1.  Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не вра­ховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальнос­ті за підставами, встановленими законом.
2.  При сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.

1. Визначення сукупності злочинів, яке наведене в ч. 1 ст. 33 КК, дозволяє назвати такі її ознаки:

1.  особа (або група осіб) вчиняє два чи більше злочинів, кожен з яких являє собою одиничний злочин;
2.  кожний із злочинів у складі сукупності передбачений в Особливій частині КК як самостійний склад. Це можуть бути будь-які поєднання одиничних злочинів: про­стого із простим, наприклад, крадіжка і зґвалтування; двох ускладнених, наприклад, триваючого і складеного злочинів; закінченого і незакінченого злочинів; а також зло­чинів, вчинених особою у співучасті і самостійно;
3.  усі злочини при сукупності кваліфікуються за різними статтями або різними частинами статті Особливої частини КК. Така вимога закону передусім означає, що сукупність утворюють, як правило, різнорідні злочини. Такими злочинами визнають­ся діяння, що мають різні безпосередні об’єкти, або вчиняються з різними формами вини. Сукупність також може мати місце при вчиненні однорідних злочинів (якщо інше щодо кваліфікації цих злочинів не передбачене законом). Поняття однорідних злочинів див. у коментарі до ст. 32 КК.

Різнорідні й однорідні злочини передбачені в різних статтях або в різних частинах однієї статті Особливої частини КК, тому за сукупності злочинів кожне з учинених діянь має отримувати самостійну кваліфікацію за окремою статтею (частиною статті) Особливої частини КК. Це положення прямо закріплене в ч. 2 ст. 33 КК. Як правило, у чинному КК різнорідні й однорідні злочини передбачені в різних статтях Особливої частини КК, але в деяких випадках різні частини тієї самої статті також можуть перед­бачати відповідальність за різні злочини. До таких статей належать, наприклад, ч. 1 ст. 115 КК - умисне вбивство і ч. 2 ст. 115 КК - умисне вбивство за обтяжуючих об­ставин; ч. 1 ст. 371 КК, де встановлена відповідальність за завідомо незаконне затри­мання або незаконний привід, і ч. 2 цієї ж статті, де передбачено покарання за завідо­мо незаконний арешт або тримання під вартою. У частині 1 ст. 357 КК мова йде про викрадення офіційних або приватних документів, штампів чи печаток, а в ч. 3 цієї ж статті - про незаконне заволодіння будь-яким способом паспортом або іншим важ­ливим особистим документом. У цих та інших подібних випадках наведені частини статей КК містять різні склади злочинів і мають самостійні санкції. Тому, наприклад, якщо особа привласнила офіційні документи, а потім незаконно заволоділа паспортом іншої особи, в її діях матиме місце сукупність злочинів (частини 1 і 3 ст. 357 КК).
 

 
Указану точку зору закону на кваліфікацію сукупності поділяє також судова прак­тика. Так, у ППВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р. № 7 прямо вказано, що передбачені законом правила призна­чення покарання за сукупністю злочинів застосовуються і у випадках самостійної кваліфікації вчиненого як за різними статтями, так і за різними частинами однієї статті кримінального закону, якими передбачено відповідальність за окремі склади злочинів і які мають самостійні санкції (п. 20 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.; ПС (2001-2005). - С. 69). Таким чином, сукупність злочинів звичайно має місце при вчи­ненні будь-яких різнорідних і однорідних злочинів.

В окремих випадках за правилами сукупності можуть кваліфікуватися і тотожні злочини (злочини одного виду), які утворюють повторність, але перший із них не має кваліфікуючих ознак. У таких випадках перший злочин кваліфікується за частиною першою відповідної статті Особливої частини КК, а один чи декілька наступних за відсутності інших кваліфікуючих ознак - за частиною другою цієї статті за ознакою вчинення його (їх) повторно (п. 10 ППВСУ від 4 червня 2010 р.);

1.  для сукупності злочинів обов’язковою вимогою є те, щоб за жоден із злочинів, які її утворюють, особу не було засуджено. Це означає, що всі злочини винна особа вчиняє до винесення обвинувального вироку хоча б за один із них. При цьому не має значення, чи одночасно суд розглядає справи про ці злочини, чи в різний час; один суд засуджує особу чи різні суди. Можливі також випадки, коли після винесення вироку по справі буде встановлено, що засуджений є винним ще і в інших злочинах, які він вчинив до винесення попереднього вироку. В наведених ситуаціях все одно має місце сукупність злочинів, тому що всі злочини хронологічно вчинені до винесення вироку хоча б за один із них.

Особливістю цієї ознаки сукупності злочинів також є те, що поняття «засудження» поширюється тільки на вироки, винесені судами України. Відповідно до Закону Укра­їни «Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові від­носини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» від 3 березня 1998 р. № 140/98-ВР Україна не взяла на себе зобов’язання визнавати та враховувати вироки, винесені судами іноземних держав, зокрема, при вирішенні пи­тання про встановлення факту сукупності злочинів (ВВСУ. - 2005. - № 2. - С. 22-23);

1.  при визначенні сукупності згідно із ч. 1 ст. 33 КК не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановле­ними в законі. Тобто, як і при інших видах множинності, необхідним є збереження юридичних властивостей хоча б двома злочинами, які входять до сукупності.

Отже, сукупність злочинів буде відсутньою, якщо хоча б один із двох злочинів був декриміналізований або за один із двох злочинів особу було звільнено від криміналь­ної відповідальності: а) на підставі статей 45-49, 106 КК чи б) у зв’язку із застосуван­ням примусових заходів виховного характеру щодо неповнолітнього (ст. 97 КК) або

в)  у зв’язку із застосуванням спеціальних видів звільнення від кримінальної відпо­відальності, передбачених в окремих статтях Особливої частини КК.

Таким чином, для наявності сукупності злочинів повинні існувати юридичні на­слідки раніше вчиненого злочину. Наприклад, особа вперше вчинила умисний злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, за який була звіль­нена від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям згідно зі ст. 45 КК. Через деякий час дана особа знову вчинила злочин. Оскільки перший злочин вже не тягне за собою юридичних наслідків, то в даному випадку сукупність злочинів буде відсутньою.

1. Законодавче визначення сукупності не містить її поділу на види, але в судовій практиці і доктрині кримінального права сукупність поділяють на два види: реальну та ідеальну.

Реальна сукупність має місце там, де винна особа різними та відокремленими одна від одної діями вчиняє два чи більше злочинів, наприклад, зґвалтування і крадіжку. При реальній сукупності всі діяння, з яких вона складається, вчиняються у різний час, тобто між ними є певний проміжок.

Утім при реальній сукупності можлива, так звана, зовнішня одночасність вчинюва­них діянь. Така комбінація злочинів припустима лише в певних ситуаціях, зокрема, коли діяння, що вчиняє суб’єкт, не мають загальних ознак, наприклад, особа незаконно збе­рігає вогнепальну зброю (ч. 1 ст. 263 КК) і в той же час злісно ухиляється від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК). У даному випадку під час вчинення одного триваючого злочину суб’єкт починає вчинювати інший триваючий злочин, і обидва ді­яння здійснюються на стадії закінченого злочину доти, доки «злочинний стан» особи не буде припинений (присічений). Це також є реальна сукупність злочинів.

Ідеальна сукупність є у випадках, коли однією і тією самою дією винна особа вчиняє два чи більше злочинів, передбачених різними статтями КК (наприклад, суб’єкт підпалює будинок, внаслідок чого позбавляє життя потерпілого). Так, Д. зайшов на садову ділянку, що належала Ш., і переконавшись, що той спить у будинку, з помсти облив двері будинку бензином і підпалив. Пожежа знищила будинок і все майно, що в ньому знаходилось, а господар отримав сильні опіки, від яких помер. У даному випадку Д. однією дією вчинив два окремих злочини: умисне знищення чужого майна шляхом підпалу (ч. 2 ст. 194 КК) і умисне вбивство з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК).

При ідеальній сукупності особа іноді вчиняє таку дію, яка є замахом на певний злочин, і одночасно містить у собі ознаки іншого, закінченого злочину. Указані ситу­ації найчастіше мають місце при так званому «відхиленні дії або удару». Так, О., ба­жаючи вбити А., стріляв у нього, але не поцілив і влучив у К., яка випадково опини­лася на місці події. Цей випадок є ідеальною сукупністю злочинів, і його слід квалі­фікувати як замах на вбивство А. і необережне вбивство К. Багато питань, пов’язаних із кваліфікацією ідеальної сукупності вирішуються в постановах ПВСУ. Так, напри­клад, у п. 7 постанови «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26 квіт­ня 2002 р. № 5, Верховний Суд зазначив, що «давання й одержання як хабара пред­метів, збут і придбання яких є самостійним складом злочину (вогнепальної (крім гладкоствольної мисливської), холодної зброї, бойових припасів або вибухових речо­вин, наркотичних засобів, отруйних чи сильнодіючих речовин тощо), утворює сукуп­ність злочинів і кваліфікується за відповідною частиною ст. 369 чи ст. 368 і тією статтею КК, яка передбачає відповідальність за збут або придбання цих предметів» (ПС (2001-2005). - С. 343).

Принципові відмінності між ідеальною і реальною сукупністю полягають у тому, що в першому випадку однією дією (бездіяльністю) вчиняються два або більше різно­рідних злочинів, у той час як при реальній сукупності кожне з діянь, вчинених суб’єктом, є самостійним злочином, які можуть бути як різнорідними, так і однорід­ними, а іноді навіть тотожними. У останньому випадку реальна сукупність одночасно є повторністю злочинів, чого не може бути при ідеальній сукупності. При реальній сукупності злочини мають один спільний елемент - суб’єкта, а при ідеальний - зв’язок між діяннями, що її утворюють, більш тісний: їх об’єднує не тільки спільний суб’єкт, а й спільна дія.

Окрім того, при ідеальній сукупності між вчиненими злочинами немає проміжку часу, а при реальній сукупності злочини вчинюються у різний час, хоча і можуть бути пов’ язані між собою.

Відмінності між ідеальною і реальною сукупністю спостерігаються також при вирішенні питань щодо закінчення строків давності кримінального переслідування (ст. 49 КК). При ідеальній сукупності строки давності починають обчислюватись одночасно за обидва злочини, а їх тривалість визначається залежно від того, який із злочинів, що входять до ідеальної сукупності, є більш тяжким.

При реальній сукупності перебіг давності може перериватись, якщо до закінчення строків давності особа вчинить новий злочин середньої тяжкості, тяжкий чи особли­во тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину, і строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.