Оскільки вся діяльність судових органів охоплюється правосуддям (ст. 124 Конституції України), то правосуддя, на нашу думку, не слід розглядати як функцію судової влади. Правосуддя - це єдина діяльність судових органів, яка полягає в необмеженій судовій юрисдикції. Функції ж судової влади - це різні форми прояву правосуддя при розгляді цивільних, кримінальних, господарських і адміністративних справ. Безперечним є твердження, згідно з яким функції суду в цілому зводяться до захисту прав і законних інтересів[51], а також те, що делегування судових функцій іншим органам і особам не допускається.

Характерні ж риси правосуддя, що відрізняють його від інших видів державної діяльності, полягають у такому:

1.  правосуддя - основна і єдина діяльність органів судової влади із властивими їй функціями;
2.  здійснюється виключно органами судової влади;
3.  регламентовано процесуальним законодавством (наявність процесуальної форми);
4.  виражається в розгляді і вирішенні судами юридичних справ;
5.  пов'язано не тільки з дозволом і розглядом справ у суді першої інстанції, а виявляється й у формах апеляційного та касаційного проваджень;
6.  рішення, що набрали законної сили, й ухвали є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, посадових осіб, громадян та держави і підлягають виконанню на території України та за її межами у визначених законодавством випадках.

Говорячи про функції правосуддя, слід враховувати, що сам термін "функція" слід відрізняти від таких схожих, але не однакових категорій, як "мета", "завдання", "компетенція".

Поняття "мета" і "завдання" мають декілька значень. У науковій літературі під метою розуміють той стан системи, який потрібно досягти, або результати, які бажано отримати. При цьому метою можуть бути як такі стани і результати, яких у даний час ще немає, так і ті, які вже досягнуті і які бажано зберегти. Під завданням розуміють те, що потрібно зробити для досягнення мети[52]. Крім того, компетенція в юридичній літературі розглядається, як правило, як сукупність прав і обов'язків певного органу, закріплених за ним законом[53].

На думку автора даної роботи, "мета" і "завдання" - поняття парні, одне доповнює інше, й одне не може існувати без іншого. Термін "мета" значно ширший за поняття "завдання", і в рамках однієї мети може бути сформульовано декілька завдань. Під поняттям "компетенція" слід розуміти сукупність повноважень, які держава надала органам судової влади для виконання покладених на них законодавством функцій.

Функції правосуддя в цивільному процесі - це, на нашу думку, закріплені в законодавстві напрями правосуддя з вирішення і розгляду органами судової влади з дотриманням цивільної процесуальної форми спорів про право цивільне (у широкому розумінні) і безспірних справ, віднесених законодавством до компетенції судів. Реалізація функцій правосуддя спрямована на затвердження верховенства права і закону, а також на вирішення завдань правосуддя, що визначають його соціальне призначення. Функції правосуддя в цивільному процесі здійснюються судами цивільної юрисдикції з використанням наданих судам державою повноважень, форм і методів їх реалізації.

Стосовно функцій правосуддя може виникнути питання про те, чи ідентичні вони в існуючих видах судочинства? На наш погляд, у кримінальному, адміністративному, цивільному, господарському і конституційному судочинствах функції правосуддя визначаються перш за все предметом правового регулювання тієї чи іншої галузі права. Функції правосуддя необхідно розглядати залежно від правосуддя як виду державної діяльності і від форм правосуддя, про які мова йде вище. Виходячи зі сказаного, функції правосуддя в названих видах судочинств не завжди є однаковими.

У зв'язку з цим вважається, що функції правосуддя визначають перш за все зміст вказаного інституту. Проте зміст правосуддя в юридичній літературі не завжди визначається його функціями[54].

Оскільки предметом дослідження в даному підрозділі є вивчення функцій правосуддя в цивільному процесі, то останні, на думку автора, полягають у:

1. Розгляді і вирішенні правових спорів у порядку цивільного судочинства (позовне провадження). У цьому відношенні слід погодитися з К. С. Юдельсоном, що позовне провадження має першочергове значення, оскільки його метою є захист суб'єктивних цивільних (у широкому розумінні) прав[55]. Названа функція зводиться до захисту порушених прав або інтересів суб'єктів матеріальних правовідносин, що охороняються законом. Згідно зі ст. 15 ЦПК України в порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, які виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства[56].

Ця функція, на нашу думку, визначає спрямованість цивільного судочинства, а також сферу й об'єкт судового захисту в межах даного судочинства, відрізняє його від інших видів судочинства. У цій сфері судової діяльності особливість цивільних процесуальних правовідносин має специфічний характер і виникають у зв'язку з необхідністю судового захисту суб'єктивних прав або інтересів громадян, організацій і держави, що охороняються законом. Якщо суспільні відносини, що є предметом правового регулювання галузей матеріального права (цивільного, сімейного, житлового, трудового й ін.), виникають для досягнення певних економічних і інших цілей, то суспільні відносини у сфері вирішення правових спорів і конфліктів у цивільному процесі виникають з метою розгляду цивільної справи щодо спору між зацікавленими особами[57].

1. Контролі і перегляді в системі цивільної юрисдикції (контрольна функція правосуддя), яка складається з двох видів. До першого виду належить контроль за актами, діями або бездіяльністю несудових органів цивільної юрисдикції. Суб'єктами здійснення контрольної функції в цьому випадку є районні, районні в містах, міські і міськрайонні суди як суди першої інстанції, котрі за існуючими правилами підсудності цивільних справ розглядають справи за заявами зацікавлених осіб на дії або бездіяльність органів цивільної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.

Другий вид контрольної функції правосуддя є особливою формою діяльності органів судової влади, яка полягає в перегляді тих, що підлягають оскарженню, судових рішень. Суб'єктами даного перегляду є суди апеляційної і касаційної інстанцій. Саме ці судові органи в передбаченому процесуальним законодавством порядку здійснюють перегляд судових рішень за скаргами заінтересованих осіб. Ініціаторами перегляду судових рішень в апеляційному чи касаційному порядку можуть бути визначені в цивільному процесуальному праві суб'єкти цивільно-процесуальних правовідносин, що відповідає диспозитивним засадам цивільного судочинства. Виходячи з цього автор даної роботи не є прибічником точки зору, відповідно до якої реалізація контрольної функції можлива й у тому випадку, коли суд контролюючої інстанції повинен мати право самостійно перевіряти судові акти й ініціювати їх перегляд[58].

Результатом здійснення контрольної функції суду може бути зміна або скасування оскарженого акта чи підтвердження його законності й обґрунтованості.

Детальніше контрольну функцію органів судової влади буде розглянуто далі.

1. Розгляді цивільних справ у безспірному порядку. Ця функція правосуддя поділяється на два підвиди, оскільки відповідно до норм ЦПК України в безспірному порядку розглядаються справи окремого та наказного проваджень.

Говорячи про окреме провадження у структурі цивільного судочинства, слід враховувати, що реалізація цієї "під- функції" властива тільки цивільному процесу. Крім того, генезис окремого провадження також дозволяє зробити висновок про безспірність даного виду провадження[59].

Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦПК окреме провадження є різновидом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових або майнових прав, чи підтвердження наявності або відсутності неоспорюваних прав. Окреме провадження відрізняється від позовного відсутністю спору про право і, як наслідок цього, відсутністю сторін, що сперечаються, з протилежними юридичними інтересами. Згідно з ч. 6 ст. 235 ЦПК, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникне спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, - суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам про їх право подати позов на загальних підставах.

Метою окремого провадження є не вирішення спору про право цивільне (що є відмінною рисою першої з функцій правосуддя, що розглядалася раніше), а підтвердження в без- спірному односторонньому порядку обставин, що мають юридичне значення, безспірних прав і захист інтересів заявника, пов'язаних з реалізацією тих, що належать йому, без- спірних прав[60].

У юридичній літературі наголошується, що при встановленні фактів і станів, що мають юридичне значення, можливе застосування декількох порядків констатації відповідних фактів: адміністративний, нотаріальний і судовий. Факти очевидні, тобто здійснювані безпосередньо перед лицем відповідного органу або підтверджувані офіційними документами, можуть посвідчуватися в адміністративному порядку (народження дитини, смерть, реєстрація шлюбу, розірвання шлюбу тощо). Факти неочевидні, тобто такі, що взагалі не підлягають офіційній реєстрації (утримання, фактичні шлюбні відносини, визнання батьківства тощо), або не підтверджувані офіційними документами зважаючи на їх втрату (факти реєстрації шлюбу, належність документів, що встановлюють право), посвідчуються в судовому порядку, оскільки вимагають дослідження доказів, що підтверджують відповідний факт. Якщо в позовному провадженні встановлення відповідного юридичного факту необхідне для захисту суб'єктивного права, то в окремому провадженні інтерес заявника обмежується констатацією факту. Питання про суб'єктивні права, що випливають з факту, вирішуватиметься за межами окремого провадження[61].

Характеризуючи окреме провадження як розгляд цивільних справ у безспірному порядку як функцію правосуддя, автор не погоджується з позицією І. В. Удальцової про те, що в окремому провадженні відсутні правосудні підстави. Виходячи з цього розгляд зазначених справ не можна віднести до правосуддя, оскільки це не пов'язано з вирішенням спорів про право. Намагання законодавця віднести справи окремого провадження до юрисдикції цивільних судів не відповідає предметній характеристиці судової влади, оскільки предметом судового розгляду в цивільному процесі, по суті, можуть бути лише цивільні справи по спорах у зв'язку із захистом суб'єктивних прав[62].