Характеризуючи судову владу, неможливо не зупинитися на дослідженні самого поняття "судова влада". Концепцією судово-правової реформи 1992 р. судова влада визначалась як система незалежних судів, які у визначеному законом порядку здійснюють правосуддя. Але у зв'язку з цим слід погодитися з В. Скоморохою, що при використанні терміна "судова влада" в Конституціях багатьох держав не розкривається зміст цього поняття[26]. І оскільки Конституція України не дає визначення судової влади, це повинні зробити вчені, а саме наповнити дане поняття конкретним змістом[27]. У даний час вдається необхідним дати нову інтерпретацію поняття "судова влада" з урахуванням сучасних конституційних основ правосуб'єкт- ності органів судової влади.

Визначення поняття судової влади ускладнюється і тим, що в правовій літературі не існує єдиного погляду на дане питання. Так, Ю. М. Грошевий і І. Є. Марочкін розглядають судову владу як специфічну гілку державної влади, яка здійснюється уповноваженими на те державними органами - судами, і призначенням якої є вирішення правових конфліктів та здійснення судового контролю[28]. З даного визначення не зрозуміло, що автори мають на увазі під терміном "судовий контроль".

В. Скомороха вважає, що судова влада - це право судових органів, якими вони наділені згідно із законом, здатність здійснювати самостійну судову владу, широкі юрисдикційні повноваження, а також правовий статус судів, їх місце і положення як органів державної влади[29]. В іншій своїй роботі вказаний автор розуміє судову владу як право судових органів, яким вони наділені згідно із законом, здійснювати самостійно і незалежно широкі юрисдикційні повноваження, а також їх правовий статус як органів державної влади[30]. О. Ф. Скакун характеризує судову владу як незалежну владу, яка охороняє право, виступає арбітром у спорі про право, відправляє правосуддя[31]. К. Ф. Гуценко і М. А. Ковальов розглядають судову владу як реалізуючих такими, що займають особливе положення в державному апараті органами (судами) властивих їм можливостей і засобів впливу на поведінку людей і соціальні процеси[32]. В. Д. Бринцев зазначає, що судова влада - це законна діяльність усіх ланок судової системи із забезпечення і реалізації конституційного, цивільного, кримінального, адміністративного правосуддя[33]. На думку І. Р. Рекецької, судова влада - це виняткова правомочність спеціальних державних органів, що полягає в розгляді й вирішенні соціальних конфліктів правового характеру, метою якої є захист прав і свобод людини і громадянина[34].

На відміну від вказаних авторів, судова влада, на думку В. Стефанюка - це той новий політичний і правовий феномен, який адекватно відображає прагнення до побудови правової держави, засноване на доктрині поділу влади[35].

На думку А. В. Цихоцького і А. К. Черненко, функцію судової влади характеризує та обставина, що сама влада зв'язана констатацією суб'єктивного права. Визначивши порушення права, судова влада зобов'язана взяти його під захист[36].

Т. А. Савельєва, характеризуючи поняття судової влади, відзначає: "Судова влада є перш за все системою закріплених у Конституції судів конституційної, загальної і арбітражної юрисдикції, що здійснюють правосуддя шляхом розгляду і вирішення від імені держави юридичних конфліктів та інших справ між суб'єктами правового спілкування і застосування до них заходів державного примусу. Судова влада є також властивістю органів правосуддя вирішувати конфлікти, які виникають у суспільстві, що виявляється в різних видах судочинства і виражена в широкій системі процесуальних засобів, та забезпечують законне, обґрунтоване і справедливе судове правозастосування й у владній природі судових рішень. Призначення судової влади - відновлення права, справедливості, захист прав і свобод людини як вищої цінності громадянського суспільства"[37].

На думку І. Л. Петрухіна, судова влада - це самостійна і незалежна гілка державної влади, створена для вирішення на основі закону соціальних конфліктів між державою і громадянами, самими громадянами, юридичними особами, контролю за конституційністю законів, захисту прав громадян і їх взаємовідносин з органами виконавчої влади і посадовими особами, контролю за дотриманням прав громадян при розслідуванні злочинів і проведенні оперативно-розшукової діяльності; встановлення найбільш значущих юридичних фактів[38].

На наш погляд, незалежна судова влада не повинна мати політичний характер. Проаналізувавши існуючі погляди на поняття судової влади, під судовою владою, на нашу думку, слід розуміти систему закріплених у законодавстві судів різних юрисдикцій, які здійснюють свою діяльність шляхом відправлення правосуддя за допомогою вирішення правових спорів та інших справ, пов'язаних із захистом порушених або оспорюваних прав, інтересів або встановлення фактів, що мають юридичне значення, а також юридичних станів громадян, держави або організацій. Поряд з цим, як вбачається, інтерпретація судової влади має здійснюватися в декількох аспектах. Щонайменше мова має йти про інституційні та функціональні аспекти судової влади та такої основної її форми, як правосуддя.

Дослідивши питання про поняття судової влади, видається необхідним проаналізувати основний і єдиний вид діяльності органів судової влади - правосуддя, а також сформулювати систему функцій правосуддя. Слід зазначити, що в юридичній літературі правосуддя розглядається багатьма авторами як функція судової влади[39], а питання про функції як судової влади, так і правосуддя не було предметом спеціального наукового дослідження на монографічному або дисертаційному рівні. Різні аспекти функцій органів судової влади досліджувалися лише в окремих роботах[40]. У цілому ж до функцій судової влади в правовій літературі часто відносять:

1. правосуддя; 2) конституційний контроль; 3) контроль за законністю й обґрунтованістю рішень і дій державних органів, посадових осіб і державних службовців у разі їх оскарження до суду; 4) роз' яснення по питаннях судової практики; 5) участь у формуванні суддівського корпусу[41].

Погляд про віднесення правосуддя з єдиним змістом до функцій судової влади не є в літературі панівним. В. Скомороха, наприклад, пише, що правосуддя - це діяльність судів з розгляду і вирішення справ в судових засіданнях за участю сторін у відповідних процесуальних формах[42]. На відміну від вказаного автора, І. Є. Марочкін розуміє під правосуддям найбільш цивілізований і надійний спосіб вирішення юридичних справ, що виникають у суспільстві, захисту прав і свобод людини, інтересів громадянського суспільства і держави[43].

Щодо змісту правосуддя в юридичній літературі також не склалося єдиної думки. І. Сидоров, наприклад, вважає, що правосуддя - це діяльність органів судової влади з вирішення цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних конфліктів[44]. Аналогічної точки зору дотримується і Ю. Скорченко, що відносить до змісту правосуддя діяльність судів з вирішення спорів і конфліктів[45]. М. В. Цвік пише, що судова багатофункціональність обмежується здійсненням судами разом з правосуддям також таких самостійних функцій, як тлумачення норм права і контроль[46].

Як вказує Л. І. Григор'єва, змістом правосуддя є діяльність судових органів з вирішення справ, яка і є основним засобом реалізації судової влади. Правосуддя здійснюється судами на підставі процесуального закону, що регулює процедуру розгляду й вирішення справ і фактично є способом його здій- снення[47].

Прихильники ж іншої точки зору вважають, що правосуддя полягає не тільки в розгляді і вирішенні правових спорів і конфліктів. Так, Ю. М. Грошевий та І. Є. Марочкін до змісту правосуддя по цивільних справах відносять разом з розглядом і вирішенням суперечок, пов'язаних із захистом прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб і держави також випадки, коли виникає необхідність в офіційному посвідченні фактів, що мають юридичне значення (безвісна відсутність особи, перебування особи у фактичних шлюбних відносинах і т. п.)[48]. Аналогічну позицію займає А. А. Мельников, що піддає критиці думку про те, що розгляд справ окремого провадження не є правосуддям[49].

Проте правосуддя не завжди ототожнюється із судовою владою. Так, В. М. Гапеєв обговорює проблему щодо того, чи суперечить правосуддю реалізація правозахисних функцій несудовими органами захисту права[50].

На наш погляд, аналіз цивільного процесуального законодавства дозволяє зробити висновок про те, що правосуддя - це діяльність органів судової влади, яка пов'язана не тільки з вирішенням і розглядом спорів про право цивільне і правових конфліктів. Наприклад, справам окремого провадження в цивільному процесі правосудний характер діяльності суду визначається предметом судового розгляду. З ним пов'язана і специфічна процедура (форма) судочинства. Діяльність суду в цьому провадженні має установчий характер, оскільки при розгляді цивільних справ у порядку окремого провадження не повинен мати місце спір про право цивільне. Предметом діяльності суду в окремому провадженні є встановлення юридичних фактів або станів у суворо передбаченій процесуальній формі і за відсутності, як згадувалося вище, спору про право цивільне.

На підставі викладеного можна зробити висновок про те, що правосуддя охоплює собою не тільки розгляд і вирішення спорів і конфліктів у різних сферах суспільного життя, але й роль суду в яких-небудь суспільних відносинах, врегульованих нормами права за наявності волевиявлення зацікавлених осіб на розгляд судовими органами юридичних справ і при обов'язковому віднесенні на законодавчому рівні таких справ до відання судів цивільної юрисдикції.

Може здатися, що прагнення законодавця віднести без- спірні справи про встановлення юридичних фактів або станів до юрисдикції цивільних судів (що є специфічним для цивільного судочинства) не відповідає предметній характеристиці судової влади, оскільки предметом судового розгляду в цивільному процесі можуть бути тільки цивільні справи в спорах, пов'язаних із захистом суб'єктивних прав. У той же час такий висновок навряд чи відповідатиме конституційній нормі про розповсюдження судової юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі.