1. Процесуальні строки - це встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов'язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії.

2. Будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.

1. Застосовуючи норму-дефініцію, викладену у ч. 1 цієї статті, слід чітко визначати початковий і кінцевий момент відповідних проміжків часу. У разі, якщо початковий і кінцевий момент процесуального строку КПК не визначений, посадові особи органів досудового розслідування, прокуратури і суду мають діяти у строки, котрі є найбільш адекватними у процесуальній ситуації, що склалася у кримінальному провадженні, і забезпечують найшвидше і водночас найповніше використання учасниками провадження своїх прав.

2. У ч. 2 статті конкретизуються положення норми-принципу, викладеної у ч. 1 ст. 28 КПК, щодо розумності строків провадження. Тривалість процесуальної дії, їхньої сукупності, окремих стадій кримінального провадження і всього провадження загалом може не співпадати із граничними строками, визначеними відповідними статтями Кодексу. Строки провадження мають бути адекватними конкретній ситуації провадження, тобто "розумними". Про критерії визначення розумності (адекватності ситуації провадження) процесуальних строків див. коментар до ч. З ст. 28 КПК. Але у будь-якому разі розумним слід вважати такий процесуальний строк, який не перевищує меж граничного, тобто визначеного законом.

3. Верховним Судом України визначено, що відповідно до тлумачення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод тривалість кримінального провадження для цілей цієї статті розпочинається з моменту винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого (за чинним КПК - повідомлення про підозру, - авт.), затримання особи за підозрою у вчиненні злочину чи допиту її як підозрюваного (навіть допиту особи як свідка, якщо з протоколу допиту вбачається, що на момент допиту слідчий уже підозрював допитуваного у причетності до конкретного злочину) залежно від того, яка з указаних подій сталася раніше, і закінчується винесенням остаточного рішення у кримінальній справі. При цьому період розгляду кримінальної справи не ділиться на стадії

 305

;

йог

досудового слідства та судового розгляду и аналізується з точки зору йот розумності в цілому1. /

Обставинами, що визнаються ЄСПЛ як момент висунення обвинувачення, визнаються: арешт особи (Рішення у справі "Вемхофф проти Німеччини"), офіційне повідомлення про намір здійснення стосовно неї кримінального переслідування (глава 22 КПК, рішення у справі "Ноймайстер проти Австрії"|. початок досудового слідства проти конкретної особи чи арешт банківських рахунків конкретної особи (рішення у справі "Рінгайзен проти Австрії").

ЄСПЛ встановив, що особа, викликана як свідок у кримінальній справі, але фактично підозрювана у вчиненні злочину (зокрема, їй було поставлено запитання під час допиту, що можуть бути використані проти неї як обвинувальні) користується гарантіями ст. 6 Конвенції (рішення у справі "Сервес проти Франції").

4. Прокурор, як особа, яка здійснює функцію нагляду за законністю досудового розслідування у формі процесуального керівництва має право встановлювати певні строки у конкретному кримінальному провадженні у межах граничних (максимальних) строків, визначених КПК.