Стаття 33. Сукупність злочинів

Сторінки матеріалу:

Незважаючи на відмінності між вказаними видами сукупності, кваліфікація дій особи як при реальній, так і при ідеальній сукупності завжди відбувається за різними статтями (або частинами однієї статті) Особливої частини КК.

  1. Від сукупності злочинів слід відрізняти вчинення особою одиничного складено­го злочину. Це є важливим для правильної кваліфікації. Поняття складеного злочину наводилося в коментарі до ст. 32 КК. У теорії кримінального права такі злочини часто іменують «сукупність злочинів, яка врахована законодавцем». У кожному випадку вчи­нення складеного злочину також мають місце два чи більше окремих діяння, кожне з яких передбачено у самостійній статті Особливої частини КК як окремий склад зло­чину, але внаслідок органічного зв’язку між такими діяннями законодавець об’єднує їх в одиничний складений злочини, який кваліфікується за однією статтею КК. Отже, якщо вчинені особою діяння хоча і кваліфікуються за окремими статтями КК, але в законі існує норма, в якій передбачена відповідальність за їх «сумісне скоєння» - сукупність злочинів не утворюється. Наприклад, під час розбійного нападу потерпілому спричи­няються тяжкі тілесні ушкодження. Тут має місце одиничний складений делікт, перед­бачений ч. 4 ст. 187 КК. У той же час умисне вбивство особи під час розбійного нападу не утворює собою ознак складеного злочину, тому що у КК наразі не передбачено норми, яка б об’єднувала ці два діяння в одне ціле. Вчинене у даному випадку потребує кваліфікації за сукупністю злочинів: п. 6 ч. 2 ст. 115 і ч. 4 ст. 187 КК.

Таким чином, віднесення діяння до одиничного складеного злочину, або, навпаки, до сукупності злочинів залежить від особливостей конструкції відповідних складів злочинів у КК. Утім слід зауважити, що складений злочин сам по собі може утворю­вати сукупність з іншими видами одиничних злочинів, і тоді кваліфікація таких дій також буде здійснюватися за кількома статтями КК. Наприклад, особа спочатку вчиняє вимагання, поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження (ч. 4 ст. 189 КК), а через деякий час - зґвалтування (ч. 1 ст. 152 КК).

  1. Сукупність злочинів треба відмежовувати від конкуренції норм (кримінальних законів). Така конкуренція має місце там, де у КК є два чи більше кримінальних за­конів (статей КК), які рівною мірою передбачають караність даного діяння, тобто один і той же одиничний злочин одночасно підпадає під ознаки декількох норм КК.

Найпоширенішим видом конкуренції є конкуренція загальної та спеціальної норм. У таких випадках при кваліфікації злочинів слід застосовувати таке правило: якщо злочин одночасно передбачений загальною та спеціальною нормою, то сукупність злочинів буде відсутньою, і застосуванню має підлягати спеціальна норма, яка най­більшим чином відбиває специфіку і особливості даного злочинного діяння (п. 12 ППВСУ від 4 червня 2010р.). Як приклади, можна навести конкуренцію: ч. 1 ст. 377 КК - погроза вбивством або насильством щодо судді (спеціальна норма) і ст. 129 КК - погроза вбивством або спричиненням тяжкого тілесного ушкодження (загальна норма); п. 8 ч. 2 ст. 115 КК - умисне вбивство особи у зв’язку з виконанням цією особою службового обов’язку (загальна норма) і ст. 348 КК - посягання на життя працівника правоохоронного органу у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків (спеціальна норма). У всіх цих і інших подібних випадках застосуванню підлягає тільки спеціальна норма Особливої частини КК, а додаткової кваліфікації за загальною нормою не потрібно. Пріоритет спеціальної норми перед загальною визнає і судова практика. Так, у ППВСУ «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» від 26 грудня 2003 р. № 15 ВСУ звертає увагу суддів на те, що «злочини, відповідальність за які передбачена ч. 2 ст. 157 КК (перешкоджання здійсненню виборчого права), ч. 2 ст. 162 (порушення недоторканності житла), стат­тями 371-373 (завідомо незаконні затримання, привід, арешт або тримання під вартою; притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності; примушування давати показання) та ч. 2 ст. 376 КК (втручання в діяльність судових органів), являють собою спеціальні види перевищення влади або службових повноважень. Кваліфікація дій виконавців і співучасників цих злочинів ще й за ст. 365 КК можлива лише за на­явності реальної сукупності останніх» (ПС (2001-2005). - С. 354).

Окремим видом конкуренції є конкуренція спеціальних норм, яка має місце там, де вчинене діяння одночасно підпадає під ознаки двох або більше спеціальних норм. Така ситуація виникає тоді, коли: а) одна із спеціальних норм містить обставини, що обтяжують покарання, а інша, навпаки, обставини, що його пом’якшують, а також

б)  якщо обидві спеціальні норми містять обставини, що обтяжують покарання.

За такої конкуренції правила кваліфікації мають бути іншими. У першому випад­ку пріоритет має норма з пом’якшуючими обставинами, вона і повинна застосовува­тись при кваліфікації. Такий підхід підтримується судовою практикою і ґрунтується на принципі гуманізму кримінального закону. Зокрема, у п. 8 ППВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» вказано: «умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевого хвилювання (ст. 116 КК), або матір’ю
 

 

 
своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК), або при перевищенні меж необхідної обо­рони чи в разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК), кваліфікується тільки за цими статтями КК, навіть, якщо воно й мало ознаки особли­вої жорстокості» (ЗП. - С. 444).

Якщо обидві спеціальні норми передбачають обставини, що обтяжують покаран­ня, то кваліфікація вчиненого повинна відбуватися за тією з них, яка містить найбільш обтяжуючу обставину. Така кваліфікація ґрунтується на тому, що законодавець, вста­новлюючи норму з більш тяжкою кваліфікуючою обставиною, вже врахував можли­вість вчинення цього діяння за менш тяжких обтяжуючих обставин. Роз’ яснення щодо кваліфікації даної конкуренції надаються, наприклад, у п. 20 ППВСУ «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26 квітня 2002 р., де вказано, що «дії особи, яка одержала один хабар за наявності ознак, передбачених і ч. 2, і ч. 3 ст. 368 КК, мають кваліфікуватися лише за ч. 3 цієї статті. При цьому в мотивувальній частині вироку необхідно зазначати всі кваліфікуючі ознаки злочину» (ЗП. - С. 440).

Нарешті, найскладнішим видом конкуренції норм є конкуренція частини і цілого, яка має місце там, де існують дві чи більше норми, одна з яких охоплює вчинене ді­яння в цілому, а інші - лише окрему його частину. У даному випадку вказані норми також знаходяться між собою у відносинах супідрядності, але вже не за обсягом, як загальна і спеціальна норми, а за змістом. Цей вид конкуренції передбачає інші пра­вила кваліфікації, які полягають у такому: при конкуренції частини і цілого необхідно застосовувати ту норму, яка найповніше охоплює собою всі фактичні ознаки вчине­ного діяння.

Отже, відмінність сукупності злочинів і конкуренції норм полягає у тому, що, по- перше, при сукупності вчиняються два чи більше злочинів, а при конкуренції норм - один злочин; по-друге, при сукупності застосовуються дві чи більше окремих статей Особливої частини КК залежно від кількості вчинюваних злочинів, а при конкуренції - лише одна стаття КК.

  1.  Конкуренцію норм слід відрізняти від колізії норм. Це різні поняття. При кон­куренції суперечностей між нормами не існує, вона завжди виникає там, де один вчинений злочин одночасно підпадає під ознаки двох чи більше статей КК. Колізія ж норм має місце там, де між двома або більше нормами існують суперечності, тобто зміст однієї норми повністю чи частково заперечує зміст іншої. Колізія існує незалежно від того, були чи не були вчинені конкретні злочини, які підпадають під ці норми. Як правило, колізія виникає у випадках прийняття нового закону, коли слід вирішити питання, який закон потрібно застосовувати до діянь, вчинених раніше, під час дії попереднього закону. Це питання стосується зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі і вирішується на підставі ст. 5 КК (див. комен­тар до ст. 5 КК).
  2.  Реальну сукупність злочинів слід відмежовувати від повторності злочинів. Роз­різняє їх те, що при сукупності всі злочини вчиняються до засудження хоча б за один із них, а для повторності ця ознака не є визначальною.

Повторність звичайно складається із тотожних злочинів, тобто таких, що мають однаковий склад і передбачені однією статтею КК. Іноді, у випадках прямо передба­чених у законі, повторність можуть утворювати однорідні злочини (ч. 3 ст. 32 КК). Не можуть утворювати повторність різнорідні злочини.

Якщо ж повторність утворюють злочини, що передбачені різними частинами од­нієї статті Особливої частини КК, або злочини, що мають різні стадії (наприклад, замах на злочин та закінчений злочин), або має місце повторність однорідних злочинів (у випадках, прямо передбачених в Особливій частині КК), вчинене кваліфікують за правилами сукупності злочинів, тобто за двома чи більше статтями КК. Таку повторність одночасно визнають видом реальної сукупності (п. 7 ППВСУ від 4 червня 2010 р.).

При сукупності вчиняються злочини, передбачені різними статтями (або частина­ми статті Особливої частини КК), тобто різнорідні й однорідні. Сукупність тотожних злочинів можлива як виняток. Тоді вона одночасно є повторністю. Згідно з ч. 2 ст. 33 КК у всіх випадках сукупності кожний злочин, що до неї входить, підлягає самостійній кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини КК (СПУ. - 2010. - № 8. - С. 114-115).