Під розподілом судових витрат варто розуміти дію по встановленню зобов'язаної особи, за рахунок коштів якої будуть покриті витрати, пов'язані з веденням судочинства з конкретної справи.

В основу розподілу витрат між сторонами покладений загальний принцип, відповідно до якого відповідальність за шкоду покладається на особу, дією або бездіяльністю якої заподіяна шкода.

Відносини з приводу розподілу судових витрат являють собою особливий вид цивільних процесуальних правовідносин: вони складаються між особами, які беруть участь у справі, засновані на їх рівності, автономії волі і майновій самостійності та мають майново- вартісний характер.

Судові витрати розподіляються між сторонами в такий спосіб:

• стороні, на користь якої ухвалене рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати;
• якщо позов задоволено частково, судові витрати ирисуджу-ються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних

 
вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено;

• якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
• якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог;
• у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави.

Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не цередаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, руд відповідно змінює розподіл судових витрат (ст.88 ЦПК).

У разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення всіх понесених ним у справі витрат з відповідача.

Якщо сторони під час укладення мирової угоди не'передбачили порядку розподілу судових витрат, кожна сторона у справі несе половину судових витрат.

В інших випадках закриття провадження у справі, а також у разі залишення заяви без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необгрунтованих дій позивача (ст.89 ЦПК).

Питання розподілу судових витрат вирішуються судом першої інстанції при розгляді справи, як правило, у резолютивній частині судового рішення. Якщо судом не вирішено питання про судові витрати при ухваленні рішення, він може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи вирішити питання про витрати шляхом ухвалення додаткового рішення. На додаткове рішення може бути подано скаргу (ст.220 ЦПК).

Рекомендована література:

Богдановский А. Суды должны взыскивать государственную пошлину с осужденных (гражданских ответчиков) // Российская юстиция.

• 2003. - № 11.

 
Диордиева О.Н. Судебные расходы как превентивные меры // Российский судья. - 2004. - № 3. - С.39-43.

Ковнарева Н.Р. Судебные расходы в российском гражданском процессе // Закон и право. - 2000. - № 6. - С.48-49.

Мосин Е.Ф. Судебные расходы юридических лиц и граждан. - СПб.: ЗАО "Элби", 1998.

Приходько И. А. Доступность правосудия в арбитражном и гражданском процессе: основные проблемы. - СПб: Издательский Дом С.- Петерб. гос. ун-та, издательство юридического факультета С.-Пе- терб.гос.ун-та, 2005.

Трофимов А. А. Проблемные вопросы взимания и распределения государственной пошлины в приказном производстве // Арбитражный и гражданский процесе. - 2001. - № 1. - С.41-44.