із застосуванням примусових заходів виховного характеру

1.  Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або не­обережний злочин середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу.
2.  Примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу, суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу.
3. У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він при­тягується до кримінальної відповідальності.

(Стаття 97 зі змінами, внесеними згідно із Законом України № 270-УІ від 15 квітня 2008 р.)

1.  Щодо поняття «звільнення від кримінальної відповідальності» див. коментар до ст. 44 КК.
2.  Під примусовими заходами виховного характеру розуміються передбачені кри­мінальним законом особливі заходи впливу, що не є кримінальними покараннями. За своєю юридичною природою ці заходи є заходами виховання, переконання і спрямо­вані на забезпечення правильного формування особи неповнолітнього, виключення антисоціальних властивостей і навичок, попередження вчинення ними правопорушень. Примусові заходи виховного характеру застосовуються незалежно від бажання вин­ного і є мірою державного примусу. Обов’язковими ознаками цих заходів є: 1) від­сутність у них ознак кримінального покарання; 2) передбачення їх кримінальним законом - ч. 2 ст. 105 КК; 3) застосування тільки судом; 4) тільки до неповнолітніх, які не досягли вісімнадцятирічного віку до моменту розгляду справи.

Підставою звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із за­стосуванням примусових заходів виховного характеру є можливість виправлення неповнолітнього без застосування покарання.

При визначенні можливості виправлення неповнолітнього без застосування по­карання необхідно встановити й оцінити дані, які характеризують особу до і після вчинення нею злочину. Такими даними, зокрема, можуть бути: поведінка, ставлення до праці, розкаяння у вчиненому, відшкодування заподіяної шкоди та ін. Перелік об­ставин, які повинні встановлюватись у справах про злочини неповнолітніх, дається у КПК. ПВСУ в постанові «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» від 15 травня 2006 р. N° 2 дає такий перелік обставин, які підлягають з’ясуванню: а) вік неповнолітнього - число, місяць і рік на­родження; б) стан здоров’я та рівень загального розвитку неповнолітнього; в) умови життя, виховання і поведінка неповнолітнього, дані про його сім’ю; г) обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього, можливий вплив дорослих, які втягнули його у злочинну діяльність; д) ставлення неповнолітнього до вчиненого ді­яння, а також навчання чи праці (ЗП. - С. 346-355).

1.  Необхідними умовами застосування таких заходів є:

а) неповноліття особи не тільки на час вчинення злочину, а й на час розгляду справи;

б) вчинення злочину вперше (див. коментар до ст. 45 КК);

в) злочин належить до категорії злочинів невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості (див. коментар до ч. 2 ст. 12 КК);

г) передбаченість цих заходів у КК (див. ч. 2 ст. 105 КК).

1.  Частина 3 ст. 97 КК встановлює, що у разі ухилення неповнолітнього, який вчинив суспільно небезпечне діяння, від застосування до нього примусових за­ходів виховного характеру ці заходи скасовуються судом і він притягується до кримінальної відповідальності. Під ухиленням слід розуміти дію або бездіяльність особи, спрямовані на невиконання обов’язків, що містяться у заходах виховного характеру. Така протидія може бути виражена у втечі неповнолітнього з дому чи зі спеціальної навчально-виховної установи, у порушенні правил поведінки, вста­новлених у такій установі, невиконанні покладеного судом обов’язку відшкодува­ти спричинені майнові збитки, невиконанні вимог батьків, педагогічного або трудового колективу.
2.  Відповідно до ч. 2 ст. 97 КК примусові заходи виховного характеру можуть за­стосовуватись і до осіб, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна від­повідальність, за умови, що неповнолітньому виповнилося одинадцять років і ним вчинене діяння, яке підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК. У таких випадках застосування примусових заходів виховного характеру є єдиним заходом, який не може бути скасований або замінений на більш суворий у зв’язку з неналежною поведінкою особи.