У той же час чимало заперечень поєднання апеляції і касації викликає з погляду незалежності суддів. А утворення в апеляційному суді касаційної палати саме і передбачає нерівність, оскільки судді касаційної палати матимуть більше повноважень і можливість скасовувати рішення суддів апеляційного суду. В цілому, поєднання на одному рівні двох інстанцій та створення в апеляційних судах касаційних палат викликає багато заперечень[508]. Інша точка зору зводиться до того, що передача функцій касаційного суду відповідним колегіям апеляційних судів дає змогу прискорити розгляд справ у кілька разів унаслідок надмірної завантаженості Верховного Суду України[509].

Однак вищевказане не означає поодинокість спроб реформування касаційного провадження та судового органу, котрий здійснює перегляд судових рішень за касаційними скаргами в порядку цивільного судочинства. Згідно з Розділом III Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейський стандартів виконувати функції судів касаційної інстанції повинні вищі спеціалізовані суди. Такий підхід зумовить необхідність утворення в системі загальних судів Вищого цивільного суду (як касаційної інстанції для справ цивільної юрисдикції). У разі ж виявлення різного застосування норм права судами окремих спеціалізованих юрисдикцій та в інших виняткових випадках, визначених законом, правосудність судових рішень має забезпечувати найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції - Верховний Суд України[510].

У літературі такі пропозиції сприймаються неоднозначно[511]. Згідно з висновками Головного науково-експертного управління Апарату Верховного Суду України вказані положення в багатьох випадках не відповідають Конституції України. Так, утворення Вищого цивільного суду суперечить положенням статей 125, 127, 131 Конституції України[512]. Чотирирівнева система судів, як вважають деякі юристи, може лише ускладнити процес та затягнути розгляд справ. А Верховний Суд України в такому випадку не матиме можливості виконувати свої функції з узагальнення практики через відсутність самої практики[513]. Аналогічної думки дотримується С. Міщенко, який зазначає, що утворення чотириланкової судової системи із запровадженням повної спеціалізації неприйнятне для України[514].

При дослідженні моделей касації важливе значення мають кількісні показники діяльності суду касаційної інстанції. У 2005 р. за касаційними скаргами і поданнями Судовою палатою з цивільних справ Верховного Суду України закінчено провадження у 17,1 тис. справ. Згідно з положенням ЦПК 2004 р., у яких передбачено подання касаційних скарг безпосередньо до суду касаційної інстанції, прийнято до провадження 5,4 тис. касаційних скарг, за якими витребувано понад 4 тис. цивільних справ.

Загалом усім складом Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України з 2 січня по 1 вересня 2005 р. розглянуто понад 1 тис. цивільних справ[515].

У 2006 р. Судовою палатою в цивільних справах Верховного Суду України розглянуто 1,9 тис. справ; із них у 1,4 тис. касаційні скарги задоволено[516].

Упродовж 2007 р. Судовою палатою в цивільних справах Верховного Суду України розглянуто 2,7 тис. цивільних справ; із них у 2,3 тис. касаційні скарги задоволено. На кінець року залишилися нерозглянутими 3,1 тис. касаційних скарг, справ, заяв, скарг.

У зв'язку зі зміною в законодавстві щодо забезпечення касаційного розгляду цивільних справ апеляційні суди в касаційному порядку скасували з урахуванням попереднього розгляду касаційних скарг 3,4 тис. судових рішень, ухвалених судами за попередні роки. Усього в касаційному порядку (Верховним Судом України й апеляційними судами) було скасовано 3,8 тис. рішень, змінено - 120. За результатами розгляду касаційних скарг скасовано рішення місцевих та апеляційних судів та ухвалено 706 нових рішень. Скасовано і змінено 99 ухвал з вирішенням питання по суті[517].

У провадженні Верховного Суду України в першому півріччі 2008 р. у касаційному порядку скасовано і змінено, з урахуванням попереднього розгляду касаційних скарг,

1. тис. судових рішень у цивільних справах. У тому числі в касаційному порядку скасовано і змінено в 2,3 разу більше рішень у цивільних справах, або 0,4 % від ухвалених місцевими судами. Колегіями у складі п'яти суддів Верховного Суду України скасовано та змінено 1,6 тис. рішень. У касаційному порядку апеляційними судами скасовано і змінено 1,7 тис. судових рішень, ухвалених судами за попередні роки[518].

Таким чином, вивчення динаміки розгляду цивільних справ у касаційному порядку свідчить про постійне зростання кількості скарг, що подаються до касаційного суду. В. В. Комаров слушно зазначає, що реалізація наданих законом повноважень Верховним Судом України виявилась неефективною, оскільки через перезавантаженість суд касаційної інстанції не спроможний упродовж розумного строку розглянути велику кількість справ[519]. Проте тимчасова передача функцій касаційного суду апеляційним судам дозволила певним чином "розвантажити" Верховний Суд України від розгляду справ у порядку касаційного провадження.

Поряд з цим зміни до Закону України "Про судоустрій України" щодо забезпечення касаційного розгляду цивільних справ апеляційними судами навряд чи можна вважати конституційними, оскільки функції суду касаційної інстанції передані до апеляційних судів, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 125 Конституції України про те, що найвищим судовим органом у системі судів цивільної юрисдикції є Верховний Суд України. А найвищою судовою інстанцією є суд касаційної інстанції згідно із п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України. Попередньою резолюцією Res DH (2006) 1, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 8 лютого 2006 р. на 955-й зустрічі заступників міністрів, висловлюється турбування тією обставиною, що на регіональному рівні часто той самий суд діє послідовно як дві інстанції по одній справі[520]. Таку позицію вказаного органу слід прийняти до уваги, оскільки відповідність вітчизняної системи правосуддя європейським стандартам правосуддя - одна з вимог, які стоять перед Україною в процесі її інтеграційних прагнень[521]. У зв'язку з цим слід погодитися з думкою В. В. Комарова про те, що європейському правосуддю вдається виділити керівні принципи, призначені для врегулювання поведінки національних органів влади, особливо поведінку законодавця, суддів та адвокатів[522].

У зв'язку з цим цілком логічними вбачаються міркування М. Сірого про те, що пропозиція відносно формування чотири- рівневої судової системи перш за все для загальних судів не відповідає співвідношенню трьох основних функцій правосуддя (розгляд по суті, апеляція та касація), практиці європейських та інших демократичних унітарних держав та є кроком до явного погіршення умов для доступу до правосуддя. Методологічно невірним є й "роздріблення" касаційної інстанції судів загальної юрисдикції на три інстанції шляхом утворення окремо Вищого цивільного суду крім Верховного Суду України. Згідно зі світовою практикою касаційна функція в загальних судах має концентруватися в одній найвищій інстанції[523].

Незважаючи на зміни в інстанційній судовій системі України у 2001 р., ЦПК 2004 р. досконало не вирішує проблем моделей касаційного провадження в контексті обґрунтування її теоретичних засад та відповідності європейським стандартам. Це стало, на нашу думку, причиною появи пропозицій Президента України щодо змін процедури касаційного розгляду та касаційного провадження в цілому[524]. Вважаємо, що визначальним для вирішення моделі касації виходячи з конституційних норм є те, що Верховний Суд України є найвищим судовим органом. Він має бути таким за тієї умови, що повинен виконувати функції суду касаційної інстанції. Виходячи з цього проблеми форм касаційного перегляду слід вирішувати шляхом внесення змін до процесуального законодавства, а не до Закону "Про судоустрій України".

Тому, виходячи з указаних положень Конституції України, вбачаються неконституційними пропозиції щодо створення касаційного цивільного та касаційного кримінального суду, оскільки функціонування зазначених судових установ не передбачено ні Основним Законом, ні законодавством про судоустрій. У зв'язку з цим автор підтримує думку більшості суддів Верховного Суду України[525] про те, що судова система має складатися із судів першої інстанції, апеляційних судів та Верховного Суду України як суду касаційної інстанції. Причому розгляд більшості справ має закінчуватися в апеляційній інстанції та лише в деяких випадках - у Верховному Суді України. Мета забезпечення розвитку права та єдності судової практики обумовлює зі свого боку централізацію касації та утворення на території держави лише одного суду касаційної інстанції[526]. В. І. Тертишніков, навпаки, вважає невдалим і практично нездійсненним визначення Верховного Суду України як касаційного, а його завдання переглядати в касаційному порядку рішення і вироки всіх судів України - нереальним. Вихід тільки один - утворення в апеляційних судах ще й касаційного суду[527].

Характеризуючи можливі варіанти розвитку судової системи, можна визнати логічною думку О. Богаченко- Мишевського про те, що на думку Конституційного Суду України у справі № 20-рп/2003 система судів загальної юрисдикції визначена Конституцією України. У такому випадку утворення Вищого кримінального та Вищого цивільного судів також можна вважати таким, що не відповідає Конституції, оскільки ст. 125 Основного Закону визначає: вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Вищі судові органи пропонується утворити, але самих спеціалізованих судів немає. Ані кримінальних, ані цивільних. Є загальні суди[528]. У зв'язку з цим варто визнати справедливою позицію Т. Є. Абової, котра визначає, що для визнання судів спеціалізованими характерно встановлення в законі точно визначеної категорії справ, що належить до підвідомчості спеціалізованих судів[529].