1.  Повторність, сукупність і рецидив злочинів, про які йдеться у статтях 32-35 КК, мають місце там, де особа або група осіб (співучасники) вчиняють два чи більше окремих самостійних злочинів. Повторність, сукупність і рецидив є різновидами множинності злочинів.
2.  Під множинністю злочинів звичайно розуміють вчинення особою самостійно (або у співучасті) двох чи більше злочинних діянь, кожне з яких передбачене в Особ­ливій частині КК як самостійний склад злочину. Усі злочини, які утворюють множин­ність, є одиничними злочинами. Одиничний злочин - це суспільно небезпечне діяння, яке має взаємопов’язані об’єктивні і суб’єктивні ознаки і передбачене в Особливій частині КК як окремий склад злочину (наприклад, крадіжка, вбивство, хуліганство тощо).

Одиничні злочини поділяють на прості й ускладнені.

Простим одиничним злочином слід вважати суспільно небезпечне діяння із про­стим складом злочину, в якому об’єктивні і суб’єктивні елементи не обтяжені (не ускладнені) додатковими ознаками. Прості злочини характеризуються: 1) наявністю однієї дії (бездіяльності) і одного наслідку - наприклад, ч. 1 ст. 115 КК - умисне вбив­ство, або наявністю 2) тільки дії (бездіяльності) - ст. 129 КК - погроза вбивством; або

1. наявністю однієї дії і декількох наслідків (ч. 2 ст. 274 КК - порушення правил ядерної або радіаційної безпеки; або 4) наявністю декількох альтернативних дій - ст. 113 КК - диверсія.

Будь-який простий одиничний злочин кваліфікується тільки за однією статтею або частиною статті Особливої частини КК.

В ускладнених одиничних злочинах порівняно з простими більш складною є їхня об’єктивна або суб’єктивна сторона. Ці елементи мають додаткові ознаки, які надають таким злочинам зовнішньої схожості із множинністю. Звичайно розрізняють такі види ускладнених одиничних злочинів, як триваючі, продовжувані, складені і злочини з по­хідними наслідками (їх іноді називають злочинами, кваліфікованими за наслідками).

Триваючий злочин має місце там, де злочинне діяння (дія чи бездіяльність) триває безперервно протягом певного часу. Він складається із одного діяння, яке розтягнуте в часі і характеризується безперервним здійсненням складу закінченого злочину за рахунок тривалого невиконання обов’язків, покладених на особу, або за рахунок три­валого порушення встановленої заборони.

Безперервність як об’ єктивна ознака триваючого злочину означає, по-перше, що один раз здійснений склад такого злочину продовжує безперервно існувати аж до на­стання обставин, що його усувають. По-друге, особа, один раз вчинивши дію (чи бездіяльність), більше нічого не чинить, однак постійно перебуває у певному суспіль­но небезпечному, так би мовити, «злочинному» стані. По-третє, безперервність має обумовлюватися не тільки характером вчиненого діяння, а й повинна випливати із закону, охоплюватися складом відповідного злочину.

Початком такого злочину є умисне вчинення особою певної дії чи бездіяльності. Розпочавшись однією дією, указаний злочин триває на стадії закінченого злочину до моменту його припинення за об’єктивними (наприклад, затримання злочинця, зміна законодавства) або суб’єктивними обставинами (наприклад, явка з повинною). Не­правильне визначення моменту закінчення триваючого злочину призводить до по­милок у судовій практиці (КС. - 2007. - № 1. - С. 17-18).

Триваючий злочин - це одиничний злочин. Він завжди кваліфікується за однією статтею Особливої частини КК. При цьому тривалість перебування особи в «злочин­ному стані» на кваліфікацію такого злочину не впливає, але може бути врахована судом при призначенні покарання (п. 3 ППВСУ «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» від 26 квітня 2002 р. № 4 // ВВСУ. - 2010. - № 1. - С. 14).

Прикладами триваючих злочинів є ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК); ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) (ст. 212 КК); незаконне зберігання вогнепальної зброї (ч. 1 ст. 263 КК); втеча з місць позбавлення волі або з-під варти (ст. 393 КК) та ін.

Іноді при добровільному припиненні триваючого злочину (тобто за суб’єктивними обставинами) особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності (про це йдеться, зокрема, в ч. 4 ст. 212, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 311 КК тощо). Підста­вою звільнення у цих випадках виступає посткримінальна поведінка особи, яка по­лягає у добровільному припиненні триваючого злочину («злочинного стану»). Обов’язковою ознакою зазначених підстав звільнення є час припинення триваючого злочину, а саме - до притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Із наявністю триваючого злочину пов’язані певні правові наслідки. Зокрема, стро­ки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності (ст. 49 КК) за такі злочини починають спливати (відраховуватися) лише після припинення триваючого злочину з тих чи інших підстав. Положення про зворотну дію більш м’якого закону (ст. 5 КК) застосовуються до триваючих злочинів лише в тому випадку, якщо вони були припинені до набрання цим законом чинності.

Продовжуваний злочин (див. коментар до ч. 2 цієї статті) - це такий одиничний злочин, який складається із двох чи більше тотожних діянь, що об’єднані єдиним зло­чинним наміром. Продовжуваний злочин характеризується такими ознаками: 1) він складається із двох чи більше самостійних діянь; 2) дані діяння (дії чи бездіяльність) містять у собі ознаки одного й того самого складу злочину, тобто є юридично тотож­ними; 3) ці діяння віддалені одне від одного проміжком часу, як правило, незначним;

1. усі діяння спрямовані на один і той самий об’єкт; 5) спричиняють єдиний суспіль­но небезпечний наслідок (у випадку, якщо склад продовжуваного злочину за конструк­цією є матеріальним) і 6) об’єднані єдиним злочинним наміром, тобто мають єдиний умисел і спільну мету, а отже, з огляду на це є частинами одного цілого.

Початком вчинення продовжуваного злочину є вчинення першого із декількох юридично тотожних діянь, а закінченням - момент вчинення останньої із запланованих злочинних дій (КС. - 2007. - № 4. - С. 42-43).

Продовжувані злочини можуть бути вчинені тільки шляхом активних дій і завжди є умисними. Усі продовжувані злочини є одиничними злочинами і кваліфікуються за однією статтею (частиною статті) Особливої частини КК.

Так, прикладом продовжуваного злочину може стати викрадення з велозаводу деталей для подальшого виготовлення з них велосипеду - така крадіжка вчинюється в декілька прийомів, а отже, дії винного за відсутності інших кваліфікуючих ознак охоплюються ч. 1 ст. 185 КК.

Продовжувані злочини відрізняються від триваючих злочинів за характером вчи­нюваних дій. Триваючий злочин - це «безперервний злочин», де особа скоює одну дію (бездіяльність). Продовжуваний злочин, навпаки, - «перерваний злочин». При його вчиненні мають місце два (або більше) тотожних діянь, відокремлених одне від одного проміжком часу. Також між цими злочинами існують відмінності і за суб’єктивними ознаками: у триваючому злочині умисел реалізується одночасно із вчиненням дії (бездіяльності), а у продовжуваному злочині вчинені діяння об’ єднані єдиним злочинним наміром, який реалізується поетапно протягом певного часу.

Складений злочин - є видом одиничного злочину, що утворюється із двох або біль­ше злочинних діянь, кожне з яких передбачено у кримінальному законі як окремий самостійний склад злочину. Наприклад, умисне вбивство, поєднане із зґвалтуванням (п. 10 ч. 2 ст. 115 КК); розбій, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187 КК); перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супрово­джувалось насильством або погрозою застосування насильства (ч. 2 ст. 365 КК) тощо.

Об’єктивні ознаки складеного злочину є такими: 1) багатооб’єктність, тобто одно­часне спричинення шкоди декільком правоохоронюваним суспільним відносинам;

1. об’єднання у його складі двох чи більше суспільно небезпечних діянь, кожне з яких є окремим одиничним злочином; 3) наявність тісного внутрішнього зв’язку і взаємо­дії між цими діяннями: одне з них завжди виступає як спосіб або умова вчинення іншого. Суб’єктивною ознакою є умисна форма вини як складеного злочину у цілому, так і кожного окремого діяння у його складі.

Складені злочини - це спеціальні випадки врахованої законодавцем сукупності злочинів. Через органічну єдність певних діянь законодавець об’єднує їх у межах єдиного складу і визнає як одиничний злочин, що кваліфікується за однією статтею (частиною статті ) Особливої частини КК. Отже, віднесення діяння до одиничного складеного злочину або, навпаки, до сукупності злочинів, залежить від конструкції складів злочинів у КК. Утім складений злочин сам по собі може утворювати сукупність із іншими видами одиничних злочинів, і тоді кваліфікація таких діянь також буде здійснюватися за декількома статтями КК. Наприклад, особа спочатку вчинила розбій, поєднаний із заподіянням потерпілому тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187 КК), а потім умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК).

До ускладнених одиничних злочинів належать також злочини з похідними на­слідками (інакше, злочини, що кваліфікуються за наслідками). Особливістю їх об’єктивних ознак є те, що такі злочини мають два види наслідків: основний (прямий) і додатковий (похідний), які настають послідовно, один за одним у результаті вчине­ного особою діяння. Наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), незаконне проведення аборту, якщо воно спри­чинило смерть потерпілої (ч. 2 ст. 134 КК), та ін. У зазначених злочинах дія (чи без­діяльність) особи безпосередньо викликає прямий наслідок, однак він є настільки «руйнівним», що у свою чергу тягне за собою наслідок похідний.

Усі злочини з похідними наслідками мають матеріальний склад, а тому встановлен­ня причинного зв’язку в них є обов’язковим (РВСУ. - 2007. - Вип. 1 (14). - С. 103-105).

До суб’єктивних ознак злочинів із похідними наслідками належить подвійна (або змішана) форма вини: до прямого наслідку - умисел, а до похідного - необережність (ВВСУ. - 2006. - № 4. - С. 21-22).

Як і всі одиничні злочини, злочин із похідними наслідками завжди кваліфікується за однією статтею (частиною статті) Особливої частини КК України.