Після того, як суд чи суддя з'ясували в експерта час, необхідний для проведення експертизи, робиться перерва у судовому засіданні або відкладається розгляд справи залежно від обсягу експертного дослідження до одержання висновку експерта, якщо інші докази вже досліджено. У судовому засіданні за необхідності проводиться огляд речових доказів (ст. 313 КПК України); огляд і оголошення документів (ст. 314 КПК України); огляд місця події (ст. 315 КПК України). З метою перевірки й уточнення фактичних даних, одержаних у ході судового слідства, суд мотивованою ухвалою, а суддя - постановою мають право доручити органу, який проводив розслідування, виконати певні слідчі дії. В ухвалі (постанові) зазначається, для з'ясування яких обставин і які саме слідчі дії необхідно провести та встановлюється строк виконання доручення. Особа, яка виконує доручення, проводить відповідну слідчу дію з додержанням вимог, передбачених гл. 11 - 18 КПК України. Протокол слідчої дії та інші докази, що надійшли від органу, який виконував доручення, досліджуються в судовому засіданні та долучаються до справи (ст. 315 КПК України).

Після розгляду судом усіх доказів, що є в справі, головуючий опитує учасників судового розгляду, чи бажають вони доповнити судове слідство і чим саме. У разі заявлення клопотань суд їх обговорює і розв'язує, про що виносить ухвалу, а суддя - постанову. По розв'язанні клопотань і виконанні додаткових дій головуючий оголошує судове слідство закінченим, що означає повне припинення дослідження доказів у справі.

3. Судові дебати. По закінченні судового слідства суд переходить до судових дебатів. Це промови прокурора, потерпілого і його представника, цивільного позивача, цивільного відповідача або їх представників, захисника та підсудного. Суд не має права обмежувати тривалість судових дебатів певним часом. Головуючий зупиняє учасників судових дебатів лише у тих випадках, коли вони в промовах виходять за межі справи, що розглядається.

Коли у справі бере участь прокурор, судові дебати відкриваються його промовою. Після закінчення промов учасники судових дебатів мають право обмінятися репліками. Право останньої репліки завжди належить захиснику та підсудному. Після промови захисника або підсудного головуючий оголошує судові дебати закінченими і надає підсудному останнє слово.

4. Останнє слово підсудного. Суд не має права обмежувати тривалість останнього слова підсудного, але головуючий може зупиняти підсудного в тих випадках, коли він торкається обставин, що не стосуються справи. Питання до підсудного під час його останнього слова не допускаються.

Якщо підсудний в останньому слові повідомить про нові обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, суд зі своєї ініціативи, а також за клопотанням прокурора чи інших учасників судового розгляду відновлює судове слідство. По закінченні відновленого судового слідства суд відкриває судові дебати щодо додатково досліджених обставин і надає останнє слово підсудному (ст. 319 КПК України).

Після закінчення останнього слова підсудного суд негайно видаляється до нарадчої кімнати для постановлення вироку, про що головуючий оголошує присутнім в залі судового засідання.

5. Постановлення і проголошення вироку. Вирок - це акт судової влади, який постановляється і проголошується іменем України. Вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим та постановлений лише на тих доказах, що були розглянуті в судовому засіданні. Як вираження правосвідомості суддів такий вирок формує і правосвідомість громадян, зміцнює їх віру в непорушність гарантованих їм Конституцією України прав і законних інтересів.

Законність як властивість вироку виражає відповідність висновків суду закону, правильне застосування норм процесуального і матеріального права.

Вирок є законним, якщо він: а) проголошений компетентним органом - судом; б) прийнятий у результаті виконання усіх необхідних процесуальних дій, при цьому не порушено вимог кримінально-процесуального закону; в) містить висновки, які відповідають підставам його винесення.

Поняття обґрунтованості вироку пов'язане з достовірним вирішенням питань, що підлягають установленню у кримінальній справі. Обґрунтованість вироку - це така його властивість, завдяки їй висновки суду про: подію злочину, винність або невинність підсудного у вчиненні злочину, призначення йому міри покарання, задоволення цивільного позову або відмову в ньому, а також вирішення всіх інших питань, що виникають у кримінальній справі, з достовірністю випливають із повністю зібраних і правильно оцінених судом доказів.

Згідно зі ст. 324 КПК України при постановленні вироку суд повинен вирішити такі питання, а саме:

• чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний;
• чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений;
• чи винен підсудний у вчиненні цього злочину;
• чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин;
• чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання підсудного, і які саме;
• яка саме міра покарання має бути призначена підсудному і чи повинен він її відбувати;

- чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, та чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений;

• що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна;
• що зробити з речовими доказами, зокрема з грошима, цінностями та іншими речами, нажитими злочинним шляхом;
• на кого повинні бути покладені судові витрати і в якому розмірі;
• який запобіжний захід слід обрати щодо підсудного;
• чи слід у випадках, передбачених ст. 96 КК України, застосовувати до підсудного примусове лікування;
• чи необхідно застосувати до підсудного заходи безпеки.

Вирок може бути обвинувальним або виправдувальним. У свою чергу обвинувальний вирок буває двох видів: 1) із призначенням покарання; 2) без призначення покарання. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється за умови, якщо в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину повністю доведено.

Виправдувальний вирок постановляється, якщо: 1) не встановлено подію злочину; 2) у діянні підсудного немає складу злочину; 3) не доведено участі підсудного у вчиненні злочину. Виправдання підсудного за будь-якою з перелічених підстав має однакову юридичну силу - підсудний визнається невинуватим у вчиненні злочину і повністю реабілітується.

Як свідчить практика, при складанні вироку досі зустрічаються недоліки, незважаючи на те, що у законі (ст. 333-341 КПК України) досить повно викладено вимоги щодо форми і змісту вироку, а в Постановах Пленуму Верховного Суду України містяться чіткі роз'яснення з цього приводу, судді відчувають певні труднощі при складанні тексту такого судового документа.

Вступна частина вироку - як обвинувального, так і виправдувального - згідно зі ст. 333 КПК України повинна містити низку важливих даних, що логічно підводять до викладу його мотивувальної частини. Передусім у вступній частині має зазначатися, що вирок постановлено іменем України. Це надає йому необхідного авторитету, завдяки чому він сприймається громадянами і самим засудженим як правова оцінка державою вчиненого діяння. Далі зазначається повна назва суду, який постановив вирок (будь-які скорочення є недопустимими). Трапляються випадки неправильного зазначення у вироку місця й часу його постановлення. Зокрема, як місце постановлення вироку іноді вказується назва приміщення, в якому відбувався судовий розгляд справи (палац культури тощо). Як дату постановлення вироку деякі суди помилково вказують весь проміжок часу, протягом якого проходила нарада суддів у нарадчій кімнаті й складався текст вироку, наприклад, 5-20 травня; 7-10 червня тощо. Суди повинні керуватись положенням, що датою постановлення вироку є день його підписання складом суду, а місцем його постановлення - місто чи інший населений пункт, де фактично відбулося судове засідання.

Крім прізвищ осіб, що входять до складу суду, і секретаря судового засідання, у вступній частині вироку необхідно вказати їх ініціали. Тут саме вказуються прізвища й ініціали всіх учасників судового розгляду, зокрема, прокурора, потерпілого, його представника, законного представника підсудного, цивільних позивача і відповідача та їх представників, а також перекладача (якщо він брав участь у судовому засіданні). У складних кримінальних справах зі значною кількістю учасників судового розгляду вступну частину вироку слід викладати не на бланку (де обмаль місця), а на аркуші паперу - з тим, щоб у вироку був зазначений кожен учасник судового розгляду і перекладач. Експерти та спеціалісти до них не належать, тому їх прізвища у вступній частині вироку зазначати не треба.

Дані про особу кожного з підсудних викладаються у вступній частині вироку в тому самому порядку, що й у ст. 333 КПК України, а саме: прізвище, ім'я та по батькові, рік, місяць і день народження, місце народження й місце проживання, заняття (місце роботи чи навчання), освіта, сімейний стан (наявність утриманців), інші дані про особу підсудного, що мають значення для справи. Пленум Верховного Суду України у п. 14 Постанови "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку" від 29.06.1990 р. № 5 (зі змінами, внесеними постановою від 04.06.1993 р. № 3, від 03.12.1997 р. № 12) роз'яснив, що до відомостей про особу підсудного, які мають значення для справи і які слід зазначити у вступній частині вироку, крім тих, що прямо передбачені ст. 333 КПК України, належать, зокрема, й такі: громадянство, участь у Великій Вітчизняній війні, інвалідність, наявність державних нагород, дані про непогашену й не зняту судимість тощо. Якщо ж неодружений підсудний має утриманців (батьки, діти від розірваного шлюбу, інші близькі родичі), суд повинен зазначити це у вступній частині вироку. Однак не слід заповнювати вступну частину вироку такими даними про особу підсудного, що не мають значення для справи. Деякі суди без будь-якої потреби зазначають тут, що підсудний не є військовозобов'язаним, не має утриманців, не є депутатом тощо. Адже відомості, що не стосуються особи підсудного, можна перераховувати без кінця, проте це не матиме жодного значення для правильного вирішення справи.

Після викладення даних про особу підсудного необхідно послатись на кримінальний закон, що передбачає відповідальність за злочин, за вчинення якого підсудного віддано до суду, вказавши точну назву цього закону та відповідну його статтю (її частину або пункт).

Як випливає зі ст. 333 КПК України цим вступна частина вироку закінчується і далі, після слова "установив", починається викладення мотивувальної частини. Однак деякі суди після зазначення норми кримінального закону, за яким при попередньому розгляді справи суддею віддано підсудного до суду, іноді посилаються у вступній частині вироку на те, що в судовому засіданні було допитано підсудного, потерпілого, свідків, досліджено висновки експертиз, заслухано судові дебати, останнє слово підсудного тощо. У такому переліку судово-слідчих дій та досліджених судом джерел доказів немає необхідності, це призведе до непотрібного повторення, оскільки в мотивувальній частині вироку суд зобов'язаний буде знову згадати про виконані ним судово-слідчі дії, назвати джерела доказів, розкрити їх зміст, проаналізувати одержані фактичні дані й дати їм правову оцінку.