Уперше інститут касаційного перегляду судових рішень у його сучасному вигляді у судочинство України введений Законом від 21 червня 2001 р. "Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України". З цього часу втратили чинність норми процесуального законодавства, що регламентували наглядове провадження. Подальше реформування і розвиток касаційне провадження отримало в новому ЦПК України, який набрав чинності з 1 вересня 2005 р[492].

При характеристиці перегляду судових рішень у касаційному порядку важливе значення має дослідження моделей касації з позиції вітчизняного досвіду побудови судової системи. Під моделлю касації, враховуючи попередні висновки щодо моделей апеляційного провадження, слід розуміти теоретичну конструкцію касації, яка визначає межі втручання суду касаційної інстанції у перегляд рішення судів першої чи апеляційної інстанцій. В. В. Комаров існуючу модель касації характеризує як недосконалу[493].

У той же час вітчизняна модель касації має багато схожих рис із касаційним провадженням Франції[494]. Як і Верховний

Суд України, Касаційний суд Франції не переглядає справи нижчестоящих судів по суті, а здійснює юридичну перевірку правильності винесених ними рішень з питань застосування норм матеріального та процесуального права. На думку окремих правознавців, касаційний суд розглядає не судові справи, а "судить рішення", винесені нижчестоящими судами. Позиція Касаційного суду Франції в тій чи іншій справі є орієнтиром при розгляді судами аналогічних справ чи в трактуванні тих чи інших правових інститутів. До французької моделі касації наближені суди касаційних інстанцій Бельгії, Італії, Нідерландів[495].

Слід зазначити, що у світовій практиці існують, окрім класичної касації, такі форми перегляду судових рішень, як повторна апеляція та ревізія.

Повторна апеляція як форма перегляду судових рішень існує в цивільному процесуальному праві Великої Британії та Уельсу. Її здійснює палата лордів за умови задоволення клопотання на подачу такої апеляції з боку відповідного Суду по апеляції. Якщо таке клопотання відхиляється, то прохання про надання дозволу на оскарження може бути впродовж місяця направлено до судової канцелярії палати лордів разом з актом, що оскаржується, та ухвалою Суду по апеляції про відмову надати такий дозвіл.

Апеляційне прохання по суті справи подається до судової канцелярії протягом трьох місяців після винесення рішення, що оскаржується. Винесення рішення по апеляційній скарзі є третьою та завершальною стадією провадження в палаті лордів[496].

І. Л. Петрухін вказує, що ревізія як правовий інститут виник у Середньовіччя як інструмент державного, публічного контролю за вирішенням судових спорів. У подальшому роль ревізії змінилась, і вона перетворилась в одну з гарантій повноти судового розгляду, що забезпечують захист прав громадян, не спроможних повною мірою реалізувати надані їм можливості[497]. Ревізійна форма перегляду судових рішень, що набрали законної сили, існує в цивільному процесуальному законодавстві багатьох держав Європи. За правилами ЦПК Австрії, наприклад, основною метою ревізії є перевірка рішення апеляційного суду. Доступ до Верховного суду Австрії істотно обмежений, щоб не допустити його перевантаження та забезпечити здійснення "керівної функції". Звернення до Верховного Суду з ревізією на рішення апеляційного суду залежить від двох факторів: ціни позову та наявності питання права, що має істотне значення. Розрізняють два види касації: звичайну та надзвичайну. Який вид, припустимий у конкретному випадку, залежить від ціни позову та позиції апеляційного суду. Звичайна ревізія розглядається вищестоящим судом та зупиняє набрання чинності судового акта та його виконавчість. Надзвичайна ревізія зупиняє набрання пов'язаних з прийняттям постанови наслідків, але не його виконавчість. Аналогічні правила існують у ЦПК Федеративної Республіки Німеччина.

За правилами ревізійного провадження рішення переглядається з метою формування єдиної судової практики, а центральною формою перегляду є апеляція[498].

Відмінність ревізії від касації полягає в тому, що при ревізії апеляційна скарга була відхилена судом апеляційної інстанції з причини її неприпустимості. Ревізійна ж скарга може бути подана особами, що брали участь у справі, у випадках, коли розгляд справи здійснювався неправомочним складом суду, порушені правила про підсудність, принцип гласності судочинства (статті 545-566 - ЦПК Німеччини).

Окремим чином відбувається перегляд рішень, що набрали законної сили, за законодавством Італії[499].

У зв'язку з цим, характеризуючи моделі перегляду рішень, що набрали законної сили, слід зазначити таке. Своєрідною ревізійною формою перегляду судових рішень є наглядове провадження, передбачене Главою 41 ЦПК Російської Федерації. На сьогодні можливість оскарження судового рішення надана законодавцем учасникам процесу, крім посадових осіб прокуратури та суду, як це мало місце у раніше діючому процесуальному законодавстві Російської Федерації. Як зазначив Конституційний Суд Російської Федерації у п. 9.1 постанови від 5 лютого 2007 р. № 2-П "По справі про перевірку консти- туційності положень статей 16, 20, 112, 336, 376, 377, 380, 381, 382, 383, 387, 388 та 387 Цивільного процесуального кодексу Російської Федерації у зв'язку із запитом Кабінету Міністрів Республіки Татарстан, скаргами відкритих акціонерних товариств "Нижньокамськнафтохім" та "Хакасенер- го", а також скаргами низки громадян", процедура оскарження в порядку нагляду судових постанов, що набрали законної сили, допускає можливість подачі наглядової скарги (подання) та перевірки судової постанови послідовно в трьох наглядових судових інстанцій протягом року починаючи з дня набрання рішенням законної сили. Причому, відповідно до правозастосовної практики, що склалась, до цього строку не включається ні час розгляду наглядової скарги (подання), ні час розгляду справи в суді наглядової інстанції. Не визначений і період, упродовж якого може бути поновлений пропущений строк оскарження (ч. 4 ст. 112 ЦПК РФ)[500].

У російській правовій літературі зустрічаються позиції щодо підтримки існування суду наглядової ланки в системі судоустрою[501]. Так, Д. А. Фурсов і І. В. Харламова вважають, що в сучасних умовах слід визнати рішучою практикотвірну діяльність наглядової судової інстанції. Постанови судів касаційної інстанції нерідко скасовуються та залишаються в силі рішення суду першої або апеляційної судових інстанцій. За таких обставин суд касаційної інстанції не повинен бути перепоною на шляху завершення судового розгляду в умовах можливого перегляду справи в порядку судового нагляду, оскільки його точка зору, зафіксована в постанові про направлення справи на новий розгляд, може виявитися небезпереч- ною[502]. Правила перегляду судових рішень у наглядовому порядку збереглися також у цивільному процесуальному законодавстві Республіки Білорусь та Республіки Узбекистан[503].

На відміну від ревізії, мета якої зводиться до формування єдиної судової практики, метою касаційного перегляду справи є перевірка законності судового рішення щодо дотримання норм матеріального та процесуального права та захист прав та інтересів особи, яка подала касаційну скаргу. Поряд з цим метою вітчизняної касації є забезпечення єдності судової практики на відміну від інших форм перегляду судових рішень, що набрали законної сили.

В. Некрошюс слушно відмічає про існування таких ознак сучасного касаційного провадження:

а)  правосуддя здійснюється по конкретній справі між конкретними сторонами (приватна мета касаційного провадження). Досягнення цієї мети обумовлюється тим, що лише учасники процесу можуть подати касаційну скаргу; тільки вони встановлюють межі її розгляду. Це означає, що в касаційному порядку вирішується спір конкретних суб'єктів відносно застосування права;

б)  реалізується публічний інтерес, котрий обумовлюється забезпеченням однакового застосування судами права та його тлумачення[504].

На нашу думку, у вітчизняному процесуальному законодавстві саме такими ознаками характеризується касаційне провадження, а ревізійні засади має інститут провадження у зв'язку з винятковими обставинами. Центральне ж місце з точки зору інстанційності цивільних процедур при наданні висновку про законність та обґрунтованість судового рішення займає суд апеляційної інстанції виходячи із задач останньо- го[505], оскільки законодавством йому надано повноваження щодо перевірки не тільки законності акта правосуддя, що оскаржується (як при касаційному провадженні), але й обґрунтованості судового рішення.

У судовій системі України, на відміну від зазначених держав, не існує наглядового порядку перегляду судових рішень. Касаційною інстанцією в цивільних справах у системі судоустрою України є суд, визначений Законом України "Про судоустрій України" як суд касаційної інстанції у цих справах. Відповідно до ст. 323 ЦПК України 2004 р. суди касаційної інстанції, на відміну від ЦПК 1963 р., визначаються Законом України "Про судоустрій", а не Цивільним процесуальним кодексом. Підпунктом 9 п. 3 розд. VII Закону "Про судоустрій України" було встановлено, що до законодавчого визначення суду, який здійснюватиме повноваження касаційної інстанції в цивільних справах, його утворення і початку діяльності перегляд цих справ у касаційному порядку здійснює Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України.

Відповідно до ч. 1 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України" щодо забезпечення касаційного розгляду цивільних справ" цивільні справи за касаційними скаргами на судові рішення і касаційні скарги, не розглянуті Верховним Судом України до 1 січня 2007 р., в тому числі за якими Верховним Судом України витребувано справи, передаються для розгляду і вирішення відповідно до гл. 2 розд. V ЦПК до колегії суддів відповідних апеляційних судів, склад яких формується президіями цих судів. Апеляційним судам при здійсненні відповідно до цього Закону функції касаційної інстанції підсудні цивільні справи після їх перегляду в апеляційному порядку[506]. Але на сьогодні вказаний нормативний акт фактично втратив чинність, оскільки апеляційні суди виконали завдання, що були поставлені законодавцем перед ними в зазначеному Законі. Недосконалість процесуального законодавства з питань перегляду в касаційному порядку судових рішень у цивільних справах призвела до накопичення великої кількості нерозглянутих справ і матеріалів за попередні роки. Станом на 1 січня 2007 р. залишилися нерозглянутими 39,1 тис. справ та матеріалів[507], на розгляд яких при існуючому необмеженому праві касаційного оскарження судових рішень у цивільних справах потрібні роки, що є порушенням розумних строків розгляду справи. Поряд з цим галузеве процесуальне законодавство, що регулюється Кодексом адміністративного судочинства (КАС), Господарським процесуальним (ГПК) та Цивільним процесуальним (ЦПК) кодексами, містить різні моделі касації, оскільки передбачає різні процедури перегляду та інстанційну систему судів касаційної інстанції.