1. Недобросовісний володілець зобов´язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов´язку заінтересована особа має право пред´явити позов про витребування цього майна.

Основний обов´язок незаконного володільця — повернути майно, яке він тримає, власнику або іншій особі, яка має на нього право відповідно закону або договору. Це правило закріплено у ст.387 ЦК стосовно власників і згідно ст.396 ЦК розповсюджується на всіх осіб, які мають на це майно те або інше речове право, в тому числі й право володіння, яке виникає, зокрема, на підставі договору з власником. Стосовно недобросовісного володільця, який є завжди незаконним володільцем, це правило є зрозумілим. Але, вважаємо, головні наслідки змісту статті, що коментується, мають для незаконного, але добросовісного володільця. Оскільки крім зазначених осіб, право вимагати повернення майна, яке незаконно утримується, надано також і незаконному, але добросовісному володільцю. Таким чином, зміст фактичного володіння (його правові наслідки), в тому числі й питання про надання захисту, залежить від його виду. Найбільші правові наслідки характерні у тих випадках, коли володілець є добросовісним. Такий володілець, хоча і не є насправді власником, але, тримаючи річ, перебуває під впливом омани (якої він не міг і не повинен був уникнути), що ця річ належить йому на праві власності (добросовісне володіння). Згідно зі ст.390 ЦК недобросовісним володільцем є особа, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно, відповідно, добросовісним — особа, яка не знала і не могла знати про незаконність свого володіння. В цьому визначенні недобросовісного володіння порівняно з раніше чинним законодавством міститься новела: відповідно до ч.2 ст.390 ЦК володіння особи е добросовісним до моменту, коли ця особа дізналася чи могла дізнатися про незаконність свого володіння, або до моменту, коли їй було вручено повістку до суду за позовом власника про витребування майна.

Таким чином, різниця у змісті та призначенні ст.ст.387 та 400 полягає в тому, що у ст.387 ЦК йдеться про право власника вимагати повернення йому майна, а у ст.400 ЦК вказано на обов´язок недобросовісного володільця, який підлягає негайному виконанню; також коментована стаття надає право вимагати повернення майна не тільки власникові (ст.387 ЦК) та особі, яка має речове право на чуже майно (ст.396 ЦК), а й будь-якій іншій особі, яка має на нього інше право відповідно до договору або закону, а також таке право надане особі, яка взагалі не має на нього ніякого права, але є добросовісним володільцем.

Отже, особа, яка не є власником майна, не має на нього іншого речового права, але має взагалі на нього право відповідно до закону або договору або є добросовісним володільцем, наділена правовою підставою захистити своє володіння шляхом застосування норми, що міститься у коментованій статті, для витребування майна від незаконного недобросовісного володільця.

Зокрема, стаття, що коментується, надає правову підставу для вчинення позову, який у юридичній літературі набув назви Публіціанового. Природа Публіціанового позову полягає у наданні давнісному володільцю до спливу строку, необхідного для набуття права власності на певне майно, але за наявності інших підстав згідно ст.344 ЦК, права на захист свого володіння від іншого незаконного володільця. Право на подання цього позову про витребування зберігається за давнісним володільцем протягом одного року з моменту втрати володіння.

На відміну від давнісного володільця, за власником право на витребування зберігається протягом строку позовної давності згідно ст. 257 ЦК. За іншими особами це право на витребування зберігається також протягом зазначеного терміну, якщо раніше не припинилась правова підстава (титул) для пред´явлення таких вимог.