1.  Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
2.  Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
3.  Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу.

1.  Частина 1 ст. 2 КК визначає, що єдиною і достатньою підставою кримінальної відповідальності є наявність у вчиненому особою суспільно небезпечному діянні всіх ознак складу злочину, передбаченого КК.

Склад злочину - це сукупність юридичних ознак (об’єктивних і суб’єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як конкретний злочин, передбачений кримінальним законом. Об’єктивними ознаками складу злочину є об’єкт і об’єктивна сторона, суб’єктивними - суб’єкт і суб’єктивна сторона.

Об’єктом злочину виступають суспільні відносини, які охороняються законом і яким злочином завдається шкода. Перелік цих відносин дано законодавцем у ч. 1 ст. 1 КК.

Об’єктивна сторона - це сукупність зовнішніх ознак вчиненого злочину: діяння (дія або бездіяльність), суспільно небезпечні наслідки (певна шкода об’єкту), при­чинний зв’язок, спосіб, засоби, місце, час, обстановка вчинення злочину. Найважли­вішою ознакою, без якої не може бути жодного складу злочину, є діяння, виражене у свідомій вольовій поведінці особи - дії або бездіяльності (див. коментар до ст. 11 КК). Щодо наслідків, то вони є обов’язковою ознакою тільки матеріальних складів злочинів (див. коментар до ст. 13 КК).

Способи, знаряддя, обстановка, час, місце й інші, так звані факультативні, ознаки об’ єктивної сторони злочину виступають обов’ язковими лише в тих випадках, коли вони прямо передбачені в статті Особливої частини. В інших випадках вони впливають на ступінь суспільної небезпечності вчиненого і можуть бути враховані як пом’якшуючі чи обтяжуючі обставини (див. коментар до статей 65-67КК).

Суб’єкт злочину - це особа, яка вчинила злочин і яка характеризується такими юридичними ознаками: фізична осудна, досягла певного віку (див. коментар до розд. IVЗагальної частини КК).

Суб’єктивна сторона - це внутрішня сторона злочину, яка виявляється у певно­му психічному ставленні особи до об’єкта та об’єктивної сторони вчинюваного зло­чину; певному прояві її свідомості й волі, виражених у вині, мотивах, меті (див. ко­ментар до статей 23-25 КК).

1.  У частині 2 ст. 2 КК закріплено принцип винної відповідальності. Конституція України у ст. 62 проголошує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може підлягати кримінальному покаранню, доки її вина не буде доведена в за­конному порядку і встановлена в обвинувальному вироку суду.

Саме це і відтворює ч. 2 ст. 2 КК, виключаючи об’єктивне ставлення, тобто відпо­відальність за спричинені суспільно небезпечні наслідки без наявної вини. Які б тяжкі наслідки не настали від діяння особи, якщо не встановлено, що вона діяла щодо них винно (тобто умисно або необережно), кримінальна відповідальність виключається (щодо понять вини, умислу, необережності див. коментар до статей 23-25 КК).

1. Частина 1 ст. 61 Конституції України передбачає, що «ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме правопо­рушення». Це положення Конституції конкретизоване в ч. 3 ст. 2 КК, згідно з якою «ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу». Поняття «притягнення до кримінальної відповідальнос­ті» не ідентичне поняттю «кримінальна відповідальність». Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК[1] притягнення до кримінальної відповідальності - це «стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення».

Частина 3 ст. 2 КК забороняє притягувати суб’єкта вчиненого злочину до кримі­нальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу, тобто закріплює загальновизнаний принцип права «двічі за одне і те саме не карають» (non bis in idem).