Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

Стаття 378. Припинення права власності на земельну ділянку

1. Право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Варто відзначити, що зміст статті, що коментується, не в повній мірі відповідає її назві, оскільки у ній йдеться, по суті, лише про випадки примусового позбавлення власника його

права на земельну ділянку І не висвітлюються інші випадки, коли припинення права власності не пов´язано зі здійсненням будь-яких примусових дій, які передбачають судовий порядок їх застосування. Редакція означеної норми спрямована, насамперед на підкреслення неприпустимості адміністративного порядку примусового позбавлення права власності на земельні ділянки, крім випадків суспільної необхідності в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Ця норма також кореспондує із нормами частин 4-6 статті 41 Конституції.

Що стосується усього кола підстав припинення права власності на земельну ділянку, воно визначено у Главі 22 ЗК, яка регулює відносини, пов´язані із припиненням як права власності, так і права користування землею. Усі передбачені ЗК підстави припинення права власності на земельну ділянку можна умовно поділити на чотири групи: 1) добровільне припинення права власності на земельну ділянку; 2) припинення права власності на земельну ділянку у разі повної втрати цивільної правоздатності суб´єктом права власності; 3) примусове припинення права власності на земельну ділянку у власника за відсутністю його вини; 4) примусове вилучення земельної ділянки у власника при наявності його вини.

Першу групу складають:

— добровільна відмова власника від земельної ділянки, яка може бути здійснена у встановленому порядку лише на користь держави або територіальної громади;

— добровільне відчуження земельної ділянки власником, в тому числі надання згоди на вилучення земельної ділянки для її наступного надання іншій особі із правом одержання відповідної компенсації (як у вартісному виразі, так і у натуральному).

До другої групи відносяться випадки смерті власника — фізичної особи та припинення власника — юридичної особи.

До третьої групи належать:

-  викуп (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб (із застосуванням передбачених законодавством компенсаційних механізмів);

- невідчуження земельної ділянки іноземними особами, особами без громадянства та юридичними  особами  (крім  заснованих виключно громадянами України або юридичними особами України) на протязі одного року з моменту набуття права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення або несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, якщо на неї відсутнє нерухоме майно, що знаходиться у їх власності. Причиною порушення встановленого терміну відчуження земельної ділянки з боку її власника може бути як звичайна бездіяльність, так і ситуація на ринку землі, коли у власника немає можливості здійснити відчуження земельної ділянки за справедливу ціну. У першому випадку можна говорити про свідоме порушення землевласником встановлених законодавством обов´язків. Але у будь-якому разі, при відчуженні земельної ділянки колишнім власником з означених підстав, за ним залишається право використовувати її на умовах оренди. Суттєвою прогалиною законодавства є відсутність правового регулювання питання про можливість примусового припинення права власності на означені види земель громадянами України, які втратили Українське громадянство, та юридичними особами України, до складу учасників яких увійшли іноземні громадяни, особи без громадянства, або іноземні юридичні особи. Здається, що при усій схожості ситуацій, застосування аналогії закону чи розширювальне тлумачення означеної норми у цьому випадку є неприпустимим, оскільки входить у протиріччя із нормами статті 41 Конституції України та загальними засадами цивільного законодавства.

Четверта група включає випадки:

-  використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

- неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об´єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров´ю населення) в терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів;

- конфіскації земельної ділянки як санкції за скоєння кримінального злочину або адміністративного проступку;

-  примусового звернення стягнення на земельну ділянку по зобов´язаннях її власника (наприклад, у випадку невиконання власником земельної ділянки іпотечних зобов´язань).

Якщо земельна ділянка має особливо цінні природні властивості та відноситься до особливо цінних земель, її вилучення передбачає особливий, більш складний, порядок погодження.