У цьому аспекті найбільш вагомий внесок у розробку розуміння сутності держави та її соціального призначення зробив видатний італійський мислитель і теоретик держави А. Грамші. Автор долає вузькопрагматичне марксистське розуміння поняття держави як лише насильства економічно пануючого класу над пригнобленими класами. А. Грамші звернув увагу, що основна сила сучасної влади полягає в єдності сили і згоди. Видатний російський політолог С. Кара-Мурза так характеризує розробки А. Грамші про сутність держави: "Згідно з Грамші, влада пануючого класу тримається не тільки на насильстві, а й на згоді. Механізм влади - не лише примус, а й переконання... Таким чином, держава, який би клас не був панівним, стоїть на двох китах - силі та згоді. Положення, за якого досягнуто достатній рівень порозуміння, Грамші називає гегемонією" [6, 59]. Враховуючи це, А. Грамші розуміє гегемонію не у вузькопрагматично- му сенсі, а як загальноісторичну фундаментальну категорію. "Гегемонія - це таке відношення політичних і класових сил у державі, коли провідна правляча група, здійснюючи владу, спирається не тільки на державний примус, а й на свою здатність, незважаючи на можливі і навіть неминучі протиріччя з підлеглими групами, стверджувати в їх середовищі свої цінності, забезпечує добровільну згоду (сотвтв) цих груп на засадах визнання свого авторитету. Згідно з цим, соціальна група може і навіть повинна стати керівною ще до завоювання державної влади, що часто є найважливішою умовою цього завоювання... Треба зазначити, що в розумінні Грамші гегемонія - категорія, яка історично розвивається: більша або менша поширеність гегемонії обумовлює в одних випадках стабільність держави, а в інших - кризу державної влади" [7, 73]. При цьому "держава є гегемонією, одягнена у броню примусу". Тобто примус - це лише броня більш значного вмісту. Більше того, гегемонія передбачає не просто згоду, а доброзичливу (активну) згоду, за якої громадяни бажають того, що потрібно панівному класу. А. Грамші дає таке визначення держави: "Держава - це сукупність практичної і теоретичної діяльності, за допомогою якої панівний клас виправдовує і утримує своє панування, домагаючись при цьому активної згоди тих, ким керують" [6, 60].
До такого історично важливого, фундаментального висновку про розуміння держави і державної влади прийшли й інші великі мислителі. Наприклад, М. Гайдеґґер також писав про те, як правити владою, використовуючи "ненасильницький примус", щоб маніпулювати підлеглими групами проти їх волі, згоди, в інтересах панівної меншості. Згідно з А. Грамші, якщо головна сила держави і основа влади панівного класу - гегемонія, то питання стабільності політичного порядку і, навпаки, умови його зламу зводиться до питання про те, як досягається або підривається гегемонія. За
А. Грамші, встановлення і підрив гегемонії - "молекулярний" процес, який відбувається не як зіткнення класових сил, а як непомітна, поступова зміна думок і настроїв у свідомості кожної людини. Гегемонія спирається на "культурне ядро" суспільства, яке включає в себе сукупність уявлень про світ і людину, про добро і зло, прекрасне і огидне, безліч символів і образів, традицій і забобонів, знань і досвіду багатьох століть. Поки це ядро стабільне, у суспільстві є "стійка колективна воля", спрямована на збереження існуючого порядку. Підрив цього "культурного ядра" і руйнування цієї колективної волі - умова революції. Створення цієї умови - "молекулярна" агресія в культурне ядро. На що в культурному ядрі необхідно насамперед впливати, щоб встановити або підірвати гегемонію? Не на фундаментальні теорії противника, а на об'єднану свідомість, повсякденні "маленькі" думки звичайної людини. І найефективніший спосіб впливати - невпинне повторення одних і тих же тверджень, щоб до них звикли і стали сприймати не розумом, а на віру. При цьому головною дійовою особою у встановленні або підриві гегемонії А. Грамші вважав інтелігенцію. Тут викладене вчення
А. Грамші про гегемонію як сутність держави, в інтерпретації видатного російського політолога С. Кара-Мурзи, говорить про те, що сучасні уявлення про державу об'єднують два начала: класовий підхід і загальносоціологічні уявлення про сутність держави. Закономірно, що сутність держави визначає і її соціальне призначення, включаючи цілі і завдання, які ставить перед собою конкретна держава. Виходячи з двоєдиної сутності держави, її соціальне призначення визначається необхідністю і потребою забезпечення влади економічно панівного класу і вирішення загальних справ, що випливають з природи людського суспільства. При цьому пріоритетним напрямом діяльності держави завжди було, є і буде забезпечення інтересів панівного класу, в руках якого зосереджена основна власність суспільства і політична влада. Отже, це умова існування сучасної буржуазної держави, в якій буржуазія як великий сукупний приватний власник володіє власністю і владою. Тому захист та забезпечення інтересів буржуазії є першочерговим соціальним призначенням буржуазної держави, як держави класової. Не змінюючи своєї головної сутності з моменту свого виникнення, пройшовши через такі формації, як рабовласницька, феодальна, капіталістична і соціалістична, - держава залишається у своєму соціальному призначенні інструментом захисту інтересів панівних класів.
Проте історичний розвиток суспільства змінює і розвиток держави, яка від класового панування і класової диктатури трансформується у більш ліберальні і демократичні форми, для яких характерними є ідеологічний плюралізм, багатопартійність, гласність, вільні вибори, поділ влади, верховенство закону, наявність парламенту, декларація прав і свобод громадян, діяльність судової влади тощо. Таким чином, виникає необхідність виконання державою спільних справ, спрямованих на задоволення різноманітних потреб суспільства, а саме: організація охорони здоров'я, освіти, соціального забезпечення; охорона навколишнього середовища; встановлення засобів зв'язку, транспорту, водопостачання; боротьба з епідеміями, кризами, злочинністю; оборона країни; забезпечення різних видів безпеки держави тощо. Звісно, сучасна буржуазна держава з урахуванням розвитку в суспільстві ідей демократії, верховенства права, соціальної справедливості, формальної рівності й утвердження свободи особистості намагається приховати свою класову сутність і не демонструвати класову диктатуру. Однак у період соціального протистояння, протест- них дій пригнобленої більшості її класова сутність і призначення проявляється відверто й нещадно. Разом з тим панівний клас робить все необхідне, щоб використовувати державу як інструмент соціального компромісу, пошуку злагоди і співробітництва різних соціально-політичних сил, пом'якшення та подолання протиріч класового характеру. У цьому напрямі діяльності держави використовується цілий набір засобів: від маніпуляції свідомістю мас через ЗМІ до відвертого насильства, залякування, дискредитації та дискримінації своїх класових супротивників. Разом з тим держава - це організація всього суспільства, покликана обслуговувати інтереси всього суспільства і діяти в ім'я загального блага, для організації спільних справ. У держави і суспільства є загальнодержавні та загальнонародні інтереси, які держава зобов'язана забезпечити. У цьому сенсі держава повинна встановлювати в суспільстві певний правопорядок і підтримувати його, використовуючи свою монополію на офіційний примус, аж до насильства; забезпечувати соціальний мир і стабільність у суспільстві; обмежувати зіткнення між класами і політичними силами суспільства; забезпечувати умови для реалізації конституційних прав і свобод громадян, а також створювати умови для підвищення якості життя населення країни.
Виходячи з викладеного, може виникнути враження, що держава своє належне соціальне призначення виконує. Але, на жаль, це далеке від реальності. Незважаючи на тривале культивування ліберальних ідей про державу, право, "народний" капіталізм тощо, у суспільстві не утвердилися такі цінності, як демократія, рівність і справедливість, свобода особистості, безпека, гуманізм, викорінення бідності, чесне й об'єктивне правосуддя та ін.
Боротьба за право, про яку писав Г. Еллінек ще в ХІХ ст., триває й у столітті ХХІ, так само як і боротьба за свободу, соціальну справедливість, рівність і умови життя, гідні людини, для абсолютної більшості населення землі. Тому, на жаль, ми не можемо говорити про те, що держава стала виразником інтересів усіх верств суспільства в багатьох аспектах соціального життя. Держава залишається абсолютно класовою за своєю суттю, а загальносоціальну роль виконує через необхідність і на тому рівні, до якого змушена класовою боротьбою в суспільстві. Чим гостріше класова боротьба, тим глибше й об'ємніше реалізується загальносоціальна сутність держави. Загасання класової боротьби, зниження протестних дій опозиції та населення загалом неминуче веде до згортання соціальних напрямів діяльності буржуазної держави. Тому є всі підстави у визначенні поняття держави поділяти позицію тих авторів, які вважають, що "держава - це організація політичної влади, необхідна для виконання як суто класових завдань, так і спільних справ, що випливають з природи будь-якого суспільства" [8, 52]. Це коротке, але, на нашу думку, дуже глибоке визначення поняття держави, яке дав професор М. Байтін, охоплює сутність держави і дозволяє досліджувати державу в різних аспектах.
Таким чином, сутність держави, виходячи з викладених аргументів, базується на трьох підставах: насильстві над противниками панівного класу, згоді між владою і населенням і культурному ядрі, представленому насамперед інтелігенцією, яке пояснює, обґрунтовує і виправдовує владу пануючого класу.
Отже, держава має двоєдину сутність: класову і загальносоціальну у своїй практичній і теоретичній діяльності, що спирається на культурне ядро суспільства, забезпечує і виправдовує його існування.
Зміцнення або руйнування культурного ядра - умова передумови існування держави. Однак це тема для окремого обговорення.
ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ
1.  Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. - М., 1962. - Т. 22.
2.  Ленин В. И. Полное собрание сочинений : в 55 т. - М., 1969. - Т. 39.
3.  Гаджиев К. С. Политология. - М., 2001.
4.  Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. - М., 1961. - Т. 25. - Ч. І.
5.  Морозова Л. А. Теория государства и права. - М., 2008.
6.  Кара-Мурза С. Манипуляция сознанием. - М., 2000.
7.  Шабалин В. И. "Тюремные тетради" Антонио Грамши: тема государства // Государство и право. - 2010. - № 9.
8.  Теория государства и права. - М., 1997.
REFERENCES
1.  Marx K., Engels F. Sochineniya [Works], Moscow, 1962, vol. 22.
2.  Lenin V. I. Polnoe sobranie sochineniy [Complete Works], Moscow, 1969, vol. 39.
3.  Gadzhiev K. S. Politologiya [Political Science], Moscow, 2001.
4.  Marx K., Engels F. Sochineniya [Works], Moscow, 1961, vol. 25, Part І.
5.  Morozova L. A. Teoriya gosudarstva i prava [Theory of State and Law], Moscow, 2008.
6.  Kara-Murza S. Manipulyatsiya soznaniem [Manipulation of Consciousness], Moscow, 2000.
7.  Shabalin V. I. "Tyuremnye tetradi" Antonio Gramsci: tema gosudarstva, ["The Prison Notebooks" of Antonio Gramsci: State Topic], Gosudarstvo ipravo, 2010 no. 9.
8.  Teoriya gosudarstva i prava [Theory of State and Law], Moscow, 1997.
Сіренко В. Ф. Декілька зауважень до питання про існування держави Анотація. У статті розглядаються підходи до розуміння сутності держави. Зазначається, що у класовому суспільстві найбільш дискусійними і постійно актуальними є дві категорії, два поняття, дві найголовніші проблеми - забезпечення соціальної