1. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправне позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

2. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

3.  Примусове відчуження об´єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Коментована стаття містить положення, відповідно до якого право власності є непорушним. Це ж встановлено і ст.13 Конституції України.

Право приватної власності регулюється і захищається різними галузями українського права, їх статус характеризується непорушністю, ґрунтується на силі закону. До того ж відповідні зміни у становищі власника можуть бути здійснені виключно за рішенням суду.

Держава прийняла на себе обов´язок захищати приватну власність, забезпечувати її недоторканність. Саме тому ніхто не може бути позбавлений права власності чи бути обмеженим у його здійсненні.

Охорона права власності здійснюється цивільним, кримінальним, адміністративним, іншими галузями законодавства, тобто інститут права власності є комплексним інститутом, що регулюється багатьма галузями українського законодавства.

Суб´єктом права власності може бути будь-який суб´єкт права. При цьому слід зазначити, що стаття 13 Конституції передбачає рівність всіх суб´єктів права власності перед законом.

Коментована стаття містить положення, відповідно до якого особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і порядку, встановленому законом. Тобто, ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності, але при цьому законодавством України встановлені певні випадки такого позбавлення чи обмеження (ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України).

Конституція України встановлює два важелі юридичної гарантії права власності. По-перше, ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як за рішенням суду. Це, зокрема, означає, що державні органи не вправі, посилатися на будь-яку доцільність або навіть закон, позбавляти особу майна проти її волі. Власник завжди має право звернутися до суду, доказуючи неконституційність застосованих проти нього заходів, або дій.

Тільки рішення суду, або вирок, що передбачає конфіскацію майна, можуть бути підставою для примусового позбавлення права власності. При надзвичайних обставинах (стихійні лиха, епідемії, аварії, тощо) може здійснюватися вилучення власності (реквізиція, тобто примусове вилучення у власника майна на підставі закону, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості) за рішенням державних органів (ст.353 ЦК), але у будь-якому випадку передбачено право особи на звернення до суду для поновлення свого права власності.

По-друге, примусове відчуження майна для державних потреб має бути здійснено тільки при умові попереднього та повного відшкодування. Приватна власність може перейти в категорію державної, а державна до приватної (приватизація), але тільки у відповідності із законом, та з відшкодуванням, що визначається договором, або ринковими цінами.

Примусове відчуження об´єктів права власності може бути застосоване лише як виняток, з мотивів суспільної необхідності у встановленому законом порядку та з попереднім та повним відшкодуванням його вартості.

В умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості (ст. 53 ЦК України)