1. Суб´єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.

2.  Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

3.  Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.

Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи.

У коментованій статті законодавцем остаточно вирішено, що суб´єктами права приватної власності є не тільки фізичні особи, а й особи юридичні. При цьому фізична особа, навіть фізична особа — підприємець, є власником майна, яке належить йому на праві власності, і відповідає ним за своїми зобов´язаннями. В разі ж, якщо фізична або юридична особа передає належне їй майно в якості вкладу або частки у господарське товариство або виробничий кооператив (членом останнього має бути фізична особа — ст.163 ЦК), така новостворена юридична особа стає власником такого майна, так само як і набутого за іншими підставами. Зокрема згідно п.1) ч. І ст.115 ЦК господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. Навіть якщо 100% акцій акціонерного товариства належить державі чи територіальній громаді або у іншому виді господарського товариства досягається 100 - відсоткова державна участь чи участь територіальної громади, то майно, що належить такому господарському товариству є об´єктом права приватної власності. У такій ситуації між господарським товариством і державою чи територіальною громадою виникають корпоративні відносини, пов´язані з правами участі в управлінні, на отримання дивідендів тощо. Це правило за чинним на момент написання цього коментарію правом розповсюджується на всі юридичні особи, крім тих, які створені розпорядчим актом органу державної влади або місцевого самоврядування, і за якими майно закріплюється на праві повного господарського відання чи оперативного управління. У новому ЦК введений поділ юридичних осіб на особи приватного права та особи публічного права, останні створюються розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (ч.2 ст. 81 ЦК). Розробники проекту ЦК намагались відмовитись від застосування понять «право оперативного управління» і «право повного господарського відання» шляхом визнання суб´єктами права власності на майно, закріплене державою, Автономною Республікою Крим і територіальною громадою, за створеними ними юридичними особами (Кодифікація приватного (цивільного) права/ За ред. проф. А. Довгерта. К., 2000. — С.168). Але в остаточному варіанті ЦК, схваленому 16.01.2003 р., згідно зі ст. 329 юридична особа публічного права набуває право власності лише на те майно, що передане їй у власність. З іншого боку, новий Цивільний кодекс діятиме разом із Господарським кодексом України, в якому серед речових прав згадуються право господарського відання, право оперативного управління тощо (ст.133 ГК). А майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і підлягатиме закріпленню за ним на праві господарського відання чи оперативного управління (ст.73 ГК).

В частині другій та третій цієї статті згадується про два різновиди обмежень права приватної власності: а) в залежності від виду майна; б) в залежності від складу, кількості та вартості майна, що може перебувати на праві приватної власності. Зокрема, в ч.2 встановлюється загальне правило, що суб´єкти права приватної власності можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Такі правила відповідно встановлені у ст.178 ЦК про недопущення перебування у цивільному обороті (а відповідно і належати на праві приватної власності) окремих об´єктів цивільного права, перелік яких має бути встановлений у законі (об´єкти, вилучені з цивільного обороту). Обмеження щодо переліку видів майна, що може належати на праві приватної власності фізичній або юридичній особі, містяться у Постанові Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17 червня 1992 р.; законодавством про приватизацію встановлюється перелік об´єктів, що не підлягають приватизації.

У якості загального правила у ч. З цієї статті проголошується, що склад, кількість та вартість майна не є обмеженими. Але це не означає, що його кількість взагалі є нічим не обмеженою. По-перше, при реалізації цивільних прав, в тому числі і їх набутті, суб´єкти цивільного права не повинні виходити за межі їх здійснення або зловживати своїми правами. Зокрема склад майна, а відповідно і його вартість і кількість, можуть бути обмеженими з метою недопущення неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, недобросовісної конкуренції, потурання моральних засад суспільства тощо (див. ст.13 та коментар до неї). Виокремлення та визначення права власності Українського народу, права приватної власності, права державної та права комунальної власності не надає правових підстав стверджувати про існування різних форм власності, а також це не дає привід доводити вірність тези про «рівність та різноманіття форм власності». Як зазначає Є.О.Суханов, економічні відносини присвоєння (власності) виступають в різноманітних формах в залежності від того, хто є їх суб´єктом: окрема людина, група осіб чи організований ними колектив, держава або суспільство (народ) в цілому. Таким чином, економічні форми присвоєння називають формами власності, які є економічними, а не юридичними категоріями. Тому в якості суб´єкта права власності не можуть виступати трудові колективи, різноманітні громади (крім територіальної громади) та подібні утворення, що не мають свого відокремленого (відособленого) майна. Якщо ж відособлення відбувається, то створюється новий самостійний власник (юридична особа), який стає індивідуальним, а не колективним суб´єктом, оскільки його засновники (учасники) втрачають, за загальним правилом, право власності на передане йому майно.