На сьогодні думка про місцеве самоврядування в Україні  вже сформувалася і знайшла своє втілення в Конституції України, Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні", а також у міжнародних документах, зокрема в Європейській Хартії місцевого самоврядування та Всесвітній Декларації про місцеве самоврядування.  Всесвітня  Декларація місцевого самоврядування (далі - Декларація) була проголошена Інтернаціональною спілкою місцевих влад, що зібралася 23- 26 вересня 1985 року в Ріо-де-Жанейро на XXVII-й Міжнародний конгрес. Метою Декларації було вироблення єдиного стандарту для всіх націй, до якого потрібно прагнути, намагаючись досягнути ефективнішого демократичного процесу, поліпшуючи добробут населення.

Поняття "самоврядування" означає право, делеговане і гарантоване державою місцевим громадам (комунам, общинам, муніципалітетам) та іншим формам самоорганізації громадян, на незалежне і самостійне вирішення безпосередньо або через інституції, які вони обирають, усіх питань місцевого життя в межах чинного законодавства України та власної фінансово - економічної бази.

Термін місцеве самоврядування, як зазначено у ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування" означає - ".... гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України".

Місцеве самоврядування - багатогранне політико-правове явище, і як об'єкт конституційно-правового регулювання виступає в якості:

• засади конституційного ладу в Україні, тобто є одним з найважливіших принципів організації та функціонування влади у суспільстві загалом і в державі зокрема, а також необхідним атрибутом будь - якого демократичного ладу;
• специфічної форми народовладдя (ст. 5 Конституції України);
• права жителів відповідної територіальної одиниці (територіальної громади) на самостійне вирішення питань місцевого значення.

В свою чергу, кожен громадянин має право на стабільний громадський порядок, адже лише за цих умов можлива реалізація інших конституційних прав [134]. І саме проблема громадського порядку є компетенцією місцевої (територіальної) громади.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст, як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють населення певної території.

Інститути місцевої демократії забезпечують тісний зв'язок населення, територіальної громади в цілому з органами і посадовими особами місцевого самоврядування і гарантують вирішення всіх питань місцевого значення в інтересах територіальної громади.

Доцільно зазначити, що ".....проблема визначення поняття системи місцевого самоврядування відноситься до числа спірних в юридичній науці. Деякі дослідники під системою місцевого самоврядування розуміють визначену законодавством цілісну, структурно і функціонально впорядковану  сукупність місцевих жителів, органів та посадових осіб місцевого самоврядування, органів самоорганізації населення, що існують та діють на єдиних принципах і разом складають специфічну форму організації місцевої влади - місцеве самоврядування" [128; с. 211]

В юридичній літературі поняття " система місцевого самоврядування" розглядається у двох значеннях - як система місцевого самоврядування взагалі і як система місцевого самоврядування конкретного міста, селища, села. Такий підхід застосовується з метою розмежування системи місцевого самоврядування в її широкому значенні - певного організаційно - правового механізму здіснення місцевого самоврядування в межах окремої адміністративно - територіальної одиниці - села, селища, міста.

Таким чином, термін "система місцевого самоврядування" доцільно вживати лише для позначення організаційно-правового механізму здійснення місцевого самоврядування в межах окремої самоврядної адміністративно-територіальної одиниці - села, селища, міста, - територіальні громади яких виступають самостійними суб'єктами місцевого самоврядування.

Згідно ст. 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" система місцевого самоврядування включає:

• територіальну громаду;
• сільську, селищну, міську раду;
• сільського, селищного, міського голову;
• виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;
• районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;
• органи самоорганізації населення.

Первинним суб'єктом місцевого самоврядування та його системи, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста. Саме територіальна громада є системоформуючим чинником місцевого самоврядування. Усі інші суб'єкти системи місцевого самоврядування повинні діяти в інтересах територіальних громад. Варто зазначити, що відповідно до Конституції України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальні громади сусідніх сіл можуть об'єднуватися в одну територіальну громаду, створювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати єдиного сільського голову.

Щодо органів місцевого самоврядування як суб'єктів системи місцевого самоврядування, то їх наявність забезпечує таку "децентралізацію системи управління", яка робить дану систему найбільш придатною до забезпечення інтересів населення на місцях із врахуванням історичних та інших місцевих традицій. Органи місцевого самоврядування - це форма організації та здійснення муніципальної влади, яка забезпечує самостійне вирішення територіальними громадами питань місцевого життя, організаційне відокремлення управління місцевими справами в системі управління суспільством і державою. Органи місцевого самоврядування - це структурно-організаційні форми муніципальної влади, які є органами місцевих самоврядних територіальних спільнот (територіальних громад), якими вони формуються і перед якими вони несуть відповідальність за належне здійснення своїх повноважень.

Серед органів місцевого самоврядування провідна роль належить виборним органам - місцевим радам, які по суті, виступають основним реалізатором муніципальної влади. Наявність виборних органів місцевого самоврядування - важливіша організаційна умова реальності і ефективності муніципальної влади. Ради є вторинним (похідним) суб'єктом системи місцевого самоврядування, який підзвітний і підконтрольний своєму первинному суб'єктові - територіальній громаді. Ради вирішують усі питання, що стосуються місцевих інтересів і потреб місцевих жителів та відповідно наділені повноваженнями в межах функцій і компетенції територіальної громади. У якості багатоцільових органів місцеві ради забезпечують горизонтальну інтеграцію і координацію різних служб, функціонуючих на низовому рівні, трансформуючи їх діяльність в єдиний курс і забезпечуючи тим самим здійснення муніципальної влади.

Для реалізації рішень органів місцевого самоврядування та здійснення інших завдань муніципальної влади створюються відповідні виконавчі структури. Виконавчі органи місцевого самоврядування є формою здійснення муніципальної влади. Виконавчі органи місцевого самоврядування залежать не тільки від представницьких органів місцевого самоврядування, які їх сформували, але й від територіальних громад, здатних політично впливати на їх діяльність.

З вищевикладеного випливає, що місцева міліція може виступати виконавчим органом місцевого самоврядування.

Віднесення місцевої міліції до системи місцевого самоврядування обумовлене, на наш погляд, наступними факторами:

по-перше, участь у формуванні цих органів беруть всі територіальні громади району, області;

по-друге, діяльність місцевої міліції поширюється на територію всіх населених пунктів району, області;

по-третє, місцева міліція приймає участь у здійсненні функцій та повноважень місцевого самоврядування у спільних інтересах всіх територіальних громад району, області.

Розв'язання багатьох проблем теорії та практики муніципальної влади нерозривно пов'язане з дослідженням організаційних та функціональних проявів життєдіяльності людини за місцем проживання. Оскільки муніципальна влада передусім є наслідком самоорганізації, самодіяльності, самодисципліни місцевих жителів, то її становлення та функціонування як цілісної системи має відбуватися передусім у первинних ланках суспільства.

Однією з форм самоорганізації соціальних систем (у тому числі - муніципальних) є територіальні самоврядні спільноти. Дані соціальні системи являють собою найменші соціальні одиниці територіального типу. Суб'єктом самоврядування таких систем, якщо брати за основу теорію самоорганізації, очевидно, є місцеві спільності. Такі територіальні спільності жителів об'єднують у сутнісному (потреби, інтереси), змістовному (функціонально - цільова активність), формальному виразі (правові та інші норми, структури управління) діяльність індивідів, груп, колективів підприємств, установ, організацій, соціально-економічну інфраструктуру. Зовнішньо формальним виразом асоціацій мешканців певних населених пунктів є територіальні громади - первинні суб'єкти муніципальної влади.

 На думку президента Товариства  науковців із сприяння муніципальної реформи, заслуженого юриста України Кравченка В.В. "....доцільність теоретичного обґрунтування статусу територіальних громад визначається необхідністю мати науково-обґрунтовану систему знань про даний інститут конституційного та муніципального права, які не лише дадуть змогу побудувати стійку правову базу, на основі і в межах якої має конкретизуватися їх правове становище, а й створити правові умови для інституціоналізації муніципальної влади в Україні" [110; с.45].

Дефініція "територіальна громада" як у роботах учених, так і в чинному законодавстві характеризується різними підходами та кваліфікуючими ознаками. При визначенні цих спільностей за час конституювання інституту місцевого самоврядування в Україні вітчизняний законодавець оперував різними термінами: "територіальна самоорганізація громадян", "громадяни, які проживають на території", "населення адміністративно - територіальних одиниць", "територіальний колектив".

Конституція України та Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" містять категорію "територіальна громада", під якою розуміють сукупність жителів, об'єднаних постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Таким чином, на конституційному рівні територіальна громада закріплюється, з одного боку, як первинний суб'єкт муніципальної влади, а з другого - кардинально змінюється правова природа його членів - на локальному рівні вони функціонують не як громадяни держави, а як мешканці відповідної територіальної одиниці.

На Заході  дослідженню місцевих співтовариств приділялася значна увага, що пояснювалося насамперед функціонуванням у капіталістичних державах системи місцевого самоврядування і зростанням ролі місцевої демократії в європейських інтеграційних процесах. У США проблеми розвитку місцевих громад отримали визнання ще на початку ХХ ст. як предмет наукового дослідження.