У західній літературі при характеристиці місцевих спільнот вживається термін "ком'юніті" (community), який означає  "община", "громада". Однак термін "ком'юніті" має незрівнянно більшу багатозначність, аніж його вітчизняний аналог. На відміну від вітчизняної, у англо-американській традиції уявлення про громаду не має конкретно-історичної визначеності та сформульоване в значно більш абстрактних термінах. У понятті "ком'юніті" важливими аспектами є політичний, пов'язаний з республіканським ідеалом прямої демократії, і соціально-психологічний. Термін "ком'юніті" виражає насамперед соціально-психологічну спільність або прагнення до неї. Таким чином, терміни "ком'юніті" та "громада" (в її тлумаченні більшістю вітчизняних авторів) не збігаються, перетинаються за обсягом змісту лише частково. Тому їх синонімічне застосування зумовлює деяке спільне для них понятійне ядро, яке вказує насамперед на специфічність соціальних зв'язків мікрорівня, рівня малої групи, тобто на детермінуючу роль первісних неформальних контактів, відносин "обличчя до обличчя". Саме цього виду зв'язки і складають сутність організмів громадського типу.

В вітчизняній науці фактично вперше на феномен територіальної громади було звернуто у 1989 р. під час розробки загальносоюзного закону про місцеве самоврядування. Його автори вважали, що права місцевого самоврядування мають належати спільноті жителів (територіальному колективу) та реалізовуватися через представницькі органи, інші органи місцевого самоврядування, а в деяких випадках - за допомогою місцевих референдумів, розглядаючи територіальний колектив як "самоврядну співдружність із власною компетенцією та самостійною відповідальністю, яка забезпечує вирішення соціально-економічних і культурних завдань на основі поєднання місцевих та загальнонародних інтересів". [110; с. 47]

Взагалі, муніципальна влада виходить від людини та її асоціацій, "....саме людина як мешканець певної території була та є першоосновою місцевого самоврядування на всіх етапах розвитку суспільства і держави. Люди об'єдналися спочатку в громади, а потім в союзи громад. Людина проживає у місцевій спільноті, конкретному поселенні, тут реалізуються її важливі потреби, та, якщо цього не відбувається, втрачається сенс усіх заяв про людське вимірювання усіх публічно-владних відносин". [110; с.114]

Держава з'явилася в результаті об'єднання громад з економічних та політичних мотивів. Таким чином, держава виступає у вигляді асоціації спільнот і є, по суті, лише центром, який виробляє єдині для всіх норми, забезпечує стабільність і цілісність цієї асоціації, спільні для всіх громад соціальні, політичні та економічні стандарти, захищає права людини, визнає існування муніципальної влади та створює умови для її оптимального функціонування. Місцева автономія в розрізі самоврядування є основоположною умовою для вільного розвитку як окремої людини, так і людської територіальної спільності. Муніципальна влада формується та діє лише за наявності такого об'єднання. З одного боку, саме за належністю до відповідних територіальних громад громадяни України реалізують своє природне право на місцеве самоврядування. З іншого, - лише визнання місцевого самоврядування з боку держави дозволяє оптимально самореалізуватися особистості та її асоціаціям у процесі вирішення питань місцевого значення [112; с.213].

Саме тому, враховуючи, що кожна територіальна громада реалізує свої функції і повноваження в межах певної території, відведених для цих цілей державою, неодмінною ознакою територіальної громади та складовою всього механізму місцевого самоврядування є територія функціонування відповідної громади. Очевидно, що при конституюванні територіальних громад вітчизняний законодавець пішов правильним шляхом, зосередивши територіальне самоврядування виключно на місцевому рівні, тобто в місцях традиційного та відносно компактного проживання людей - селах, селищах, містах. Тільки в цих межах люди відчувають себе територіальною громадою, об'єднаною спільними інтересами. На необхідність утворення міцного самоврядування в селах, селищах та містах, а не на територіях (у регіонах), вказує той факт, що території тяжіють до автономізації та підвищення державного статусу, а це може призвести до небезпечного в сучасній ситуації в Україні ефекту ,балканізації, та ,ліванізації,. Водночас природні адміністративно-територіальні одиниці - населені пункти не мають такої тенденції з огляду на їх щільну інтегрованість з оточуючою територією. Хоча, безумовно, ігнорування економічних, соціально-демографічних, етнічних та інших регіональних особливостей територіальних громад може призвести до зростання соціальної напруженості та необґрунтованих соціальних очікувань.

Важливою ознакою територіальної громади є соціальна взаємодія (сусідські відносини, спільні правила і норми поведінки, спільне врядування, громадські послуги, організації, взаємозв'язок у виробничій сфері та ін.). Люди об'єднані в місцеву спільноту не лише фактом проживання у спільних умовах на певній території, але насамперед як суб'єкти способу життя, управлінської і політичної діяльності. За такого об'єднання людей утворюється складний, у тому числі й у психологічному плані, колектив. По суті це організм, який породжує нову якість - люди, які об'єднані, певним чином організовані, керовані, функціонально діють та водночас функціонально психічно спрямовують цю діяльність. Причому сутність такої організації полягає не тільки у самих людях, а у тих зв'язках, у яких люди, які об'єдналися, знаходяться у відношенні один до одного. У такому колективі головне - єдність мети для усіх його членів. Така мета об'єднує людей, спрямовує їхню волю, формуючи справжню єдність волі. Хоча, говорячи про єдність волі та єдину волю, треба враховувати наявність певної ієрархії інтересів, цілей, конкретизації їх у окремих ланках та окремими особами; єдина воля складається з воль окремих членів колективу, які водночас не "розчиняються" та не втрачають свого самостійного значення.[111; с.112]

Кравченко В.В. зазначає, що значну роль у ідентифікації територіальної громади як первинного суб'єкта муніципальної влади відіграє економічна (цивільна та фінансова) правосуб'єктність територіальної громади. Територіальна громада має право на формування власного бюджету, створення позабюджетних, валютних, страхових, резервних та інших цільових фондів грошових ресурсів. Територіальна громада є суб'єктом підприємницької діяльності у сфері надання громадських послуг. Вона має право бути засновником підприємств, мати частку в статутних фондах господарських товариств, отримувати доходи від дивідендів. Також громада є суб'єктом фінансово-кредитних відносин, може розміщувати місцеві позики, отримувати кредити в банківських установах і надавати кредити фізичним та юридичним особам, має право створювати комунальні банки тощо. Тільки у межах соціальної спільноти, якій надано економічну автономію, жителі-члени територіальної громади мають реальну можливість самостійно будувати собі життя, не сподіваючись виключно на дозовану допомогу держави. У територіальній громаді люди навчаються господарювати і здійснюють реальне господарювання, безпосередньо керують фінансовими справами. Отже, через громаду здійснюється пряме, безпосереднє управління значною частиною справ усього суспільства. Саме у такій громаді здійснюється реалізація більшості соціально-економічних прав людини і громадянина.[109; с. 334]

В контексті аналізу сутнісних, змістовних та формальних характеристик територіальних громад як первинних суб'єктів муніципальної влади, можна виділити наступні критерії, які розкривають сутність традиційності, відмічаючи при цьому, що:

- традиційність базується на історичній об'єктивності, тобто на історико-культурний обумовленості політико-правових явищ, технологій та процесів;

- ядром традиційності у місцевому самоврядуванні є відносно стійкий комплекс базисних світоглядних установок, систем оцінки політико-правової дійсності, конкретних місцевих потреб та інтересів;

- сам сенс традиційного життя людини постигається не через апріорні, універсальні схеми історичного розвитку, а за допомогою знання, носієм якого виступає місцеве співтовариство;

- традиційними можуть бути не тільки способи дії, форми організації, оцінки, моделі відносин, технології, але й життєві ситуації, способи мислення та сприйняття оточуючої дійсності, які стали звичними для даної територіальної громади;

- традиційність не виключає, а навпаки, передбачає інноваційну діяльність територіальної громади - пошук нових способів організації задоволення соціально-політичних потреб та інтересів, які не руйнують, а доповнюють традиційну організацію соціуму;

- традиційність у місцевому самоврядуванні - це якість суспільства, яка забезпечує фактор взаєморозуміння та об'єднання людей різних поколінь, статей, класів та інших соціальних груп, професій тощо, яке передбачає первинність культурних форм юридико-політичної організації життєдіяльності, інституціональною основою якої на певному етапі еволюції територіальної громади є муніципальна влада.

З метою подальшого розвитку місцевого самоврядування в Україні, як важливого чинника становлення громадянського суспільства, його державної підтримки, поліпшення умов для самостійного вирішення територіальними громадами питань місцевого значення Указом Президента України затверджено "Програму державної підтримки розвитку місцевого самоврядування в Україні" від 30 серпня 2001 р. № 749/ 2001. у цьому документі зазначено, що розвиток місцевого самоврядування на сучасному етапі є одним із найпріорітетніших напрямів державної політики України. Зазначена Програма спрямована на забезпечення дальшого розвитку місцевого самоврядування в Україні, зміцнення його організаційних, правових, матеріально - фінансових, інформаційних засад. Основними завданнями Програми є:

• сприяння формуванню економічно достатніх територіальних громад;
• удосконалення механізмів  управління об'єктами права комунальної власності територіальних громад;
• надання науково - методичної допомоги органам місцевого самоврядування;
• підвищення професійного рівня посадових осіб органів місцевого самоврядування, забезпечення підготовки кадрів для цих органів;
• проведення просвітницької діяльності з питань розвитку місцевого самоврядування проблем у цій сфері;
• поліпшення взаємодії асоціації та інших об'єднань органів місцевого самоврядування з органами виконавчої влади;
• проведення наукових досліджень з проблемних питань місцевого самоврядування;
• створення належних умов для реалізації територіальними громадами та органами місцевого самоврядування прав та повноважень, визначених Конституцією та Законами України
• залучення громадських організацій, наукових установ, вчених, жителів сіл, селищ, міст до процесів розвитку місцевого самоврядування в Україні;
• вивчення, аналіз, узагальнення і впровадження кращого вітчизняного досвіду в сфері розвитку місцевого самоврядування;
• підготовка пропозицій і рекомендацій щодо розвитку місцевого самоврядування в Україні та вирішення актуальних проблем у цій сфері.

Існуюча організація територіального устрою та системи місцевого самоврядування має недоліки, що істотно впливають на ефективність управлінської діяльності. Регіональний і місцевий рівень управління склався відповідно до системи адміністративно-територіального устрою України, яка була запроваджена на початку 30- х років в інтересах централізованого партійно-бюрократичного управління. У зв'язку з цим значна частина самоврядних територіальних одиниць (зокрема, сіл, селищ, міст районного значення) сьогодні позбавлена необхідних фінансових та матеріальних ресурсів.