Згідно зі ст. 128 ЦПК після одержання копій ухвали про відкриття провадження у справі і позовної заяви відповідач має право подати суду письмове заперечення проти позову.

Відповідач може заперечувати проти позову, посилаючись на незаконність вимог позивача, їх необґрунтованість, відсутність у позивача права на звернення до суду або наявність перешкод для відкриття провадження у справі^.

Заперечення проти позову можуть стосуватися всіх заявлених вимог чи їх певної частини або обсягу.

Отже, заперечення проти позову - це заяви відповідача, спрямовані на обґрунтування власної позиції та спростування проти
 

 
лежної позиції з певного питання, що вирішується судом, або по справі в цілому.

В юридичній літературі заперечення відповідача прийнято поділяти на матеріально-правові і процесуально-правові.

Характерними рисами матеріально-правових заперечень є те, що вони спрямовані на спростування вимог протилежної сторони по суті, спираються на норми матеріального права, їх мета - ухвалення судом рішення на користь особи, яка заперечує. Матеріально-правові заперечення є, як правило, джерелом формування предмета доказування у справі.

Часто та сама вимога відповідача може бути пред'явлена і як заперечення, і як зустрічний позов. У випадку якщо зустрічна вимога буде оформлена як зустрічний позов, факти, покладені в основу даного позову, увійдуть у предмет доказування і стануть об'єктом судового розгляду, навіть якщо провадження по первісному позову буде припинене або в його задоволенні буде відмовлено з причин, не пов'язаних із зустрічним позовом. Якщо ж зустрічна вимога буде заявлена як заперечення, то доля даної вимоги, як і фактів, наведених у її основі, буде залежати від долі первісного позову. Це викликано тим, що зустрічний позов має самостійне значення і є не тільки засобом захисту відповідача проти заявленого первісного позову, але також і засобом звернення заінтересованої особи за судовим захистом, який спрямований на захист порушеного або оскарженого суб'єктивного права або охоронюваного за - коном інтересу. Слід також зазначити, що факти, покладені в основу ствердження особи про недійсність оспорюваної угоди, увійдуть у предмет доказування тільки у випадку пред'явлення зустрічного позову про визнання такої угоди недійсною.[36]

У процесуально-правовому запереченні, як і у позові, можна виділити предмет і підстави заперечення. Під предметом розуміють дію суду, якої вимагає відповідач, а підставами є юридично значущі обставини процесуально-правового характеру, на яких особа засновує свою вимогу.

. Залежно від характеру підстави процесуально-правові заперечення можна поділити на три групи: 1) заперечення, у яких особа посилається на неправильну вказівку судом або особою, яка бере участь у справі, норми процесуального права, її тлумачення і застосування; 2) заперечення, засновані на юридичних фактах процесуально-правового значення, існування яких спростовує факти, що послужили підставою для дії суду; 3) заперечення, у яких вказується на відсутність необхідного зв'язку між існуючими факта-

1 Безбородова О. Иск и возражения как источники предмета и пределов доказывания // Вестник Высшего хозяйственного суда Республики Беларусь. - 2004. - №1.

ми і діями, які зробив суд або про які клопоче інша особа, яка бере участь у справі.

Одним з ключових елементів провадження у справі до судового розгляду є попереднє судове засідання, яке можна визначити як різновид судового засідання, що має як загальні із судовим засіданням ознаки, так і специфічні, властиві тільки йому, ознаки.

Попереднє судове засідання характеризується наступними особливостями: 1) попереднє судове засідання є додатковим (поряд із процесуальними підготовчими діями) засобом виконання завдань підготовки справи до судового розгляду; 2) у попередньому судовому засіданні є додаткова можливість для сторін з'ясувати найбільш значущі питання процесу у справі; 3) попереднє судове засідання являє собою засіб оптимізації правосуддя, тому що дозволяє досягати мети цивільного судочинства, витрачаючи менше сил, коштів і часу; 4) попереднє судове засідання є проявом ідеї диференціації судових процедур (визнаючи необхідність використання судового засідання для вирішення низки питань у стадії підготовки, законодавець установлює таку процедуру його проведення, що максимально відповідає як інтересам сторін, так і інтересам правосуддя/.

Обсяг підготовки і характер здійснюваних процесуальних дій залежать від обставин і складності конкретної справи. Кожний спір має свою специфіку, свої індивідуальні риси, тому у змісті підготовки навіть однієї і тієї самої категорії справ завжди є якісь особливості.

Цивільний процесуальний кодекс не ставить своїм завданням детально та вичерпним чином визначити всі можливі дії з підготовки справи, лише визначає загальні напрямки дій судді та коло питань, що підлягають з'ясуванню на даній стадії процесу. Тому, приступаючи до підготовки справи в кожному конкретному випадку, суддя повинен сам визначити її зміст, встановити, які питання необхідно з'ясувати і що для цього варто зробити. Все це вимагає від судді серйозного і вдумливого підходу до кожної справи, ретельного вивчення матеріалів, що надійшли від сторін, глибокого проникнення у суть спору, зобов'язує його добре знати особливості певних категорій справ і чинне законодавство, що регулює розглянуті відносини[37].

Попереднє судове засідання проводиться суддею за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За заявою однієї або обох сторін про неможливість явки до суду проведення попереднього судового засідання може бути відкладено, якщо причини неявки буде визнано судом поважними (ч.8 ст.ІЗОЦПК).

Для врегулювання спору до судового розгляду суд з'ясовує: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду (ч.З ст.130 ЦПК).

Якщо спір не врегульовано до судового розгляду, тоді згідно з ч.б ст. 130 ЦПК суддя проводить підготовку справи до судового розгляду, метою якої є забезпечення своєчасного і правильного вирішення справи.

При цьому суддя робить такі дії:

1. уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову.

Із цією метою суддя опитує позивача по суті заявлених ним позовних вимог. Отримані від позивача відомості про можливі заперечення з боку відповідача, як і уточнення позивачем своїх вимог, можуть виявитися корисними для попередньої юридичної кваліфікації спірних відносин, визначення предмета доказування та виконання інших завдань стадії підготовки.

З приводу юридичної непоінформованості та інших причин заявник (позивач) не завжди правильно та вичерпно викладає факти, якими обґрунтовує свої вимоги, і може надати правове значення таким обставинам, які до справи не відносяться, або як особа, заінтересована у справі, не привести фактів, які вигідні відповідачеві. Тому суддя зобов'язаний допомогти йому усунути невизначеність позиції, а також визначити, які не зазначені позивачем факти необхідно встановити для правильної кваліфікації правовідносин між сторонами.

Суддя з'ясовує у відповідача, якими доказами він може підтвердити свої заперечення. В особливо складних справах суддя може запропонувати відповідачеві надати письмові пояснення у справі.

Так, суддя в числі інших прав роз'яснює відповідачеві його право пред'явлення зустрічної вимоги за загальними правилами пред'явлення позову для спільного розгляду з первісним позовом. Це має велике значення для забезпечення мети своєчасного вирішення справи, оскільки пред'явлення зустрічного позову вже у стадії підготовки дозволяє провести необхідні підготовчі дії по всіх заявлених вимогах одночасно. Подача зустрічної позовної заяви після призначення справи до розгляду в судовому засіданні, як правило, вимагає відкладення розгляду справи для проведення додаткових підготовчих дій.

У разі неявки у попереднє судове засідання сторони без поважних причин або неповідомлення нею причин неявки з'ясування об-
 

 
ставин у справі проводиться на підставі доказів, про подання яких було заявлено до або під час попереднього судового засідання. У подальшому прийнятті інших доказів залежить від поважності причин, через які вони були подані несвоєчасно (ч.9 ст. 130 ЦПК);

1. вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі. У цьому випадку суддя розв'язує питання про залучення або вступ у справу співучасників і третіх осіб.

Процесуальна співучасть з цивільної справи можлива як на стороні відповідача, так і позивача. Це особливо важливо у випадку, коли співучасть у справі є обов'язковою.

Якщо співвідповідачі залучаються судом до участі у справі незалежно від їх бажання, тоді у випадку пред'явлення позову не всіма особами, яким належить спірне право, суд не може залучити інших як співпозивачів при відсутності їх бажання. Це обумовлено тим, що особа, якій належить право вимоги, виходячи із принципу диспозитивності за своїм розсудом розпоряджається своїми правами. Однак у цьому випадку суддя повинен сповістити таких осіб про справу, наявну у суді, і якщо вони не побажають вступити в процес як позивачі, залучає їх як третіх осіб без самостійних вимог на стороні позивача. Наприклад, якщо працівник юридичної особи заподіяв кому-небудь шкоду при виконанні трудових обов'язків, залучення його до справи як третьої особи на стороні відповідача пояснюється тим, що, виплативши позивачеві присуджену суму, відповідач вправі потім пред'явити до третьої особи регресний позов.

Якщо при підготовці справи буде встановлено, що є треті особи, які можуть заявити самостійні вимоги на предмет спору між первісними сторонами, суддя сповіщає їх про справу і роз'яснює їм їх право на пред'явлення позову.

Залучення до процесу осіб, юридично заінтересованих у вирішенні справи, повинне супроводжуватися роз'ясненням їх прав і обов'язків.

При виникненні достатніх підстав суддя на цій стадії також вживає заходів до заміни неналежної сторони або сторони, яка вибула зі справи (ст. 33, 37 ЦПК). Із цією метою необхідно з'ясувати ставлення позивача до заміни відповідача особами, які повинні відповідати по пред'явленому позову (належний відповідач). Необхідно також з'ясувати, хто є належним відповідачем, для наступного його залучення до справи у судовому розгляді.

Необхідність провести зміни у складі сторін у процесі підготовки справи виникає при заміні належної сторони правонаступником у випадку смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора або боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, по яких виник спір (ст. 37 ЦПК).
 

 
Остаточного висновку про належний суб'єктний склад можна дійти лише на підставі всебічного аналізу спірних правовідносин, тобто в стадії судового розгляду, тому в порядку підготовки справи суддя лише вживає заходів до заміни неналежної сторони або сторони, яка вибула зі справи;

1. визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню.

Успішному вирішеню цього завдання сприяє правильне визначення предмета доказування і повне виявлення кола осіб, юридично заінтересованих у вирішенні справи. На цій основі суддя з урахуванням правил про тягар доказування та доказові презумпції визначає, які докази надаються кожною зі сторін.

При характеристиці процесуальної діяльності судді в стадії провадження у справі до судового розгляду варто мати на увазі, що суб'єктами збирання доказів є сторони та інші юридично заінтересовані у вирішенні справи особи.