1.  Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

2. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

3. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

4. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Право власника земельної ділянки на її забудову є одним із його важливіших прав щодо використання земельної ділянки, яке обумовлює економічний інтерес до неї, суттєво впливає на її ціну. На відміну від статті, що коментується, стаття 90 ЗК, що закріплює права землевласників, не передбачає можливостей створення ними закритих водойм, а також надання дозволів на будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Для усвідомлення чинності означених правомочностей у контексті ст.9 ЦК слід мати на увазі наступне. Найбільш важливим обов´язком будь-якого землевласника та землекористувача є використання земельної ділянки виключно за її цільовим призначенням, порядок встановлення і зміни якого закріплено у статті 20 ЗК та Постанові Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 р. № 502. Таким чином, право зводити на земельній ділянці будівлі та споруди, створювати закриті водойми виникає у її власника лише остільки, оскільки це допускається цільовим призначенням земельної ділянки. В іншому випадку землевласник має право порушити клопотання перед відповідною радою або органом виконавчої влади про зміну цільового призначення земельної ділянки або її частини. Приступати до використання земельної ділянки, цільове призначення якої змінилося, можливо лише після одержання державного акта на право власності на земельну ділянку, у якому зазначено її нове цільове призначення. У такому самому контексті треба розглядати і право власника дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Юридичне оформлення права на таку забудову може здійснюватись шляхом укладання договору оренди земельної ділянки або договору про встановлення суперфіцію (див. Главу 34 ЦК).

Жорстка залежність права на забудову земельної ділянки від волі її власника, за загальним правилом, дозволяє без додаткових вишукувань визнавати саме за ним право власності на зведені будівлі, споруди та інше нерухоме майно, у випадку, якщо інше прямо не передбачено законом або договором.

Окрім здійснення забудови земельної ділянки виключно в межах її цільового призначення, закон пред´являє ще декілька вимог щодо умов забудови, а саме: необхідність додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил. Нормативне регулювання планування, забудови та іншого використання територій здійснюється Законами України «Про основи містобудування», «Про архітектурну діяльність», «Про планування і забудову територій», «Про Генеральну схему планування території України», іншими нормативно-правовими актами, державними будівельними нормами, відомчими нормативними документами, регіональними і місцевими правилами забудови.

Власники земельних ділянок, які мають намір здійснити будівництво об´єктів, зобов´язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міської державної адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об´єкта містобудування. Для цього вони повинні подати відповідну письмову заяву до означених органів, до якої додати державний акт на право власності на земельну ділянку або документ про згоду власника земельної ділянки на її забудову, а також інші документи та матеріали, перелік та порядок розгляду яких визначаються регіональними та місцевими правилами забудови. Дозвіл на будівництво дає право замовникам на отримання вихідних даних на проектування, здійснення проектно-вишукувальних робіт та отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Правові наслідки самочинної забудови власником його земельної ділянки встановлені статтею 376 ЦК.