У випадках, коли подання необхідних доказів сторонами та іншими юридично заінтересованими у вирішенні справи особами неможливо, по їх клопотанню суддя сприяє у витребуванні необхідних для розгляду справи доказів. Для цього заінтересована особа повинна не тільки позначити доказ, але і вказати причини, що перешкоджають самостійному їх одержанню, а також підстави, по яких вона вважає, що конкретний засіб доказування перебуває у даної особи або організації.

Так, наприклад, підготовка цивільних справ про відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, характеризується тим, що предметом спору тут може бути шкода, заподіяна здоров'ю або майну громадянина або майну юридичної особи. Не виключені, в принципі, і інші різновиди спору. Найбільш часто шкода заподіюється транспортними засобами: автомобілями, літаками, потягами. Тому по кожному позову до справи повинні бути залучені рішення судово-слідчих органів про результати розслідування і розгляд справ про нещасний випадок, аварію тощо. Суди звичайно запитують і залучають до цивільної справи матеріали перевірки фактів подій, що закінчилися відмовою у порушенні кримінальної справи, або матеріали кримінальних справ як припинених, так і розглянутих судом по суті. У цих матеріалах зазвичай є усі необхідні для правильного розгляду цивільного позову докази: протокол огляду місця події, акт судово-медичної експертизи, документи про смерть громадянина, про характер ушкоджень, заподіяних майну потерпілого, тощо. Якщо в цих матеріалах такі документи відсутні, вони повинні бути зібрані додатково. Суд зобов'язаний сприяти особам, які беруть участь у справі, в отриманні доказів.
 

1. з'ясовує, якими доказами кожна сторона буде обґрунтову вати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, та встановлює строки їх подання.

Згідно зі ст. 131 ЦПК сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Докази подаються у строк, встановлений судом, з урахуванням часу, необхідного для подання доказів;

1. за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про витребування доказів та виклик свідків, про про ведення експертизи, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача, особи, яка надає правову допомогу, або про судові доручення щодо збирання доказів.

Відповідно до ст. 137 ЦПК у випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази. У заяві про витребування доказів має бути зазначено, який доказ витребовується, підстави, за яких особа вважає, що доказ перебуває в іншої особи, обставини, які може підтвердити цей доказ. Докази, які вимагає суд, направляються до суду безпосередньо. Суд може також уповноважити зінтересовану особу, яка бере участь у справі, одержати доказ для представлення його суду. Особи, які не мають можливості подати доказ, якого вимагає суд, взагалі або у встановлені судом строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня отримання ухвали. За неповідомлення суду про неможливість подати докази, а також за неподання доказів, у тому числі і з причин, визнаних судом неповажними, винні особи несуть відповідальність, встановлену законом. Притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов'язку подати суду докази. За клопотанням сторони суд інформує в судовому засіданні про виконання його вимог щодо витребування доказів.

Вирішення питання про виклик свідків передбачено ст. 136 ЦПК. При вирішенні цього питання судді виходять із того, що якщо якась обставина, яка має значення для правильного вирішення справи, може бути встановлена як показаннями свідків, так і іншими засобами доказування, свідки у судове засідання не викликаються, тому що залучити їх до процесу у порівнянні з іншими засобами доказування організаційно більш складно. Свідки викликаються в суд тоді, коли їх показання необхідні для законного і обґрунтованого вирішення справи та не можуть бути замінені іншими засобами доказування.

Вимога про належність доказів означає, що питання про виклик свідків у даній стадії процесу повинно вирішуватися у суворій відповідності із встановленим предметом доказування, щоб уникнути виклику свідка, показання якого не буде мати значення для справи. На це спрямований і обов'язок особи, яка клопоче про виклик свідка, указати не тільки його ім'я, але і місце проживання (перебування) або місце роботи, а також обставини, які можуть бути відомі даному свідкові.

З урахуванням конкретних обставин справи суддя повинен уточнити у осіб, які беруть участь у справі, вік свідків, про виклик яких ставиться питання, їх індивідуальні фізичні та психічні особливості, за яких обставин їм стали відомі відомості про обставини справи тощо.

При призначенні експертизи (медичної, психіатричної, хімічної, бухгалтерської і т.п.) варто керуватися статтями 143-147 ЦПК, а також Законом України від 25.02.1994 р. "Про судову експертизу", Інструкцією про призначення і проведення судових експертиз, затвердженою наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 р., і постановою Пленуму Верховного Суду України від 30.05.1997 р. "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах".

Особам, які беруть участь при призначенні експертизи, повинні бути роз'яснені їх процесуальні права та обов'язки, у тому числі й ті, які вони мають при вирішенні відповідного питання. У протилежному випадку ці особи не зможуть реалізувати право висловити свою думку про кандидатуру експерта (експертів), а також подати суду питання, по яких потрібний висновок, при наявності підстав - не зможуть заявити відвід судді, прокурору, експерту, таін.

У випадку недостатньої ясності або неповноти висновку експерта суд може призначити додаткову експертизу (ст. 150 ЦПК). Уявляється, що немає перешкод для призначення додаткової експертизи і у стадії до судового розгляду.

Так, якщо первинна експертиза була призначена і проведена до судового розгляду і при одержанні висновку експерта виявляються обставини, що свідчать про його неясність і неповноту (експерт не досліджував усі наявні в нього матеріали, не дав відповіді на поставлені в ухвалі питання тощо), суддя не може визнати справу підготовленою. Отже, у судді і не буде підстав для призначення справи до судового розгляду без вирішеня питання про призначення додаткової експертизи, що проводиться тим самим експертом.

Не виключена, на наш погляд, можливість призначення повторної експертизи при очевидній необґрунтованості висновку, наявності протиріч між висновками декількох експертів. Остаточну оцінку висновку експерта, засновану на неупередженому, всебічному і повному розгляді наявних у справі доказів у їхній сукупності, суд дає при ухваленні рішення. Однак це не означає, що в стадії під-
 

 
готовий суддя не вправі давати попередню оцінку доказам (у тому числі і висновку експерта) з метою забезпечення правильного та своєчасного вирішення справи. Якщо при такій попередній оцінці висновку суддя явно не може з ним погодитися, у нього також не буде підстав визнавати справу підготовленою і призначати її до розгляду в судовому засіданні з викликом всіх учасників розгляду даної справи. Це приведе лише до додаткових витрат часу і коштів суду та інших суб'єктів процесу, оскільки питання про призначення повторної експертизи все одно виникає1.

Власно, таку ж попередню оцінку дає висновку експерта і суд при призначенні додаткової або повторної експертизи в стадії судового розгляду, тому тут немає принципової різниці, та позитивне вирішення питання про можливість призначення додаткової або повторної експертизи при підготовці справи до судового розгляду буде лише сприяти процесуальній економії і скороченню строків знаходження справи у провадженні суду.

Проведення повторної експертизи, на відміну від додаткової експертизи, доручається іншому експертові або експертам. її призначення повинно бути мотивовано. Судді варто вказати в ухвалі, які висновки первинної експертизи викликають сумнів, послатися на обставини справи, які не узгоджені з висновками експерта.

Неприпустиме призначення експертизи у випадках, якщо з'ясування певних обставин не вимагає спеціальних пізнань. Крім того, не можна ставити перед експертом правові питання, вирішення яких віднесено законом до компетенції суду (зокрема, щодо провини, недієздатності).

Судові доручення щодо збирання доказів регулюються ст. 132 ЦПК. Суд, який розглядає справу, в разі необхідності збирання доказів за межами його територіальної підсудності доручає відповідному суду провести певні процесуальні дії.

Суддя може доручити іншому суду збирання доказів лише тоді, коли для нього ці дії вкрай складні або навіть неможливі. Предметом судового доручення можуть бути одержання пояснень сторін і третіх осіб, показань свідків, висновку експертів, огляд і дослідження речових і письмових доказів. Він не вправі доручати збирання доказів для підтвердження загальновідомих і преюдиціальних обставин, а також збір документів або речових доказів (суддя може вимагати їх самостійно). Не слід давати доручення про витребування додаткових даних, що обґрунтовують заявлені позовні вимоги (це обов'язок позивача, а не суду).

В ухвалі про судове доручення коротко викладається сутність справи, що розглядається, зазначаються особи, які беруть у ній участь, обставини, що підлягають з'ясуванню, докази, які пови-

1. Жилин Г.А. Суд первой инстанции в гражданском процессе. - М.: Юрайт-М, 2001.-С.75-76.

 
нен зібрати суд, що виконує доручення, перелік питань, поставлених особам, які беруть участь у справі, та судом свідку. Ця ухвала обов'язкова для суду, якому вона адресована.

Судове доручення виконується у судовому засіданні за правилами, встановленими законом. Суд повідомляє осіб, які беруть участь у справі, про час і місце засідання. їхня присутність не є обов'язковою. Протоколи і всі зібрані при виконанні доручення матеріали негайно пересилаються до суду, який розглядає справу. Якщо свідки, які дали показання суду, що виконував доручення, прибудуть у суд, який розглядає справу, вони дають показання у загальному порядку;

1. у невідкладних випадках проводить огляд на місці, огляд письмових і речових доказів.

Речові та письмові докази, які не можна доставити в суд, оглядаються за їх місцезнаходженням.

Про час і місце огляду доказів за їх місцезнаходженням повідомляються особи, які беруть участь у справі. Неявка цих осіб не є перешкодою для проведення огляду.

У разі необхідності, в тому числі за клопотанням особи, яка бере участь у справі, для участі в огляді доказів за їх місцезнаходженням можуть бути залучені свідки, перекладачі, експерти, спеціалісти, а також здійснено фотографування, звуко- і відеозапис.

Про огляд доказів за їх місцезнаходженням складається протокол, що підписується всіма особами, які беруть участь в огляді. До протоколу додаються разом з описом усі складені або звірені під час огляду на місці плани, креслення, копії документів, а також зроблені під час огляду фотознімки письмових і речових доказів, відеозаписи тощо.

Особи, які беруть участь в огляді доказів за їх місцезнаходженням, мають право робити свої зауваження щодо протоколу огляду (ст. 140 ЦПК);

1. за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про вжиття заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду (ч.З ст.151 ЦПК).