• strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/lanosorg/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/lanosorg/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/lanosorg/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/lanosorg/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/lanosorg/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/lanosorg/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.

Стаття 25. Необережність та її види

Сторінки матеріалу:

  1.  Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну не­дбалість.
  2.  Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або без­діяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.
  3. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала мож­ливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяль­ності), хоча повинна була і могла їх передбачити.
  1.  Необережність - це друга основна форма вини у кримінальному праві. Необе­режна форма вини характерна для порушень правил безпеки руху та експлуатації транспорту, порушень вимог законодавства про охорону праці й безпеку виробництва, окремих службових злочинів тощо.
  2.  У частині 1 ст. 25 КК зазначено два види необережності: злочинна самовпевне­ність (за КК 1960 р. цей вид необережності визначався як злочинна самонадіяність) та злочинна недбалість. Визначення цих видів необережної форми вини наведені у частинах 2 і 3 ст. 25 КК.

Аналіз статей Особливої частини КК показує, що в них у більшості випадків пе­редбачена відповідальність за необережні злочини у зв’язку з настанням суспільно небезпечних наслідків (див., наприклад, статті 119, 286, 367 КК). Ці норми сконстру­йовано за ознаками матеріального складу злочину. Із наведених у ст. 25 КК визначень злочинної самовпевненості (ч. 2) і злочинної недбалості (ч. 3) випливає, що законо­давець у нормах цієї статті якраз і сформулював необережність через ставлення осо­би до наслідків свого діяння, тобто дав ці визначення відповідно до матеріальних складів злочинів. Разом з тим окремі статті Особливої частини КК передбачають можливість відповідальності за самі дії (бездіяльність), вчинені з необережності. На­приклад, умисно або необережно можуть бути порушені правила охорони рибних запасів або диких водних тварин при проведенні вибухових робіт (ст. 250 КК), прави­ла міжнародних польотів (ст. 334 КК). Ці норми сконструйовані за ознаками формаль­ного складу злочину. При визначенні ознак такого складу необхідно встановлювати форму вини щодо самого діяння (дії, бездіяльності).

Що стосується злочинів, нормативне визначення яких викладене в законі за озна­ками усіченого складу, то їм необережність не притаманна.

  1.  Злочинна самовпевненість, як і інші види вини, характеризується двома озна­ками - інтелектуальною і вольовою.

Інтелектуальну ознаку злочинної самовпевненості відображено у законі лише вказів­кою на ставлення суб’єкта до суспільно небезпечних наслідків. Закон не містить характе­ристики психічного ставлення особи до вчинюваного нею діяння (дії, бездіяльності), хоча в дійсності воно є. Діючи певним чином, особа усвідомлює фактичну сторону свого ді­яння, відповідно об’єктивним ознакам злочину, визначених законом, такою мірою, якою це необхідно, щоб передбачити можливість настання від нього суспільно небезпечного (-них) наслідку(-ів). Так, майстер виробничої дільниці направляє на роботу працівника, який прибув до нього, не провівши з ним відповідного інструктажу з техніки безпеки. При цьому він просить інших досвідчених робітників, обізнаних з вимогами правил техніки безпеки, контролювати поведінку новачка і допомагати йому. У цьому разі майстер, розу­міючи, що інструктаж необхідний, прагне нейтралізувати можливу небезпеку свого рі­шення обставинами, які, на його думку, не допустять спричинення негативних наслідків. У наведеному прикладі особа усвідомлює, що порушує відповідні правила техніки без­пеки і це може призвести до суспільно небезпечних наслідків.

Передбачення особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Говорячи про цю сферу інтелектуальної діяльності суб’єкта, на яку вказано безпо­середньо в законі, слід зазначити, що особа, діючи самовпевнено, передбачає як фак­тичні ознаки можливих наслідків своєї дії (бездіяльності), так і суспільно небезпечний характер. Діючи (не діючи) злочинно самовпевнено, суб’єкт передбачає, що діяння, подібні до вчиненого ним, взагалі-то призводять до суспільно небезпечних наслідків, однак упевнений, що вчинена саме ним дія (бездіяльність) не повинна спричинити таких наслідків. Тому, діючи (не діючи) у відповідній конкретній обстановці, особа не усвідомлює і реального розвитку причинного зв’язку між своєю поведінкою і на­слідками, хоча й могла б це зробити за більшого напруження своїх психічних можли­востей. При злочинній самовпевненості має місце передбачення абстрактної можли­вості настання наслідків.

Вольова ознака злочинної самовпевненості полягає у тому, що особа легковажно розраховує на відвернення суспільно небезпечних наслідків. Особа розраховує на цілком реальні, певні обставини, які за своїми властивостями, зв’язками здатні від­вернути настання наслідків. Це її власні, особисті якості (спритність, уміння, досвід­ченість, майстерність), дії інших осіб, фізичні або хімічні закони, вплив обстановки, сили природи тощо. Розрахунок же на втручання обставин, що в момент вчинення діяння були відсутні, а їх вияв не є закономірним, виключає самовпевненість.

Незважаючи на впевненість суб’єкта у ненастанні наслідків, його розрахунок ви­являється неправильним (легковажним), оскільки надія па певні обставини (власти­вості, зв’язки діяння) або частину таких була помилковою і не змогла відвернути суспільно небезпечних наслідків. Таку помилку особи зумовлено тим, що вона пере­оцінила можливості та значення обставин, на які розраховувала.

  1. Відмежування самовпевненості від непрямого умислу. За інтелектуальними і за вольовими ознаками зазначені види вини мають певну схожість. Так, і при зло­чинній самовпевненості, і при непрямому умислі особа передбачає можливість на­стання суспільно небезпечних наслідків. Разом із тим, якщо при злочинній самовпев­неності особа передбачає абстрактну можливість настання наслідків, то при непря­мому умислі - реальну конкретну можливість їх настання. У другому випадку наслідки передбачаються нею досить чітко. Особа, діючи (не діючи) з непрямим умислом, передбачає, що її діяння цілком імовірно, за даних конкретних умов, може спричинити суспільно небезпечні наслідки. У цьому полягає відмінність зазначених видів вини за інтелектуальною ознакою.

За вольовою ознакою відмінність злочинної самовпевненості від непрямого умислу полягає в тому, що при злочинній самовпевненості воля особи спрямована на відвернен­ня можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Розрахунок особи - конкретний, спирається на певну обставину (властивість, зв’ язок діяння) чи групу обставин, здатних, на її думку, відвернути настання наслідків. Вона в цьому впевнена. Однак, як уже відзна­чалося, у результаті цей розрахунок виявляється помилковим, неправильним, бо особа переоцінила можливості обраних нею обставин. При непрямому ж умислі особа свідомо допускає настання суспільно небезпечних наслідків. При цьому в неї, як правило, немає розрахунку на їх відвернення. В окремих випадках воля особи нібито і спрямована на недопущення наслідків свого діяння, тобто є немов би якийсь розрахунок, проте такий
 

 

 
розрахунок і надія, що ним була обумовлена, мають абстрактний характер. Надія, що ви­никає в особи, є невиразною, пасивною за змістом, це надія на «навмання», на випадко­вість, а не на конкретні обставини. Наприклад, суб’єкт, який штовхає у воду людину, котра не вміє плавати, з човна, що знаходиться посеред широкої і глибокої ріки, не має будь-яких достатніх підстав для реальної надії на те, що потерпілий не загине. Тому теорія та судо­ва практика розглядають такі випадки як учинені з непрямим умислом.

  1. Злочинна недбалість відрізняється від інших видів вини (прямого та непрямо­го умислу, злочинної самовпевненості) тим, що особа не передбачає настання суспіль­но небезпечних наслідків. Для встановлення злочинної недбалості також необхідно знати її інтелектуальну і вольову ознаки.

Інтелектуальна ознака злочинної недбалості характеризується відсутністю в осо­би усвідомлення суспільної небезпечності вчинюваного нею діяння (дії або бездіяль­ності), а також відсутністю передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків від цього діяння.

За ставленням до діяння (дії, бездіяльності) можуть бути такі варіанти психічного стану:

а) суб’єкт усвідомлює, що порушує певні вимоги обережності, але не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Таке ставлення є характерним для випадків, коли суб’єкт вважає своє відступлення від потрібної поведінки неіс­тотним і нездатним набути негативного соціального розвитку. Наприклад, охоронець без належного дозволу пропускає на об’ єкт, закритий для сторонніх, свого знайомого, не припускаючи, що останній може використати перебування на цьому об’єкті для вчинення протиправної дії;

б) суб’єкт, здійснюючи свідомий вчинок, не усвідомлює, що в такий спосіб він по­рушує вимоги обережності. Наприклад, водій, керуючи транспортним засобом, не знизив швидкості до потрібної, оскільки не помітив попереджувальний знак «Обмежен­ня максимальної швидкості». Продовжуючи рух, він вважає, що діє належним чином;

в) саме діяння суб’єкта позбавлене свідомого вольового контролю, але цей контроль втрачено з його вини. Наприклад, робітник виробництва, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп’ яніння і намагаючись встояти на ногах, хапається за рубильник, вклю­чає струм на лінію електропередачі у той час, коли на ній проводяться ремонтні роботи.

Непередбачення можливості настання наслідків свідчить про зневажливе став­лення особи до суспільних інтересів, її недостатню передбачливість при здійсненні службових обов’язків, виконанні спеціальних правил, які регулюють ту чи іншу про­фесійну діяльність, додержанні загальновизнаних норм людського спілкування. При дбайливому, уважному ставленні до суспільних інтересів особа, як правило, перед­бачає можливі небезпечні наслідки своєї дії (бездіяльності) і або запобігає їм, або відмовляється від такого діяння.

При визначенні злочинної недбалості в поведінці особи важливе місце посідає встановлення обов’язку і можливості суб’єкта передбачити суспільно небезпечні на­слідки. Обов’язок, або повинність, передбачити наслідки («повинна була») в теорії кримінального права називають об’єктивним критерієм злочинної недбалості; мож­ливість передбачення («могла») - суб’єктивним критерієм. Для констатації злочинної недбалості необхідне сполучення об’єктивного і суб’єктивного критеріїв.