1.  Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.
2.  У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи ви­ховного характеру:

1.  застереження;
2.  обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповно­літнього;
3.  передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;
4.  покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

1. направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишен­ня визначаються законом.

1.  До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів ви­ховного характеру, що передбачені у частині другій цієї статті. Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пунктах 2 та 3 частини другої цієї статті, встановлюється судом, який їх призначає.
2.  Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихо­вателя в порядку, передбаченому законом.

1.  Щодо поняття «звільнення від покарання» див. коментар до ст. 74 КК.
2.  Аналіз ст. 105 КК дозволяє зробити висновок про те, що даний вид звільнення від покарання є найсуттєвішим проявом гуманізму. Звільнення від покарання із за­стосуванням примусових заходів виховного характеру може застосовуватися тільки до неповнолітніх за наявності певної підстави та умов.
3.  Підставою застосування ст. 105 КК є висновок суду про те, що неповнолітній для досягнення мети виправлення, попередження вчинення нових злочинів на момент винесення вироку не потребує застосування покарання.
4.  Обов’язковими умовами звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру є: а) вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості;

б)  щире розкаяння після вчинення злочину і подальша бездоганна поведінка.

1.  Частина 2 ст. 105 КК містить вичерпний перелік примусових заходів виховного характеру:

1.  застереження, тобто осудження (осуд) суспільно небезпечної поведінки непов­нолітнього, вимога припинити таку поведінку під загрозою застосування більш суво­рих заходів відповідальності;
2.  обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповно­літнього може, наприклад, полягати в забороні відвідувати у вечірній час парки, кафе, справно відвідувати навчальні установи та ін. Тривалість цих обмежень ви­значає суд;
3.  передача неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих гро­мадян на їхнє прохання. Цей захід виховного характеру за своєю суттю припускає встановлення контролю і посилення виховного впливу з боку тих осіб, що були зобов ’язані на підставі сімейних, виробничих або інших відносин його здійснювати і мали реальну можливість позитивно впливати на неповнолітнього, його поведінку. Саме тому цей захід може застосовуватися тільки тоді, коли батьки або колектив здат­ні здійснювати такий вплив, створити нормальну обстановку для виховання неповно­літнього. У пункті 6 ППВСУ від 15 травня 2006 р. рекомендовано передавати неповно­літніх під нагляд батьків або осіб, що їх заміняють, лише за наявності даних про їх здатність забезпечити позитивний виховний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою. Під особами, які заміняють батьків, слід розуміти усиновителів, опікунів і піклувальників.

Передача неповнолітнього під нагляд педагогічного чи трудового колективу мож­лива тільки за згодою цього колективу. Неповнолітній може бути переданий і під нагляд окремих громадян на їх прохання. Як педагогічний чи трудовий колектив, так і окре­мий громадянин зобов’ язані здійснювати виховний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою.

Як і при обмеженні дозвілля, тривалість передачі неповнолітнього під нагляд ко­лективу, батькам або іншим особам визначається судом з урахуванням конкретних обставин справи;

1.  покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має май­но, кошти або заробіток, обов’язку відшкодувати заподіяний майновий збиток. Закон обмежує можливість застосування цього заходу як віком неповнолітнього, так і його матеріальним становищем: цей захід може бути застосований тільки до неповнолітніх, яким виповнилося п’ятнадцять років і які мають майно, заробіток або прибуток;
2.  направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків для його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах та порядок їх залишення визначаються Законом України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24 січня 1995 р. Відповідно до ст. 1 цього Закону спеціальними навчально-виховними установами є загальноосвітні школи соціальної реабілітації, до яких направляються особи від одинадцяти до чотирнадцяти років, і фахові училища соціальної реабіліта­ції для осіб у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Цей захід може застосову­ватися тільки тоді, коли неповнолітній не може бути виправлений іншими заходами. Строк цієї міри визначається судом до виправлення неповнолітнього, але не може перевищувати трьох років.

Відповідно до зазначеного Закону України від 24 січня 1995 р. основними завдан­нями загальноосвітніх шкіл і фахових училищ соціальної реабілітації є: «створення належних умов для життя, навчання і виховання учнів, підвищення їх загальноосвіт­нього і культурного рівня, фахової підготовки, розвитку індивідуальних здібностей...», а також «забезпечення соціальної реабілітації учнів, їх правового виховання і соціаль­ного захисту...». З метою вирішення цих завдань Закон допускає у виняткових випад­ках можливість утримання в загальноосвітніх школах соціальної реабілітації неповно­літніх до досягнення ними п’ятнадцяти років, а у фахових училищах соціальної реа­білітації - дев’ятнадцяти років, якщо це необхідно для завершення навчального року або фахової підготовки. Якщо неповнолітній під час перебування у спеціальній на­вчально-виховній установі своєю поведінкою, ставленням до навчання довів своє виправлення, він може бути на підставі ст. 8 Закону України від 24 січня 1995 р. до­строково звільнений постановою судді.

1. Відповідно до ч. 3 ст. 105 КК залежно від конкретних обставин вчиненого зло­чину і особи неповнолітнього суд може застосувати до нього одночасно декілька примусових заходів виховного характеру.

Поряд із цими заходами ч. 4 ст. 105 КК надає право суду, якщо він вважає це необ­хідним, призначити неповнолітньому вихователя.

Стаття 106. Звільнення від кримінальної відповідальності

та відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності

1.  Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності до осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, застосовується відповідно до статей 49 та 80 цього Кодексу з урахуванням положень, передбачених цією статтею.
2.  Щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюються такі строки давності:

1.  два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;
2.  п’ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;
3.  сім років - у разі вчинення тяжкого злочину;
4.  десять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

1.  Щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюються такі строки виконання обвинувального вироку:

1.  два роки - у разі засудження до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі за злочин не­великої тяжкості;
2.  п’ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у виді позбав­лення волі на строк не більше п’яти років за тяжкий злочин;
3.  сім років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкий злочин;
4.  десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.

1.  Стаття 106 КК об’єднує два різних за юридичною природою види звільнення: звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давнос­ті і звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності ви­конання обвинувального вироку. Загальні норми про ці види давності передбачені у статтях 49 і 80 КК (див. коментар до цих статей), і ними насамперед повинен ке­руватися суд при звільненні неповнолітніх, ураховуючи при цьому особливості, за­значені у ст. 106 КК.

Такими особливостями є: 1) застосування їх до осіб, які не досягли вісімнадцяти років до вчинення злочину, незалежно від їх віку на момент вирішення цього питання;

1. встановлення менш тривалих строків давності порівняно з тими, що передбачені у статтях 49, 80 КК.

1.  Частина 2 ст. 106 КК передбачає такі строки давності при звільненні від кримі­нальної відповідальності:

1.  два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;
2.  п’ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;
3.  сім років - у разі вчинення тяжкого злочину;
4. десять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

1. Для звільнення від відбування покарання ч. 3 ст. 106 КК встановлює такі строки давності:

1.  два роки - у разі засудження до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;
2.  п’ ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п’ яти років за тяжкий злочин;
3.  сім років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше п’ яти років за тяжкий злочин;
4.  десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за особ­ливо тяжкий злочин.