1.  Володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

2.  Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам.

3.  Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Положення Глави 31 ЦК присвячені визначенню змісту категорії володіння як окремого, самостійного інституту речового права. Серед положень глави 31 ЦК термін «володіння» згадується при позначенні двох категорій, які є різними за своєю природою: для позначення першого у ЦК використовується словосполучення «право володіння чужим майном», другого — «фактичне володіння майном».

Під правом володіння чужим майном (надалі у коментарі — титульне володіння) слід розуміти лише те володіння, яке виникає на підставі договору, або на іншій підставі, передбаченій законом (ст.398 ЦК).

Категорія «фактичне володіння чужим майном» (надалі — фактичне володіння) охоплює всі ситуації, коли особа фактично тримає майно у себе, тобто фактичним володільцем є будь-яка особа, в якої фактично перебуває майно незалежно від питання про її право на це майно. Категорією фактичне володіння охоплюються ситуації, коли існує підстава встановлення володіння, а також ті, коли відсутня будь-яка підстава (титул) для здійснення володіння або володілець не може довести наявність такого титулу. Фактичне володіння може опинитись і титульним, і безтитульним, при кваліфікації ситуації як фактичне володіння це не повинно братися до уваги, головне з´ясувати, чи справді особа тримає майно у себе.

Відповідно, категорії фактичного володіння та титульного володіння є різними за природою, для їх виникнення висуваються різні вимоги, також у ЦК проводиться досить чітке розмежування правил, які їх стосуються. Зокрема, титульному володінню присвячені норми, що містяться у ч.2 ст.397, ст.398, частково — у ст.399; фактичному володінню — ч. І та 3 ст.397, ст.400, переважно у ст.399 ЦК.

Для встановлення фактичного володіння необхідним є встановлення такого фактичного відношення особи до речі, яке відповідатиме прагненню особи панувати над річчю. Таке фактичне панування є наявним у всіх тих ситуаціях, коли володілець за умови нормального ходу речей може розраховувати на те, що річ перебуває і буде перебувати фактично під його владою. Наявність зазначеного відношення особи до речі встановлюється відповідно до господарського призначення речі. Для існування ситуації, коли особа фактично тримає річ, немає необхідності, щоб вона постійно тримала її в своїх руках, що й неможливо здійснити, зокрема, стосовно нерухомого майна. Суб´єктом фактичного володіння може бути будь-яка особа як юридична, так і фізична. За загальним правилом, намір володіти не впливає на виникнення та існування фактичного володіння, він має значення для встановлення окремих видів добросовісного володіння. Об´єктом фактичного володіння є будь-яка річ, над якою встановлене фактичне панування.

У ч.2 статті, що коментується, встановлено правило, згідно якого право володіння чужим майном може належати одночасно двом і більше особам. Це не означає виникнення у осіб права спільної власності, а лише про те, що надання одній особі права володіння на певне майно не позбавляє уповноважену особу надати таку можливість й іншій особі, якщо це не суперечить відносинам з першим володільцем та відповідає особливостям майна, щодо якого встановлено право володіння.

Існування фактичного володіння призводить до настання певних правових наслідків. У ЦК закріплена презумпція правомірності володіння, тобто недоведені відомості про відсутність підстав вважати володіння особи правомірним визнаються неправдивими, якщо з повною достовірністю не буде встановлено інше. Останнє означає, що особа, яка свідчить про неправомірність володіння, повинна сама довести це. Оскільки володілець вважається таким, що володіє правомірно, він не повинен доводити своє право на володіння майном. За фактичним володільцем за певних умов може бути визнане право на отримані доходи від майна, що належить іншій особі (ч. І ст.392 ЦК), право на відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна (ч. З ст.392 ЦК), право залишити собі здійснені ним поліпшення майна (ч.4 ст.392 ЦК). Відповідальність незаконного володільця перед власником в разі повернення ним майна з незаконного володіння обмежується

лише тими засобами (заходами), що передбачені правилами про розрахунки при витребуванні майна з чужого незаконного володіння. За наявності інших умов фактичне володіння викликає настання й інших правових наслідків, передбачених, зокрема ст.ст. 330, 333, 335, 336, 338, 341,343, 347ЦКтаін.