це ускладнює таку боротьбу. Тому необхідно шукати баланс між двома цінностями - правами людини і ступенем контролю над злочинністю, тобто знаходити оптимальне співвідношення між публічністю і диспозитивністю. У зв'язку з цим  привернуто увагу на те, що в науці немає раз і назавжди даного визначення понять "диспозитивності" та "публічності", а відтак висвітлено їх зміст, ознаки, наповненість та надано визначення. Доведено, що диспозитивність, як і публічність, є однією з основних засад кримінального судочинства, але ідея розширення засад диспозитивності в кримінальному процесі повинна мати розумні межі, про що свідчить досвід інших держав, які пройшли фазу сприйняття прав і свобод окремої людини як категорію, що превалює над інтересами суспільства.

17. Серед найбільш перспективних шляхів розвитку кримінально-процесуального права автор вбачає запровадження в кримінальний процес України інститутів, що з успіхом діють у ряді держав як складові кримінального процесу, як механізм відновлення порушених прав потерпілих від злочинів, -  заочного провадження та відновлювального правосуддя, який також спрямований на виправлення правопорушників. Водночас, якщо для широкого запровадження зазначених інститутів є всі підстави, то для запровадження в кримінальний процес України інституту присяжних в сучасних умовах суду достатніх підстав немає. Тому, оскільки подальша зміна Конституції України за тих обставин, що складаються в державі, є неминучою, було б доцільним виключити з неї норму про суд присяжних за англо-американським варіантом.

18. Чинне кримінально-процесуальне законодавство України, незважаючи на внесені законом України від 21 червня 2001 р. істотні зміни, продовжує залишатися громіздким, дорогим, суперечливим. Заочний судовий розгляд кримінальних справ нині поширений в різних правових системах, він допускається з певними обмеженнями кримінально-процесуальними кодексами більшості країн. Виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини заочний розгляд справи в принципі допустимий і не суперечить ідеї незалежного здійснення правосуддя. Вважається, що заочний вирок може бути визнаний законним, якщо були вжиті заходи до своєчасного інформування (повідомлення) обвинуваченого про місце і час судового розгляду. Про це ж йдеться у Рекомендації п R(87),  прийнятій 17 вересня 1987 р. Комітетом міністрів Ради Європи щодо спрощення звичайних судових процедур кримінального судочинства. Особливо гостро питання можливого спрощення звичайних судових процедур постає у зв'язку із загальною стурбованістю, яку викликають тепер в умовах глобалізації тероризм, організована злочинність, незаконний обіг наркотиків, торгівля людьми, "відмивання" коштів, набутих злочинним шляхом. У чинному КПК України цей інститут розроблений недосконало, йому присвячено тільки одну статтю - 262.

   На думку автора, в новому КПК необхідно передбачити ширші й прагматичніші випадки можливого заочного розгляду кримінальних справ за відсутності обвинуваченого і постановлення заочного вироку, виписати особливості процедури такого розгляду та оскарження заочного вироку.

19. 3 метою вдосконалення кримінально-процесуального провадження в стадії виконання судових рішень у новому КПК України слід в окремій главі врегулювати питання видачі і передачі Україні іноземною державою осіб, які вчинили злочини, і в тому числі осіб, щодо яких є невиконаний вирок суду України.

Проведене багатоаспектне дисертаційне дослідження дає підстави сподіватися, що отримані при цьому результати сприятимуть створенню нового Кримінально-процесуального кодексу України, кожна норма якого повинна відповідати приписам Конституції України, міжнародним правовим актам в цілому та європейським стандартам зокрема.