Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.

1. Рецидив злочинів має місце там, де особа, що має не зняту або не погашену судимість за раніше вчинений умисний злочин, вчиняє новий умисний злочин. Озна­ки рецидиву такі:

1.  особа вчиняє два чи більше одиничних злочинів, кожен з яких передбачений у КК як самостійний (окремий) склад злочину;
2.  злочини, що утворюють рецидив, мають бути тільки умисними (про ознаки умисного злочину див. коментар до ст. 24 КК). При цьому не має значення, чи був закінчений умисний злочин, за який особа засуджується за останнім вироком або за­суджувалась раніше, а також була вона виконавцем чи співучасником цих злочинів (п. 7 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.);
3.  злочини, з яких складається рецидив, віддалені один від одного проміжком часу, який може бути як досить тривалим (так званий рецидив, віддалений у часі), так і ко­ротким;
4.  особа, вчиняючи новий умисний злочин, повинна мати не зняту або не погаше­ну судимість за попередній умисний злочин. Факт судимості особи створюється ви­несенням щодо неї обвинувального вироку суду, який набрав сили закону і за яким особі призначене покарання.

Новий умисний злочин при рецидиві особа може вчинити: а) під час відбування основного чи додаткового покарання за вироком суду; б) упродовж строків, що вста­новлені для погашення судимості у статтях 89, 108 КК; в) під час іспитового строку при звільненні від відбування покарання з випробуванням на підставі статей 75, 79, 104 КК; г) протягом невідбутої частини покарання при умовно-достроковому звіль­ненні на підставі статей 81, 107 КК; д) після заміни невідбутої частини покарання більш м’яким його видом згідно із статтями 82, 85, 86 КК; а також е) при звільненні від відбування покарання за ст. 83 КК. Такий рецидив називається легальним рециди­вом. У статті 34 КК закріплено поняття саме легального рецидиву, тобто пов’язаного з наявністю судимості за раніше вчинений умисний злочин. Кримінально-правове значення має тільки легальний рецидив злочинів.

При цьому такими, що не мають судимості, визнаються особи, яких: а) було за­суджено вироком суду без призначення покарання (ч. 4 ст. 74 КК); б) звільнено від покарання у зв’язку із закінченням строків давності (статті 80, 106 КК); в) було звіль­нено від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК); чи г) які відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута за­коном (за декриміналізоване діяння) (ч. 3 ст. 88 КК); д) щодо яких було погашено чи знято судимість (статті 89, 91, 108 КК); а також е) яких було реабілітовано, тобто визнано несправедливо репресованими в судовому або позасудовому порядку з по­новленням в усіх правах, у тому числі на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 р. (ВВСУ. - 2006. - № 6. - С. 29-30; 2010. - № 1. - С. 28-29).

Для даної ознаки рецидиву також є характерним, що поняття «засудження» по­ширюється тільки на вироки, винесені судами України. Вироки, винесені судами іноземних держав, не враховуються при вирішенні питання про встановлення факту рецидиву злочинів.

Попередня судимість за необережний злочин будь-якого ступеня тяжкості також не враховується при визначенні рецидиву.

1.  Залежно від характеру вчинених злочинів рецидив поділяється на загальний і спеціальний. Загальний рецидив має місце там, де особа, в якої є попередня судимість за умисний злочин, вчиняє новий умисний злочин, не тотожний і не однорідний із попереднім (про поняття тотожного і однорідного злочину див. коментар до ст. 33 КК). Загальний рецидив не впливає на кваліфікацію, але згідно з п. 1 ч. 1 ст. 67 КК розглядається як обставина, що обтяжує покарання.

Спеціальний рецидив має місце там, де особа, що має судимість за умисний злочин, вчиняє новий умисний злочин, тотожний або однорідний із попереднім. Наприклад, особа, що раніше була засуджена за хуліганство, знову вчиняє такий самий злочин (ч. 3 ст. 296 КК), або особа, що має судимість за грабіж, знову вчиняє крадіжку. Спе­ціальний рецидив є більш небезпечним і передбачається в окремих статтях Особливої частини КК як кваліфікуюча ознака злочинів. Наприклад, у статтях 133, 164, 165, 201, 296 КК цей вид рецидиву формулюється шляхом вказівки на вчинення злочину осо­бою, «яка раніше була судимою за такий самий злочин».

1.  За кількістю судимостей рецидив поділяють на простий (разовий) і складний (багаторазовий). Під простим рецидивом розуміють вчинення умисного злочину за наявності лише однієї судимості за попередній умисний злочин. Складний рецидив має місце при вчиненні нового умисного злочину за наявності декількох (двох та більше) попередніх судимостей за раніше вчинені умисні злочини. Простий і складний рецидив можуть утворювати як різнорідні, так і однорідні, й тотожні злочини. Якщо злочини різнорідні, то рецидив одночасно є загальним і простим (чи складним), на­приклад, особа, що має непогашені судимості за крадіжку та хуліганство, вчиняє зґвалтування. При наявності судимостей за однорідні (тотожні) злочини, скажімо, за декілька грабежів, вчинення нового грабежу чи крадіжки утворить спеціальний склад­ний рецидив.
2.  За ступенем суспільної небезпеки розрізняють рецидив пенітенціарний і реци­див тяжких і особливо тяжких злочинів. Пенітенціарний рецидив завжди пов’язаний із покаранням у виді позбавлення волі. Він має місце там, де особа під час відбування покарання у виді позбавлення волі знову вчиняє злочин, за який засуджується до по­збавлення волі. Наприклад, втеча із місць позбавлення волі (ч. 1 ст. 393 КК) є загаль­ним рецидивом, а повторна втеча за умови, що особу за попередню втечу вже було засуджено, є спеціальним пенітенціарним рецидивом, передбаченим у ч. 2 ст. 393 КК. Рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів передбачає наявність судимостей саме за такі злочини незалежно від послідовності їхнього вчинення. Наприклад, осо­ба, що має судимість за умисне вбивство і знову вчиняє умисне вбивство, буде відпо­відати за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК. У такому випадку має місце рецидив особливо тяжких злочинів.
3.  У чинному КК не передбачено норму про визнання особи особливо небез­печним рецидивістом. Тому, відповідно до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень до КК 2001 р., з дня набрання чинності цим Кодексом, не є особливо небезпечними рецидивістами особи, визнані такими відповідно до ст. 26 КК 1960 р. Якщо ці осо­би продовжують відбувати призначене їм покарання, то вироки судів щодо них під­лягають зміні в частині визнання їх особливо небезпечними рецидивістами. У разі потреби змінюється кваліфікація вчинених ними злочинів, а також зменшується покарання, відповідно до ч. 3 ст. 73 КК. Якщо особи, визнані особливо небезпечни­ми рецидивістами, відбули призначене їм покарання, але мають не зняту судимість, то погашення судимості здійснюється за правилами, передбаченими статтями 89 і 90 КК.