1.  Не є злочином діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоду правоохо­ронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети.
2.  Ризик визнається виправданим, якщо мету, що була поставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.

3. Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичай­них подій.

1.  Відповідно до ч. 1 ст. 42 КК заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети не визнається злочином.
2.  Коментована стаття формулює самостійну обставину, а саме заподіяння діянням (дією чи бездіяльністю) шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо воно було вчи­нене в умовах виправданого ризику, який відповідно до ст. 42 КК визнається само­стійною обставиною, що виключає злочинність діяння. Метою законодавчого закрі­плення такої норми стала необхідність розвитку прогресу в різних галузях науки та техніки, інших сферах суспільного життя.
3.  Під виправданим ризиком розуміється родове поняття, яке передбачене КК як правомірне поставлення в небезпеку заподіяння шкоди та об’єднує випадки вчинення дій (бездіяльності), які формально підпадають під ознаки окремих злочинів, перед­бачених статтями Особливої частини КК, та спрямованих на досягнення значної суспільно корисної мети (суспільно корисного результату), досягнення якої (якого) поєднане зі значними матеріальними чи іншими витратами, або взагалі неможливе без завдання певної шкоди правоохоронюваним інтересам, а вжиті суб’єктом заходи давали підстави розраховувати на запобігання такої шкоди. Тому діяння, пов’язане з ризиком, можна визначити як правомірну поведінку, що зовні підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, пов’язану із заподіянням шкоди право- охоронюваним інтересам особи, суспільства або держави для досягнення значної суспільно корисної мети, якщо ця мета у даній обстановці не могла бути досягнута неризикованою дією (бездіяльністю) і прийняті особою запобіжні заходи давали до­статні підстави розраховувати на запобігання шкоди правоохоронюваним інтересам. За таких умов норма, яка передбачена у ст. 42 КК, має універсальний характер, оскіль­ки може бути застосована до будь-якої сфери людської діяльності.
4.  Підставою діяння, пов’язаного з ризиком, відповідно до ч. 1 ст. 42 КК, виступає наявність об’єктивної ситуації ризику, яка свідчить про необхідність досягнення знач­ної суспільно корисної мети. Такими визнаються ситуації: 1) наявності реальної чи потенційної небезпеки (наприклад, загроза життю хворого при лікарському ризику; небезпека захоплення території ворогом при військовому ризику; небезпека заподі­яння шкоди при професійному ризику тощо); 2) необхідність одержання нових знань (при дослідницькому ризику), отримання оперативної інформації про вчинювані або підготовлювані злочини (при оперативному ризику); 3) недопущення великих збитків або необхідність одержання значної вигоди (при кредитному, страховому, експортно­му ризику, ризику професійної діяльності на ринку цінних паперів, іншому ризику у сфері господарської діяльності) та ін.
5.  Ознаками підстави діяння, пов’язаного з ризиком, яке призвело до заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, є: 1) неможливість досягнення значної суспільно корисної мети неризикованою дією (бездіяльністю) та 2) прийняття особою запо­біжних заходів для запобігання завдання чи настання шкоди правоохоронюваним інтересам (ч. 2 ст. 42 КК). Отже, у випадку, коли особа усвідомлювала, що певна суспільно корисна мета може бути досягнута діями, які не пов’язані з ризиком, і все ж таки завдала шкоди правоохоронюваним інтересам, то вона може бути притягнута до кримінальної відповідальності за умисно завдану шкоду на загальних підставах.

1.  Об’єктами, яким завдається шкода діяннями, пов’язаними з ризиком, визна­ються будь-які правоохоронювані інтереси (див. п. 5 коментаря до ст. 3б та п. 4 ко­ментаря до ст. 40 КК). Шкода, яка може бути заподіяна у сферах виробництва, науко­вих досліджень, при здійсненні медичної практики, комерційної діяльності, військової служби тощо, полягає у заподіянні фізичної, моральної, матеріальної чи іншої шкоди особистим та майновим інтересам фізичних та юридичних осіб, громадським інте­ресам або інтересам держави.
2.  Як правило, право на ризик має певний суб’єкт, який професійно займається певним видом діяльності, пов’язаної зі створенням небезпеки заподіяння шкоди пра- воохоронюваним інтересам, і здатний забезпечити дотримання зазначених у статті умов правомірності заподіяння такої шкоди. Разом з тим право на ризик мають і інші особи (наприклад, особи, які займаються аматорським спортом, аматорські дослідни­ки тощо), і їх вилучення із сфери дії ст. 42 КК не є правомірним.
3.  Водночас визначальною умовою правомірності діяння, пов’язаного із ризиком, законодавець визнає, насамперед, вчинення дії (бездіяльності) тільки для досягнення значної суспільно корисної мети (ч. і ст. 42 КК). Такою метою може бути, наприклад, перевірка нової технології, проведення випробувального польоту, запобігання аварії, необхідність одержання нових знань, застосування нового методу лікування при на­маганні врятувати хворого, усунення небезпеки захоплення території ворогом тощо. Значущість мети виступає оціночною ознакою, оскільки заподіювана об’ єктам кри­мінально-правової охорони шкода повинна бути співрозмірна з нею. Наведена умова зближує діяння в ситуації виправданого ризику з крайньою необхідністю (див. комен­тар до ч. 2 ст. 25 та ч. 2 ст. 39 КК). Разом із тим відмінність полягає в тому, що заподіяння шкоди правоохоронюваним правам та інтересам у ситуації ризику є лише можливою умовою, а не обов’ язковою, на відміну від стану крайньої необхідності. Крім того, в ситуації виправданого ризику особа сама може створювати небезпеку заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам. Відмова від ризикованого діяння не завжди пов’язана з настанням суспільно небезпечних наслідків, а при крайній необхідності наслідки є неминучими. Виправданий ризик, як правило, не пов’язаний з екстремальними ситуаціями, які загрожують законним інтересам, що притаманне стану крайньої необхідності. На відміну від крайньої необхідності, заподіювана шко­да при виправданому ризику може бути більшою, ніж відвернута.
4.  На відміну від злочинної самовпевненості, коли особа легковажно розраховує лише на деякі об’єктивні чи суб’єктивні фактори, що можуть запобігти настанню на­слідків, в умовах виправданого ризику особа повинна здійснити достатні заходи для відвернення шкоди охоронюваним кримінальним законом інтересам (ч. 2 ст. 42 КК). Тому заподіяння шкоди буде визнаватись злочинним, якщо суспільно небезпечні на­слідки настають в результаті ризикованого порушення науково і практично обґрунто­ваних нормативних актів. Наприклад, відсутня ситуація виправданого ризику у ви­падку, коли машиніст крану для прискорення будівельних робіт намагався підняти вантаж, який перевищував нормативно допустимі межі, що призвело до аварії та за­гибелі кількох осіб, оскільки в такій ситуації особа порушила конкретні нормативні вимоги виконання будівельних робіт.

Особа повинна вжити саме тих заходів для запобігання шкоди правоохоронюваним інтересам, які у конкретній ситуації ризику залежали від неї і, на її думку, були здатні привести до суспільно корисної мети, при цьому виключивши можливу шкоду. Ці заходи залежать від характеру ризикованої дії (бездіяльності), сфери їх поширення, реальних можливостей самої особи та ін. (наприклад, підготовка та інструктаж обслуговуючого персоналу при дослідницькому ризику, виготовлення або установка необхідного захисно­го устаткування, організація охорони території тощо). Ці заходи повинні бути достатніми для запобігання шкоди правоохоронюваним інтересам та відповідати сучасному рівню науково-технічних знань і досвіду, що дає особі достатні підстави обґрунтовано розрахо­вувати на запобігання завдання шкоди правоохоронюваним інтересам.

1. Відповідно до ч. 3 ст. 42 КК обов’язковою умовою визнання заподіяння шкоди правомірною при виправданому ризику є відсутність небезпеки, яка завідомо поєдна­на із загрозою життю інших людей, загрозою екологічної катастрофи чи інших над­звичайних подій.

Поняття й ознаки надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру і катастрофи наводиться у ст. 1 Закону України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» від S червня 2000 р. (ВВРУ. - 2000. - № 40. - Ст. SS?), а також у ст. 65 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. (ВВРУ. - 1991. - № 41. - Ст. 546), яка містить визначення надзвичайної екологічної ситуації, та ст. 1 Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13 липня 2000 р. (ВВРУ. - 2000. - № 42. - Ст. S48). Класифікація надзвичайних ситуацій техногенно­го та природного характеру передбачена у Постанові КМУ «Порядок класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями» від 24 березня 2004 р. № 36S.

Заподіяння шкоди різноманітним об’єктам кримінально-правової охорони при невиправданому ризику підлягає кваліфікації за статтями Особливої частини КК, які передбачають відповідальність за умисне чи необережне спричинення такої шкоди. Перевищення меж заподіяння шкоди при виправданому ризику, як правило, визна­ється злочином з необережною формою вини.