1.  Суб’єкт злочину - це особа, яка досягла до вчинення злочину певного віку: шістнадцяти (загальний вік) або чотирнадцяти років (знижений вік). Вік суб’єкта злочину виконує не тільки роль критерію нижчої вікової межі, з якої можлива кримінальна відповідальність, але є обставиною, що визначає характер і ступінь суворості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх, тобто осіб, що не досягли вісімнадцяти років до вчинення злочину (див. коментар до статей 18, 22 КК).
2.  Поряд із загальними положеннями, що належать до питань кримінальної від­повідальності осіб, які вчинили злочини, кримінальний закон передбачає певні особ­ливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

Встановлюючи ці особливості, законодавець виходить із психологічної характе­ристики цього віку: нестійкості психічних процесів, відсутності достатнього життє­вого досвіду, знань, навичок соціальної поведінки. Така психофізична незавершеність процесу формування особи призводить до нездатності повною мірою (на рівні пси­хофізичного розвитку дорослої особи) усвідомлювати фактичні ознаки і суспільну небезпечність такого складного соціального явища, як злочин, давати адекватну оцінку своїм вчинкам.

1.  Виходячи із цього, кримінальний закон передбачає, що вчинення злочину неповнолітнім є обставиною, що пом’якшує покарання (див. коментар до п. 3 ч. 1 ст. 66 КК). Ця норма відбиває стійку тенденцію до пом’якшення відповідальності неповнолітніх, яка визначена передусім у законах України «Про охорону дитинства» в редакції від 7 березня 2002 р.; «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» від 21 червня 2001 р., у яких викладено основні засади охорони дитинства та основи державної політики у цій сфері.

Ця ж тенденція послідовно відображена в розд. XV КК України.