1.  Право володіння припиняється у разі:

1) відмови володільця від володіння майном;

2) витребування майна від володільця власником майна або іншою особою;

3) знищення майна.

2.  Право володіння припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Враховуючи різну природу фактичного володіння та титульного володіння, ці різні види володіння припиняються у різних порядках. Правила цієї статті присвячені визначенню переліку загальних підстав припинення володіння, але слід мати на увазі, що перелічені у статті підстави переважно стосуються припинення не права володіння, а фактичного володіння. Відмова володільця від володіння майном не є загальною підставою припинення права володіння, оскільки особа, яка володіє майном на підставі договору, не може, за загальним правилом, в односторонньому порядку відмовитись від володіння. Оскільки відповідно до положень ЦК одностороння відмова від зобов´язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Повернення наймачем майна наймодавцю за договором, укладеним на певний строк, не є, за загальним правилом, підставою припинення зобов´язання і не припиняє його прав та обов´язків за договором.

Для припинення володіння особи, якій належить право на чужу річ, відмова від володіння також не є загальним правилом, зокрема, шляхом вчинення відмови не припиняється емфітевзис.

Відмова володільця від володіння майном, вчинена у формі певних дій, які позбавляють його можливості фактичного тримання речі, є загальною підставою припинення фактичного володіння. Оскільки фактичне володіння розглядається у ЦК не як право, до правил відмови від нього не можуть бути застосовані правила, зокрема, про відмову від права власності.

Власник не у всіх випадках може (має право) витребувати майно від володільця за допомогою речово-правових засобів. Якщо між власником (чи уповноваженою ним особою) та володільцем існують зобов´язально-правові відносини, власник може повернути своє майно за допомогою спеціальних правил зобов´язального права згідно з природою зобов´язання, що існує між сторонами. В інших випадках власник може повернути від незаконного володільця своє майно у випадках, встановлених правилами про повернення майна з чужого незаконного володіння. Таким чином, право висунути вимогу про витребування майна з чужого незаконного володіння за власником зберігається завжди доти, поки не було припинено його право власності на певне майно, але витребуваним воно може бути лише у певних ситуаціях, тому і фактичне володіння у таких ситуаціях буде зберігатися.

Знищення майна є підставою припинення всіх видів володіння — і титульного, і фактичного. Титульне володіння, що виникло в силу договору або одностороннього правочину, припиняється в силу неможливості його виконання у зв´язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає (ст.607 ЦК). Фактичне володіння припиняється в силу того, що неможливо здійснити фактичне тримання майном — об´єктом володіння.

Згідно ч.2 цієї статті наведений перелік не є вичерпним, він має бути доповнений тими підставами, що випливають з природи відносин, що виникають з приводу володіння, а також загальними підставами припинення речових прав. Також фактичне володіння втрачається згідно з ч. І ст.397 та ст.400 ЦК, якщо володілець втрачає фактичну владу на річчю (не може здійснити тримання) та протягом строку позовної давності не скористається правом вимагати повернення собі майна від недобросовісного володільця відповідно до ст.400 ЦК.

Поєднання в одній особі володільця і власника припиняє право володіння, оскільки правомоччя власника охоплюють ті повноваження, якими наділений володілець як особа, яка має окреме від права власності речове право.