Органи внутрішніх справ виконують внутрішні функції Української держави. Але, Народний Комісаріат внутрішніх справ, який існував у 20-30 рр. минулого століття, крім охорони правопорядку, забезпечував будівництво місцевих Рад та управління ними, керував комунальним господарством, будівництвом шосейних шляхів тощо.

У подальшому назва декілька разів змінювалася відповідно до змін об'єкту впливу (Міністерство державної безпеки, Міністерство охорони громадського порядку і т.п.). Кожного разу змінювався не тільки об'єкт впливу, а й відповідно підпорядкованість органів внутрішніх справ, їх компетенція тощо. Тобто, і в історичному, і у теоретичному плані це підтверджує думку про необхідність визначення тих суспільних потреб, відносин та справ, на вирішення яких повинна бути спрямована діяльність органів внутрішніх справ.

Діяльність органів внутрішніх справ повинна розглядатися як складова комплексної системи забезпечення національної (соціальної) безпеки України, бо всі служби органів внутрішніх справ тим чи іншим чином пов'язані з боротьбою зі злочинністю та іншими суспільно небезпечними явищами. Особливістю діяльності по забезпеченню безпеки суспільства є протидія соціальним загрозам. Саме спрямованість на протидію докорінним чином відрізняє цю діяльність від інших видів функціонування державних структур, які теж займаються внутрішніми справами (охорона здоров'я, освіта тощо), але діяльність яких орієнтована на координацію, узгоджену взаємодію, правомірну поведінку, добровільність тощо.

Органи внутрішніх справ виконують ті внутрішні функції Української держави, які мають завданням протидію загрозам правам та свободам людини, власності, правопорядку.

Сучасне творення нової України зумовлене подальшим удосконаленням системи державного управління, запровадженням дієвого механізму реформування системи правоохоронних органів, складовою частиною якої є органи внутрішніх справ.

Складнощі перехідного періоду стали об'єктивною передумовою покладання на систему МВС України функцій, що забезпечувалися централізованим управлінням. Поряд з іншими факторами все це поступово ускладнювало організаційну структуру МВС, приводило до розширення компетенції.

Визначення суспільством головних пріоритетів - захист прав та свобод людини, її життя і здоров'я, честі та гідності, усіх форм власності і правопорядку, обумовлюють (а фактично вимагають) пошуку та запровадження більш гнучких і прозорих форм та методів діяльності органів внутрішніх справ, розвитку й удосконалення їх організаційної побудови.

Розпочаті реструктуризація та реформування системи МВС України у рамках реалізації адміністративної реформи, що спрямована на визначення оптимальної структури і системи управління, удосконалення організаційно-правового забезпечення службової діяльності органів внутрішніх справ, перерозподіл повноважень між Центральним апаратом МВС та регіональними підрозділами, скорочення бюджетних видатків на утримання системи МВС (у тому числі за рахунок вимушеного зменшення чисельності працівників органів внутрішніх справ).

У значній мірі це стосується і Центрального апарату Міністерства. Серед правових чинників його реорганізації слід відмітити Указ Президента України від 17 жовтня 2000 р. № 1138/2000 "Про Положення про Міністерство внутрішніх справ України" [17].

Потребує розбудови система правоохоронних органів України регіонального рівня, яка б функціонувала у межах місцевого самоврядування. В юридичній літературі існує різноманіття думок відносно цього питання [83, с. 20-26; 92, с. 124-125; 136, с. 17-22]. Однак, досвід країн Прибалтики, Молдови, Російської Федерації, у яких в останні роки створені та успішно функціонують відповідні муніципальні підрозділи, свідчить за їх доцільність. Велике значення для розбудови місцевої міліції в Україні має Указ Президента України від 22 січня 2001 р. № 29/2001 "Про утворення місцевої міліції"[20]. 4 березня 2004 р. Верховна Рада України прийняла Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо місцевої міліції", згідно з яким Закон України "Про міліцію" [8] доповнений ст. 71. Місцева міліція.

Відповідно до цієї статті місцева міліція утворюється за рішенням органів місцевого самоврядування на підставі подання місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів рад, погодженого з Міністерством внутрішніх справ України.

Завданням місцевої міліції є забезпечення захисту життя, здоров'я, прав, свобод і законних інтересів громадян та охорони громадського порядку на відповідній території.

До складу місцевої міліції входять підрозділи патрульної служби, служби дільничних інспекторів міліції, а також приймальники-розподільники для дітей, приймальники-розподільники для осіб, затриманих за бродяжництво, спеціальні приймальники для осіб, підданих адміністративному арешту та ізолятори тимчасового тримання. У складі місцевої міліції можуть утворюватися й інші підрозділи для здійснення охоронних функцій.

Місцеву міліцію очолює керівник, який є заступником начальника відповідного управління (відділу) внутрішніх справ з громадської безпеки. Керівник місцевої міліції у встановлені відповідною радою строки звітує перед нею про стан охорони громадського порядку та громадської безпеки на відповідній території. Призначення та звільнення з посад керівника місцевої міліції, начальників структурних підрозділів і дільничних інспекторів проводиться начальниками головних управлінь, управлінь Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за погодженням з відповідною радою.

Чисельність місцевої міліції визначається органом місцевого самоврядування виходячи з нормативів, затверджених Міністерством внутрішніх справ України. Місцева міліція утримується за рахунок коштів місцевих бюджетів [13].

Крім того, зростання окремих видів злочинів спричинило створення цілої низки нових, відносно самостійних правоохоронних органів і служб. Серед них підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю, по боротьбі з незаконним обігом наркотиків, екологічна міліція, податкова міліція тощо.

Порівняльний аналіз структури МВС та основних завдань органів внутрішніх справ України, Російської Федерації, Латвії, Польщі, Франції, Угорщини, Італії, Великої Британії, Німеччини показує, що найбільш розгалужену структуру МВС мають Україна, Російська Федерація, Франція (організація понад 30 напрямів діяльності).

Основним завданням практично всіх органів внутрішніх справ є здійснення заходів щодо боротьби зі злочинністю. У структурі всіх міністерств внутрішніх справ є підрозділи кримінальної поліції (дирекції, головні управління, бюро, департаменти). Однак, крім України та Російської Федерації, окремо не виділяються завдання боротьби з економічною і загальнокримінальною злочинністю.

Практично у всіх країнах значна увага ОВС приділяється охороні конституційного устрою, забезпеченню громадського правопорядку, у тому числі на автошляхах.

Значна увага приділяється боротьбі з організованою злочинністю та наркобізнесом, ліквідації кримінальних структур злочинного типу. Вивчення показало, що у всіх європейських країнах підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю (комітети, бюро, управління, дирекції) є елементом централізованої системи вертикального підпорядкування і не входять до структури територіальних органів поліції. А в Італії та Німеччині це окремі правоохоронні структури, які не входять до структури МВС.

Іншим важливим завданням міністерств є організація діяльності муніципальної (місцевої) територіальної поліції (Франція, Німеччина, Польща, Велика Британія).

Підрозділи пожежної охорони знаходяться в структурі МВС у Румунії, Франції, Великій Британії, Данії, Литві, Люксембурзі, Нідерландах, Польщі, Угорщині, не входять до структури МВС та підпорядковані: місцевій владі - у Швейцарії, Норвегії; Міністерству юстиції - у Греції; Міністерству безпеки - у Швеції; Міністерству охорони навколишнього середовища - в Ірландії.

В Україні згідно з Указом Президента України від 27 січня 2003 р. № 47/2003 "Про заходи щодо вдосконалення державного управління у сфері пожежної безпеки, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій" Державний департамент пожежної безпеки та підпорядковані йому органи управління, заклади, установи і підрозділи виведено із структури Міністерства внутрішніх справ України та передано Міністерству України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи як урядовий орган державного управління [21].

Підрозділи прикордонної охорони входять до структури МВС у Польщі, Латвії, Угорщині, Німеччині, Румунії, Італії, Ізраїлі.

Підрозділи по боротьбі з тероризмом є тільки у структурі МВС Франції (координаційний підрозділ боротьби проти тероризму у структурі Генеральної дирекції національної поліції Франції та 6-й підрозділ проти зазіхань на державну безпеку та диверсій у структурі дирекції оперативних служб поліції).

Вивчення структур МВС різних країн показало, що організаційна структура Міністерства внутрішніх справ України, як і МВС Російської Федерації, має суттєві недоліки, пов'язані зі збереженням принципів її побудови за радянських часів. До цих недоліків відносяться, насамперед, такі, як: значна чисельність підрозділів з питань організації контролю, перевірок (апарат Міністерства, Управління справами, штаб, організаційно-інспекторські управління). На противагу цьому у міністерствах внутрішніх справ зарубіжних країн (Франція, Велика Британія тощо) контрольні функції виконуються бюро, апаратом Міністра, дирекцією або інспекцією; відсутність підрозділів по боротьбі з тероризмом; перед кадровими апаратами не поставлено завдання щодо організації роботи по захисту конституційних прав та свобод громадян. Тому подальше удосконалення системи державного управління потребує реформування системи правоохоронних органів країни, у тому числі її складової частини - органів внутрішніх справ України.

Виходячи з цього, розглянемо основні правові засади діяльності органів внутрішніх справ України.

Українська Центральна Рада відразу ж після повалення самодержавства приступила до державного будівництва, в якому організації міліції відводилося важливе місце. Вперше за часів Центральної Ради народна міліція згадується у документах першого українського військового з'їзду, що відбувся у травні 1917 р. у Києві і прийняв постанову "Про українську народну міліцію", в якій наголошувалося, що українська армія після війни має стати армією народу (народною міліцією) і що єдиною метою її існування та формування повинна бути охорона інтересів і прав народу, а не панівних класів, до якої б нації ці класи не належали.

Вдруге народна міліція згадується в Універсалі Української Центральної Ради від 9 січня 1918 р. Проте, ідея Центральної Ради про народну міліцію, як й ідея більшовиків щодо народної міліції (загального озброєння народу), виявилася безперспективною.

Міліція, що була створена замість поліції Тимчасовим урядом, підпорядковувалася Центральній Раді. Попри усіляким намаганням Ради щодо вдосконалення діяльності міліції, остання не змогла подолати хвилю злочинності, що розросталася. Саме тому у деяких великих містах на допомогу міліції створювалися формування з офіцерів, козаків та студентів.