Мотивувальна частина обвинувального вироку (ст. 334 КПК України) повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом і доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, що визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного підсудного із зазначенням мотивів, із яких суд відкидає інші докази; обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання; мотиви зміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення необґрунтованою - підстави для цього.

При призначенні підсудному покарання суди повинні враховувати Постанову Пленуму Верховного Суду України "Про практику призначенням судами кримінального покарання" від 24.10.2003 р. № 7, тяжкість вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного із співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Суд зобов'язаний мотивувати призначення покарання у виді позбавлення волі, якщо санкція кримінального закону передбачає й інші покарання, не пов'язані з позбавленням волі; звільнення від відбування покарання з випробуванням; призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини КК України, або перехід до іншого, більш м'якого основного виду покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин; звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, та у зв'язку з закінченням строків давності виконання обвинувального вироку. Суд не вправі перейти до більш м'якого виду покарання у випадках, коли санкцією закону, за яким засуджується особа, передбачено лише такі покарання, які з огляду на її вік чи стан не можуть бути до неї застосовані. У таких випадках суд, за наявності до того підстав, відповідно до ст. 7 КПК України повинен закрити справу і звільнити особу від кримінальної відповідальності або постановити обвинувальний вирок і звільнити засудженого від покарання.

Мотивувальна частина виправдувального вироку має містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене підсудному і визнано судом недоведеним, а також підстави для виправдання підсудного з зазначенням мотивів, із яких суд відкидає докази обвинувачення. Не допускається включення у вирок формулювань, що ставлять під сумнів невинуватість виправданого.

У мотивувальній частині вироку викладаються підстави для задоволення або відхилення цивільного позову, а також підстави для відшкодування матеріальних збитків у випадках, передбачених ч. 3 ст. 29 (ст. 334 КПК України).

У резолютивній частині обвинувального вироку зазначаються: прізвище, ім'я та по батькові підсудного; кримінальний закон, за яким підсудного визнано винним; покарання, призначене підсудному по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними; остаточна міра покарання, обрана судом; початок строку відбування покарання; тривалість іспитового строку, якщо застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням; рішення про цивільний позов; рішення про речові докази і судові витрати; рішення про залік досудового ув'язнення; рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили і вказівка про порядок і строк оскарження вироку.

Міра покарання визначається таким чином, щоб при виконанні вироку не виникло жодних сумнівів щодо виду і розміру покарання, призначеного судом.

У резолютивній частині виправдувального вироку зазначається прізвище, ім'я та по батькові виправданого; указується, що підсудний у пред'явленому обвинуваченні визнаний невинуватим і судом виправданий; указується про скасування запобіжного заходу; про скасування заходів до забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна; про речові докази, судові витрати і про порядок та строк оскарження вироку (ст. 335 КПК України).

Після підписання вироку судді повертаються до залу засідання, де головуючий або один із суддів проголошує вирок. Усі присутні в залі судового засідання, в тому числі склад суду, заслуховують вирок стоячи.

Головуючий роз'яснює засудженому, його законному представникові, а також потерпілому, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві та їх представникам зміст вироку, строки і порядок його оскарження та право подати клопотання про помилування.

З урахуванням викладеного вище можна запропонувати додаткові рекомендації суддям - а саме:

• відмовитись від перенесення у вироки текстів обвинувальних висновків;
• викладати обставини справи простою, зрозумілою мовою, не вживати незрозумілих юридичних термінів;
• посилання на свідчення учасників процесу наводити у лаконічній формі;
• обов'язково давати оцінку і відповідні обґрунтування стосовно всіх посилань на захист підсудного - як прийнятих до уваги, так і визнаних необґрунтованими.

Зазначимо, що кримінальне судочинство більш ніж будь-який інший вид судочинства торкається долі людей, тому моральне право судити інших має лише людина, яка усвідомлює свій суспільний та професійний обов'язок і виконує його "по совісті". Судді мають сповідувати гуманний, індивідуальний підхід до людей, поважне ставлення, толерантність; володіти високою культурою і коректністю у зверненні до людей, шанувати почуття людської гідності. Ані дією, ані словом суддя не повинен провокувати роздратування і озлобленість, зневажати погляди й інтереси інших. Дуже важливо не підміняти суворість жорстокістю, поєднувати високий професіоналізм із виконанням суспільного обов'язку.