Порушення норм процесуального права, котрі залишені поза увагою касаційної скарги, мають бути підставою виходу за межі доводів останньої в тому випадку, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання або в тому випадку, коли суд вирішив питання про права та обов' язки осіб, які не брали участь у справі. При допущенні судами під час розгляду справи інших порушень норм процесуального права касаційний суд не повинен виходити за межі доводів касаційної скарги.

Такі висновки ґрунтуються на тому, що рішення має підлягати скасуванню з мотивів, не вказаних у касаційній скарзі, лише з приводу порушення при розгляді справи прав та інтересів осіб, що не брали участі при ухваленні судового рішення. В інших випадках вихід за межі касаційної скарги при порушенні судами норм процесуального права суперечить принципу змагальності цивільного процесуального права, відповідно до якого кожна особа самостійно повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень[542]. Крім того, основними аспектами реалізації принципу правової визначеності, за логікою В. В. Комарова, є встановлення законодавцем чітких меж судового перегляду, при яких сторони не вправі добиватися перегляду остаточного рішення[543].

У процесуальній літературі справедливо зазначається, що при виході за межі касаційної скарги суд самостійно визначає межі перевірки рішення, що не узгоджується з принципами законності й обґрунтованості. Реалізація в суді касаційної інстанції принципу диспозитивності вимагає, щоб межі розгляду справи були пов'язані не лише з доводами скарги, але й з вимогами особи, яка звернулась із скаргою[544]. Протилежну позицію займає В. Шерстюк, який виступає за те, щоб касаційний суд не обмежувався межами касаційної скарги. Він вважає, що касаційна інстанція при розгляді справи не повинна залишати поза увагою порушення закону, які вчиняли нижчестоящі суди незалежно від того, вказані ці порушення у скарзі чи ні. Установивши, що судовий акт ухвалено з порушенням закону, суд касаційної інстанції повинен скасувати його і в тих випадках, коли про такі порушення не зазначається в касаційній скарзі[545]. Аналогічної думки дотримуються

О.  Жогіна та Б. Львов[546].

Ураховуючи викладені точки зору з цього питання, вбачається справедливою позиція Д. Д. Луспеника та М. І. Балюка, котрі визначають, що суд касаційної інстанції не вправі перевіряти законність судових рішень відносно осіб, які не подали скаргу. У даному випадку судове рішення щодо цих осіб може бути й незаконним, проте в силу змагальності та дис- позитивності процесу ці особи самі визначають свою процесуальну поведінку: оскаржити рішення чи ні. Якщо вони рішення не оскаржили, отже, погодилися з ним і зобов'язані його виконати (а можливо, вже й виконали)[547].

Практика національних європейських законодавств демонструє різні підходи до вирішення питання про фільтри доступу до касації. Як правило, таким фільтром може бути обмеження ціни позову. Підставами допуску скарги до виключного (ревізійного) перегляду за правилами № 543 ЦПК Німеччини є: 1) спір повинен мати принципове значення або

1. рішення ревізійного суду необхідно для вдосконалення права чи забезпечення єдиного застосування законодавчих норм на відправлення правосуддя. У випадку, якщо апеляційний суд відмовив у допуску ревізії, то така відмова може бути оскаржена до ревізійного суду. Якщо скарга на відмову в допуску ревізії задовольняється, то процес продовжується як ревізійний. У цьому випадку подання скарги на відмову апеляційного суду в допуску ревізії вважається подачею ревізійної скарги (№ 544 ЦПК).

Згідно із № 502 ЦПК Австрії ревізія допустима лише в тому випадку, коли рішення суду залежить від з'ясування юридичного питання стосовно матеріального чи процесуального права, що має важливе значення для зберігання правової єдності, правової безпеки та правового розвитку. Відповідно до практики Верховного суду Австрії юридичне питання має "важливе значення" і тоді, коли мова йде про конкретизацію невизначеного правового поняття або коли предметом спору є основні положення процесуального права.

У Франції з метою підвищення ефективності діяльності Касаційного суду були прийняті різні заходи, серед яких при кожній палаті законом від 3 січня 1979 р. були створені спеціальні судові склади в кількості не менш трьох суддів. До їх обов'язків входить повернення заявникам "вочевидь неприйнятні та необгрунтовані" скарги. З 1981 р. ці склади також наділені повноваженнями виносити касаційні постанови поряд з нормальним (звичайним) складом касаційного суду.

Указані процесуальні "фільтри" можуть бути доцільними з точки зору ефективності законодавства, але все ж таки можливість касаційного перегляду, виходячи із статусу Верховного Суду України, не завжди достатня для обмеження касації. При допуску до касації можуть бути враховані дискреційні повноваження Верховного Суду України з точки зору значущості даної справи для забезпечення єдності судової практики крізь призму судової процедури. Остання проблема є найскладнішою з точки зору доктринальних пропозицій і застосування дискреційних повноважень касаційного суду. На наш погляд, вирішення цього питання може ґрунтуватися на практиці Європейського суду з прав людини. У той же час, як вважаємо, ЦПК України має закріпити також систему "фільтрів" та допуску скарги до провадження. Основна причина такої пропозиції полягає в тому, що кількість цивільних справ, що надходить на розгляд Верховного Суду України, постійно зростає. Вище автором наводилась відповідна статистична дінаміка постійного зростання кількості справ, що надходить на розгляд Верховного Суду України як суду касаційної інстанції. Питання обмеження можливості касаційного оскарження виходячи із процесуальних "фільтрів" досліджуються також фахівцями інших галузей процесуального права та судоустрою[548].

Важко, однак, погодитися з можливістю обмеження касаційного оскарження виходячи з ціни позову, як це пропонують
 

 
Д. Луспеник, Н. Сакара, В. Сердюк[549] та багато інших авторів. На нашу думку, реалізація у національному законодавстві України такого положення сприятиме позбавленню заінтересованих осіб права оскарження судових актів, що суперечить ст. 13 ЦПК, статтям 55, 124, п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України. Поряд з цим оскарження рішень по так званих "малих позовах" може зовсім не стосуватись ціни позову, оскільки предметом оскарження може бути і мотивувальна частина судового рішення. Інакше кажучи, оскарження судового рішення з приводу неузгодження особи, що подала скаргу, із встановленими в судовому рішенні обставинами, які можуть стати в подальшому фактами, що не підлягають доказуванню по іншій цивільній справі, має бути гарантовано та не обмежуватися ціною позову. У підтвердження цієї тези слід зазначити, що на відміну від правил ЦПК 1963 р. ч. 3 ст. 61 ЦПК 2004 р. закріплює правило про те, що до підстав звільнення від доказування належать обставини, встановлені судовим рішенням по цивільній, господарській чи адміністративній справі, в якій брали участь ті самі особи або особа, по відношенню до якої встановлені ці обставини. Однак можливість обмеження оскарження судового рішення виходячи із ціни позову передбачена, наприклад, у ЦПК Німеччини[550].

Однак вказане не означає недоцільність закріплення на законодавчому рівні "фільтрів" доступу до касації. Не погоджуючись із можливістю обмеження касаційного оскарження виходячи із ціни позову на підставі викладених аргументів, автор вважає доцільним вдосконалення таких "фільтрів" доступу до касації, про які вказує В. В. Комаров. Це стосується обмеження підстав, за якими судове рішення може бути оскаржено; необхідності попереднього оскарження судового рішення в апеляційному порядку; попереднього розгляду касаційної скарги колегією суддів[551].