Якщо дотримуватися думки деяких авторів, які стверджують, що завдання державного органу являє собою цілі, досягнення яких він повинен добиватися усією своєю діяльністю, то Закон України "Про міліцію", зважаючи на визначення цілей, тобто визначення того результату, такого стану об'єкта управління, до досягнення якого суб'єкт управління прагне, покладає на міліцію такі завдання [8]:

- забезпечення безпеки особистості, громадської безпеки;

- охорона і забезпечення громадського порядку;

- виявлення, попередження і припинення злочинів і адміністративних правопорушень;

- забезпечення безпеки дорожнього руху;

- розшук окремих категорій осіб, встановлення місця перебування яких віднесено до компетенції місцевої міліції;

- захист власності від злочинних посягань;

- надання допомоги фізичним і юридичним особам у захисті їхніх прав і законних інтересів у межах, встановлених Законом України "Про міліцію".

Таким чином, теоретично виправданою є думка - загальна мета конкретизується в завданнях, що є однією з важливих умов, які забезпечують її досягнення [195, с. 111]. Реально це не завжди так.

Українські законодавці сформулювали завдання, які не дають чіткого визначення соціального призначення місцевої міліції. Як приклад візьмемо такі завдання, як "забезпечення громадської безпеки", "охорона громадського порядку", "запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням".

У загальному завдання "запобігання злочинам і адміністративним правопорушеням" виділяється конкретна мета: виявлення причин і умов, що сприяють здійсненню злочинів і адміністративних правопорушень, застосування заходів щодо їхнього усунення. Однак з відомих причин міліція не в змозі нести відповідальність за попередження злочинності, оскільки не має і не може мати у своєму розпорядженні достатніх засобів для вирішення такого завдання [191, с. 126].

Запобігання злочинам і адміністративним правопорушеням є, як визначено в резолюції "Попередження злочинності в міському середовищі", прийнятій VIII Конгресом ООН з попередження злочинності і поводження з правопорушниками, "справою всіх громадян, суспільства в цілому і її інститутів" [64, с. 137]. Про це висловлювали свою думку, обґрунтовуючи її, і сучасні українські та зарубіжні вчені, практики-професіонали, вказуючи причини росту злочинності і як висновок визначають, що у боротьбі зі злочинністю повинні брати участь не тільки правоохоронні органи, а вся державна система.

Аналогічною (розуміння переважно не міліцейського характеру цього завдання) є і пропозиція про заснування самостійного Державного комітету з питань соціальної профілактики правопорушень зі своїми органами на місцях [54, с. 135].

У наступних розглянутих нами завданнях "охорона громадського орядку" і "забезпечення громадської безпеки", відсутнє однакове розуміння і чітке їхнє законодавче визначення. Наприклад, американські дослідники поліцейської діяльності відверто заявляють про те, що охорона порядку є невирішеним завданням, яке вирішується непередбаченими засобами [212, с. 17]. В ідею сформульованого поняття "громадський порядок" із самого початку вкладався неконкретний зміст. Було правильно зазначено, що формула охорони громадського порядку є занадто широкою, дуже просторою, занадто універсальною. Без перебільшення можна сказати, що в цієї формули така "ненажерлива паща", що може з'їсти весь апарат органів внутрішніх справ [41, с. 51].

Історія знає чимало прикладів, коли на міліцію в межах охорони громадського порядку покладалися різні обов'язки з втілення в життя управлінських рішень комуністичної партії й уряду, що мають суто політичне, ідеологічне або господарське значення.

Для міліції завдання охорони громадського порядку є не чим іншим, як обов'язком беззаперечно виконувати будь-яке доручення влади, навіть невластиве її соціальному призначенню. Для незаконослухняних громадян - це обов'язок терпіти часом невиправдану міліцейську присутність в їхньому житті [137, с. 62]. Із появою в законодавчих актах терміна "охорона громадського порядку" і закріплення повноваження за державними та недержавними органами, варто присвятити цьому питанню розробку проекту Закону України "Про охорону громадського порядку", що вже не є новим для вітчизняної юридичної науки [135, с. 4, 14].

Ведучи мову про громадську безпеку, слід зазначити, що ми вже розглядали це поняття, і прийшли до висновку про нереальність виконати це завдання місцевою міліцією. А отже, це завдання лише орієнтує, спрямовує міліцію громадської безпеки на захист суспільства.

Проблема дослідження цілей і завдань, що ставляться перед місцевою міліцією, не піддавалася науковому аналізові й оцінці. Ці питання виходять за межі нашого дослідження і можуть виступати окремим напрямком наукового пошуку, тому ми розглядаємо мету і завдання місцевої міліції лише як специфічну ознаку цієї галузевої системи.

Іншою специфічною ознакою місцевої міліції як системи є наявність функцій. Питання про функції - це питання про характер і межі втручання в приватне і громадське життя міліції. Тому чітке їхнє визначення в нормативно-правових актах повинно служити фактором наступного адекватного правового регулювання дій служб і підрозділів місцевої міліції для досягнення цілей і виконання завдань. В юридичній літературі з проблем управління органами внутрішніх справ поняття функції розглядається, з одного боку (стосовно змісту управління), як діяльність керованої системи з виконання завдань, з іншого боку - як виконавча діяльності органів внутрішніх справ із безпосереднього забезпечення охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю [150, с. 101 - 109].

Зважаючи на різноманітність та масштабність зазначених функцій, Г.А. Туманов класифікує функції на дві групи: умовно називаючи їх функціями-завдання і функціями-операціями [198, с. 23]. Перша група (функції-завдання) визначає основні напрямки діяльності системи управління, тобто її цільове призначення, а також організаційну структуру. Другу групу (функції-операції) складають зміст процесу управління в будь-якій системі. Наприклад, збір інформації, підготовка і прийняття управлінського рішення, організація виконання рішення, облік і контроль.

На відміну від функцій-завдань, всі без винятку функції-операції виконуються будь-яким структурним підрозділом органу внутрішніх справ. Вони не мають вирішального впливу на організаційну структуру системи управління. Виняток становлять лише ті випадки, коли окремі функції-операції виступають фактично в ролі функцій-завдань. Так, контроль здійснює кожен суб'єкт управління, але тоді, коли виникає необхідність в організації і здійсненні контролю за функціонуванням системи управління в цілому, дана функція-операція може стати функцією-завданням спеціалізованих структурних підрозділів, наприклад, різних інспекцій. Це спостерігається і стосовно таких функцій-операцій, як оперування інформацією, планування, зокрема перспективне планування і підготовка комплексних рішень [198, с. 24].

 Тому, розглядаючи міліцію громадської безпеки як систему управління, слід зазначити, що основи побудови організаційної структури визначають покладені на неї і виконувані нею функції-завдання.

У результаті функції, що будуть розглянуті далі, стануть все більш конкретними, і будуть відповідати все більш вузьким завданням. Задачі відбивають напрямки діяльності місцевої міліції як системи управління саме в сфері внутрішніх справ.

Наступною специфічною ознакою місцевої міліції як соціальної системи є прагнення до самозбереження в наявній якості, прямим наслідком чого є адаптація цієї системи до внутрішніх і зовнішніх впливів. Варто підкреслити, що досліджувана нами система місцевої міліції досить складна, вона не тільки пристосована до сфери функціонування, впливу на неї інших систем, але і сама активно впливає на них.

Всі соціальні системи існують і розвиваються в оточенні інших систем в обстановці впливу на неї різних явищ і процесів. Відбувається інтенсивний обмін інформацією між системою в цілому і середовищем, між елементами всередині системи і кожного з них із середовищем. Інформаційне забезпечення, інформаційний вплив - форма зв'язків, без яких немислиме існування соціальних систем, що також є специфічною системною ознакою.

Інформаційний вплив здійснюється в системах між структурними елементами (підрозділами) не супідлеглими і знаходяться в безпосередній субпідрядності.

В соціальних системах діють свідомі фактори, пов'язані з цілеспрямованою діяльністю, та інформація, яка використовується в управлінні спільнотами людей, є соціальною інформацією. Наука управління, застосовуючи термін "соціальна інформація", вкладає в нього зміст, близький до понять "знання", "відомості". Знання - це та частина інформації, що перевірена практикою і є результатом пізнання дійсності [189, с. 465].

Тому інформацію можна визначити як сукупність знань, відомостей про стан елементів управлінського впливу. Стосовно загальної діяльності міліції інформація - це відомості, що відображають стан злочинності та характер діяльності з метою впливу на її стан.

Система інформації в місцевої міліції, головним завданням якої є охорона громадського порядку і безпека в суспільстві, складається з ряду взаємозалежних елементів: джерел одержання інформації, каналів зв'язку і передачі, засобів обробки і збереження. Система інформації теж має свою структуру, на розгляді якої ми зупинимося нижче.

З ознакою інформаційності соціальної системи пов'язана наступна специфічна ознака - відкритість. Оскільки соціальні системи інтенсивно обмінюються з навколишнім середовищем людьми, предметами і повідомленнями, то цілком зрозуміло, що ступінь їх відкритості різний [170, с. 63 - 64]. Ступінь відкритості може залежати від факторів, які умовно визначають як об'єктивні та суб'єктивні. До об'єктивних факторів варто віднести природні обмеження, пов'язані з необхідністю дотримуватися державної, службової, професійної таємниці і так далі. До суб'єктивних факторів варто віднести обмеження надумані, властиві бюрократичній системі управління.

Останньою, визначеною нами специфічною ознакою місцевої міліції як соціальної системи, є ознака, що характеризує рівень управління. Усі соціальні системи, в принципі керовані. Однак ефективність управління ними теж визначається об'єктивними і суб'єктивними факторами. Ця ознака лягла в основу нашого дисертаційного дослідження, тому детальному вивченню піддамо її в наступних параграфах.

Розкривши сутність місцевої міліції, де ознаки складних організаційних систем виявляються дуже чіткими, варто вказати на сукупність вимог, поставлених перед такими системами. В даному випадку ми виходимо з розуміння вимог як сукупності принципів, які визначені в науковій літературі. Не розкриваючи їхньої суті, вкажемо перелік принципів такого роду:

 - сполучення централізації і децентралізації [123, с. 24];

 - територіально-галузевий принцип;

 - ієрархічна побудова;

 - організаційне випередження;

  - первинність функцій і вторинність їх структурного забезпечення;

  - організаційна відповідність;

  - системність;

  - стабільність і гнучкість організаційної структури [90, с. 31];

 - спеціалізація [65].

Зміст наведених принципів стосується до місцевої міліції, але може розкриватися стосовно специфіки будь-якої іншої складної організаційної системи.