1. Фактична помилка - це неправильне уявлення особи про фактичні об’єктивні ознаки вчинюваного нею діяння.

Залежно від того, у змісті яких саме об’ єктивних ознак помиляється особа, роз­різняють такі види фактичної помилки: а) в об’єкті; б) в характері діяння (дії чи без­діяльності); в) у причинному зв’язку; г) в особі потерпілого.

Помилка в об’єкті полягає в неправильному уявленні особи про характер тих суспільних відносин, на які посягає її діяння. Особа спрямовує своє діяння на заподі­яння шкоди одному об’єкту, але внаслідок її помилки шкода фактично заподіюється іншому об’ єкту.

У більшості випадків помилка в об’єкті пов’язана з помилкою особи в предметі злочину, а через неї - в його об’єкті. Так, особа, бажаючи викрасти наркотичні засоби, проникає до аптеки і викрадає, як вона вважає, наркотичні засоби, насправді ж з’ясовується, що викрадені ліки не є наркотичними засобами. Вчиняючи злочин, особа усвідомлювала, що порушує відносини у сфері обігу наркотичних засобів, і бажала цього, але внаслідок помилки фактично порушила відносини власності. Або, бажаючи знищити дім, який належить захиснику, в зв’язку з його діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, особа помиляється адресою і підпалює дім, який належить іншій особі. Тут діяння спрямоване на порушення суспільних відносин у сфері нормальної діяльності органів правосуддя, а фактично шкоду запо­діяно відносинам власності громадянина.

Оскільки об’ єкт є елементом складу злочину, що насамперед визначає характер суспільної небезпечності злочину та його правильну кваліфікацію, неправильне уявлен­ня особи про об’єкт впливає на її вину і відповідальність: особа відповідає за спрямо­ваністю умислу. Однак унаслідок того, що фактично шкода тому об’єкту, який перед­бачався, не була заподіяна, відповідальність повинна наставати за замах на цей злочин (у наведених прикладах - за замах на злочини, передбачені у ст. 308 або ст. 399 КК).

Помилка в характері діяння може бути двоякого роду. По-перше, вона може ви­являтися в помилці особи щодо наявності в її дії або бездіяльності фактичних ознак, що утворюють об’ єктивну сторону конкретного складу злочину; по-друге - в помил­ці щодо відсутності в її діянні таких ознак. У першому випадку суб’єкт, вчиняючи певне діяння (дію чи бездіяльність), вважає, що воно становить собою фактичну ознаку об’єктивної сторони певного складу злочину, тоді як у дійсності цього немає. Так, мати новонародженої дитини, бажаючи позбутися неї, кидає дитину в контейнер для сміття, вважаючи, що позбавляє її життя, однак з’ ясовується, що дитина народи­лася мертвою. Така помилка не виключає умисел і відповідальносте Але, оскільки особа помиляється і наслідки (смерть) не настають з причин, що не залежали від її волі, відповідальність настає за замах на злочин. У наведеному прикладі мати ново­народженої дитини повинна відповідати за замах на вбивство відповідно до ч. 1 ст. 15 і ст. 117 КК. У другому випадку - при помилковому уявленні особи про відсутність у діянні фактичних ознак, що утворюють об’єктивну сторону конкретного складу злочину, - умисел на вчинення злочину відсутній. Відповідальність можлива лише за необережний злочин, якщо вчинення такого діяння з необережності передбачене КК і якщо буде встановлено, що особа повинна була і могла передбачити помилковість свого висновку про відсутність в її діянні ознак об’ єктивної сторони. Так, за вбивство з необережності (ст. 119 КК) повинна відповідати мати новонародженої дитини, яка, вважаючи, що дитина народилася мертвою, і не бажаючи розголосу, закопує її. Фак­тично ж виявляється, що дитина народилася живою, а смерть її настала від дій мате­рі. Уважаючи дитину мертвою, винна не передбачала можливості настання смерті від її дій, але повинна була і могла передбачити таку можливість, оскільки не вжила необ­хідних заходів для Встановлення факту смерті.

Помилка у розвитку причинного зв ’язку є неправильним уявленням про дійсний розвиток причинного зв’язку між суспільно небезпечним діянням і суспільно небез­печними наслідками. Для вирішення питання про вину особи правильна оцінка нею причинного зв’язку має істотне значення, тому що останній є обов’язковою ознакою об’ єктивної сторони злочинів з матеріальним складом. При цьому слід ураховувати, що кримінальне право не вимагає, щоб особа усвідомлювала причинний зв’язок у всіх деталях і особливостях. Потрібно тільки, щоб особа усвідомлювала розвиток при­чинного зв’язку в загальних рисах. Тому помилка особи саме в цих загальних рисах впливає на форму вини і відповідальність, тоді як помилка в деталях такого впливу не має. Так, якщо особа, бажаючи вбити людину, стріляє в ділянку грудної клітини і вважає, що смерть настала від поранення серця, а в дійсності потерпілий помер від сильної крововтрати внаслідок поранення артерії, то така невідповідність передбачу­ваного і дійсного розвитку причинного зв’язку не виключає умислу на вбивство і від­повідальність настає саме за умисне вбивство, тому що винний не помилявся в за­гальних закономірностях настання смерті від поранення життєво важливих органів.

Помилка у причинному зв’язку виключає відповідальність особи за злочинний наслідок, що настав, якщо має місце істотна розбіжність між тим, що передбачався, і фактичним розвитком причинного зв’язку. Так, якщо винний дав разом із їжею по­терпілому отруту з метою вбивства, а потерпілий, вийшовши з будинку, потрапив під машину і загинув, то винний повинен відповідати тільки за замах на вбивство, тому що смерть потерпілого не знаходилася в причинному зв’язку з даванням отрути: дій­сний розвиток причинного зв’язку істотно розійшовся з тим, як його уявляв винний.

Помилка в особі потерпілого полягає в заподіянні шкоди одній людині, помилко­во сприйнятій за іншу. Винний, бажаючи вбити С., вбиває В., помилково сприйнятого за С. Така помилка не може впливати на форму вини і відповідальність, тому що життя будь-якої людини (а саме життя тут є об’ єктом) однаково охороняється законом про кримінальну відповідальність. Винний же в цій ситуації не помилявся в тому, що посягає на життя людини. Отже, його відповідальність і повинна наставати за умисне вбивство.

Помилку в особі потерпілого необхідно відрізняти від деяких випадків помилки в об’єкті, зовнішньо схожих із помилкою в особі. Наприклад, особа, бажаючи пом- ститися судді, який постановив рішення не в її інтересах, чекає його ввечері на вули­ці і вбиває. Однак виявляється, що вона помилилася і прийняла за суддю іншу люди­ну. У цьому випадку, хоча шкода заподіяна життю іншої людини, помилка була не в особі потерпілого, а в об’єкті: винний спрямовував свої дії не тільки проти життя, а й на заподіяння шкоди нормальній діяльності правосуддя. Питання про його вину і відповідальність тут повинно вирішуватися за правилами помилки в об’єкті: винний має відповідати за замах на злочин, передбачений ч. 3 ст. 377 КК.

Від помилки в особі потерпілого необхідно також відрізняти випадки відхилення дії або удару, що зовні схожі на цю помилку, але не є нею. При відхиленні дії суб’єкт спря­мовує свої дії на заподіяння шкоди одній особі, але з причин, які від нього не залежали (а не внаслідок його помилки), шкода заподіюється іншій особі. Наприклад, суб’єкт, побачивши В., який вийшов на ґанок, і, бажаючи його вбити, стріляє в нього, але в цей час на ґанок вийшла дружина В., в яку і потрапила куля. При відхиленні дії, на відміну від помилки в особі потерпілого, відповідальність повинна наставати, по-перше, за спрямованістю умислу (в нашому випадку - за замах на умисне вбивство) і по-друге, за позбавлення життя іншої особи з непрямим умислом чи з необережності, залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо в наведеному прикладі винний не передбачав, але повинен був і міг передбачити можливість позбавлення життя дружини В., то він відповідатиме за вбивство через необережність (ст. 119 КК). Якщо особа не передбача­ла і не повинна була або не могла передбачати відхилення дії і заподіяння смерті іншій особі («казус»), то її відповідальність за цю шкоду виключається.