У підручниках, монографіях та інших наукових публікаціях достатньо детально викладена сутність держави в її марксистському, ліберальному та інших трактуваннях цього явища. Панівною є думка, згідно з якою марксисти дотримуються класового підходу в тлумаченні сутності держави, а ліберали та інші буржуазні ідеологічні течії утверджують загаль- носоціологічний загальнолюдський підхід у розумінні держави.
Традиційний марксистський підхід у розумінні сутності держави зводиться до того, що К. Маркс, Ф. Енгельс і В. Ленін розглядали державу як знаряддя класового панування. Класова сутність держави виявляється у тому, що держава є насамперед формою вираження інтересів і волі економічно панівного класу і класового підпорядкування всього суспільства інтересам панівного класу. У класовому аспекті слід звернути увагу на те, що держава, виникаючи як продукт розколу суспільства на класи, є відносно суспільства насамперед інструментом, знаряддям управління, організації, вклю- © В. Сіренко, 2014 чаючи політичний та ідеологічний вплив на суспільство з боку панівного правлячого класу.
К. Маркс і Ф. Енгельс сформулювали класову сутність держави, стверджуючи, що "насправді держава є не що інше, як машина для придушення одного класу іншим, і в демократичній республіці нітрохи не менше, ніж у монархії" [1, 200-201]. Те саме стверджував В. Ленін: "Держава - це машина для підтримки панування одного класу над іншим" [2, 73]. У цьому, відповідно до марксизму, і полягає соціальна класова сутність держави і, власне, його головне соціальне призначення. Будь-які спроби приховати класову сутність держави, заперечити її класову природу (при визнанні того незаперечного факту, що суспільство розділене на класи) - це прагнення виправдати класове панування економічно, політично та ідеологічно пануючої меншості над більшістю народу. Слід зазначити, що держава і державна влада ніколи не бувають неупередженими. Вони завжди захищають інтереси конкретних кла сів - привілейованої еліти, невеликого соціального прошарку великої буржуазії, часто іменованої олігархією.
Ствердження про те, що сучасна соціально-правова держава є виразником інтересів "середнього" класу, який завжди бажає стабільності за принципом "аби не стало гірше", не витримують випробування практикою. Потужні протестні рухи в Західній Європі та інших країнах незаперечно підтверджують класову сутність сучасної держави. Апологетичні судження про державу як "союз", "спільність" людей, як політичну організацію "всіх і для всіх", як класово нейтральну організацію спростовуються тим фактом, що навіть у найбільш розвинених капіталістичних країнах править великий капітал і, звісно, насамперед у своїх інтересах. Зазначена обставина вказує на те, що соціальна верства, клас, елітна група завжди прагнуть видати свій вузько елітарний, вузькокорисливий інтерес за інтерес всього суспільства і, держави і таким чином, наповнити державну владу своїм особистим особливим інтересом, своїми цілями, методами, способами і засобами їх досягнення.
У класовому суспільстві і державі не може бути державної влади, яка наповнена за змістом лише загальнолюдськими цінностями, як не може бути за природою класового буржуазного соціального ладу загального благоденства, однакових благ для всіх. Коли говорять про загальне благо, хочеться запитати: "Для якого класу?". Адже буржуазне суспільство ми і називаємо буржуазним через те, що там править буржуазія, і всі кращі блага дістаються насамперед їй, а не всьому суспільству. Вважаємо, що К. Гаджиєв мав рацію, наголошуючи, що "було б лукавством стверджувати, що держава однаковою мірою служить інтересам, потребам усіх верств, класів, груп, категорій населення. Ніколи не можна забувати ту істину, що суспільство не гомогенне утворення - воно складається з різнорідних конфліктуючих політичних сил, що володіють різним і впливом, потребами та інтересами.
Влада має ієрархічну природу і протягом усієї історії служила інтересам окремих особистостей, груп, класів, кланів, династій" [3, 103-104].
Звісно, будь-яка державна влада стверджує, що вона представляє інтереси народу або його більшості. Однак саме ця помилкова обставина дає великі можливості для зловживання владою.
Будь-яка влада прагне, по-перше, видати інтерес пануючої олігархії за загальний і, по-друге, визнання і підтримка населенням державної влади завжди має відносний характер, навіть коли владу підтримує більшість. Вважаємо, що зазначеного достатньо, щоб стверджувати, що сутність держави має класову складову. Проте сутність держави не зводиться тільки до класового змісту. К. Маркс вказував, що в обов'язки держави входить "виконання спільних справ, що випливають з природи будь-якого суспільства" [4, 422].
Дійсно, держава зобов'язана займатися такими суспільними потребами, як підтримання громадського порядку, оборони країни, екологічна та інші види безпеки, соціальною підтримкою малозабезпечених верств населення, боротьбою з кризами тощо. Проте потреба, інтерес змушує населення, громадян контактувати, взаємодіяти з будь-якою владою, навіть якщо між державною владою і населенням існує повне відчуження. І, беручи до уваги цей факт, не можна перебільшувати значення загальносоціальної сутності держави, хоча роль держави в останнє сторіччя і в теперішній час постійно зростає. Насамперед посилилося прагнення різних політичних сил, класів використовувати державу в своїх вузь- коегоїстичних економічних, політичних та ідеологічних цілях.
Роль держави посилюється і через необхідність втручатися у капіталістичне відтворення, щоб перешкоджати глобальним економічним фінансовим кризам, здійснювати антикризові заходи. Відомо, що в країнах Західної Європи, США, Японії, Австралії та деяких інших країн досягнутий високий рівень соціального споживання населення. Однак наприкінці минулого століття і в столітті нинішньому спостерігається тенденція до "урізання" соціальних прав своїх громадян, позбавлення їх того високого рівня благ, якого вони досягли в період протистояння різних за своїм соціальним ладом світових політичних систем. Ця тенденція посилюється також у зв'язку з глобалізаційними процесами та світовими фінансовими кризами. Тому актуалізувалося питання про соціальне призначення держави.
Деякі вчені, виходячи з загальносо- ціальної сутності держави, вважають, що "оскільки будь-яке суспільство складається з різних груп і верств населення, які мають протилежні і навіть антагоністичні потреби та інтереси, держава зобов'язана усувати конфлікти шляхом угод і компромісів. Такий компроміс не може задовольнити всіх і врахувати всі інтереси. Але він здатний усунути протистояння груп і верств населення і передбачає демократичні засоби управління суспільством замість насильства і придушення" [5, 61].
Вони вважають, що цей підхід має переваги порівняно з класовим. При цьому вчені наголошують, що класовий і загальносоціальний підходи до розуміння сутності держави є протилежними. Вважаємо, що таке розуміння загальносоціальної сутності держави не відповідає соціальній природі класового суспільства. У класовому суспільстві найбільш дискусійними і постійно актуальними є дві категорії, два поняття, дві найголовніші проблеми - забезпечення соціальної свободи та соціальної справедливості. За допомогою компромісів і угод досягають стану формальної соціальної свободи і навіть формальної конституційної рівності, але практично ніколи - соціальної справедливості. Проте соціальний підхід щодо сутності держави не здатний пояснити і зняти те постійне соціальне протистояння між класами, яке притаманне класовому суспільству і державі.
У загальносоціальному аспекті сутність держави класового суспільства полягає не в тому, щоб шукати згоду і компроміси між соціальними групами, класами, а насамперед у тому, щоб вирішувати ті загальні справи, у вирішенні яких зацікавлені всі у державно організованому суспільстві. Отже, економічно і політично панівний клас зацікавлений у класовому мирі та злагоді і використовує державу для досягнення такого миру і компромісів. Але біда в тому, що інші класи не зацікавлені. В умовах експлуатації та державних утисків вони відчувають себе пригнобленими, обкраденими, а тому вимагають соціальної справедливості. І саме тут досягти компромісу не вдається.
Тому й загальносоціальна сутність держави не виходить за межі "спільних справ", вигідних і необхідних "всім і для всіх". А що стосується пошуку державою згоди і компромісів між класами, то цей елемент сутності держави є продовженням її класової суті. Це елемент класової боротьби, класового протистояння, де гостра боротьба може бути пошуком компромісу і на якийсь час навіть класового примирення, поступок, згоди (особливо в умовах досконалих технологій маніпуляції свідомістю). Але це не елемент загальнонаціональної сутності держави і тим більше немає підстав розглядати сучасну державу як владну систему, яка управляє суспільством і державою в інтересах окремої людини і суспільства загалом. У сучасній державі кожен громадянин об'єднує в собі і "окрему людину", і представника класу, до якого він, згідно зі своїм соціальним становищем у суспільстві, інтересами і потребами, належить. І від цього факту не втекти, якщо тільки не спотворювати істину.
Тому загальносоціальна сутність держави не протистоїть її класовій суті, а лише доповнює її, вказуючи на те, що в класовому суспільстві держава, будучи інструментом, знаряддям панівного класу, змушена вирішувати і "загальні справи", що випливають зі спільного проживання людей, а також із зацікавленості пануючих в утриманні державної влади.
Головне, що перешкоджає загаль- носоціальній сутності держави бути пріоритетною у визначенні змісту, поняття держави - це неможливість досягнення у класовій державі соціальної справедливості. Це помітно при розгляді соціального призначення держави. Адже соціальне призначення держави неминуче випливає з її сутності і разом з тим більш послідовно розкриває сутність явища.