Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

Стаття 409. Права та обов'язки власника земельної ділянки, наданої у користування для сільськогосподарських потреб

1.  Власник земельної ділянки має право вимагати від землекористувача використання її за призначенням, встановленим у договорі.

2. Власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором.

3. Власник земельної ділянки зобов´язаний не перешкоджати землекористувачеві у здійсненні його прав.

Відповідно до положень цієї статті користування земельною ділянкою на умовах емфітевзису носить обмежений та цільовий характер, оскільки встановивши емфітевзис на земельну ділянку, власник передає емфітевті право володіння та право цільового користування нею, зберігаючи за собою право розпорядження земельною ділянкою. Призначення земельної ділянки, наданої у користування, визначається договором про емфітевзис, але в самому договорі має бути враховано цільове призначення ділянки. Правило ч. І цієї статті не може бути таким чином розтлумачено, що сторони можуть у договорі визначити інше цільове призначення земельної ділянки, що передається у емфітевзис, ніж це визначено згідно положень ЗК.

Сільськогосподарські потреби землекористувача можуть бути задоволені, перш за все, за допомогою використання земель сільськогосподарського призначення. До земель цієї категорії відносяться сільськогосподарські угіддя -рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги, а також несільськогосподарські угіддя (ст.22 ЗК). таким чином, сторони у договорі можуть звузити межі цільового використання, зазначивши, приміром, що земельна ділянка має використовуватися під ріллю або багаторічні насадження.

Загальним правилом користування емфітевзисом є відплатність такого користування. Плата за користування стягується незалежно від способу набуття емфітевзису — його сплатного чи безоплатного характеру. Плата за користування, що підлягає сплаті землекористувачем власникові землі, не охоплює інші обов´язкові платежі, згадувані і ч.2 ст.410 ЦК, обов´язковість до сплати яких для землекористувача, їх розміри, порядок внесення, форми встановлюються окремим законом. У ЦК не встановлюються розміри плати за користування, її форми, умови, порядок та строки виплати; всі ці питання віднесенні до відання сторін та мають бути визначені (закріплені) у договорі про емфітевзис.

Відповідно до правила частини 3 статті, що коментується, власник земельної ділянки зобов´язаний не створювати землекористувачеві перешкод у здійсненні ним його повноважень щодо володіння, дозволеного користування ділянкою та розпорядження емфітевзисом. Навіть в разі порушення емфітевтою умов здійснення права користування власник не має права самочинно перешкоджати йому у здійсненні ним власних повноважень. Всі спори щодо здійснення сторонами своїх повноважень вирішуються у судовому порядку. Проти вчинення власником протиправних, в тому числі самоправних, дій, землекористувач захищений всіма тими засобами захисту, що й власник майна проти подібних дій третіх осіб відповідно до положень глави 29 (ст.396 ЦК). Крім перерахованих у цій статті прав, власник ділянки має право на переважне придбання права користування земельною ділянкою в разі його продажу (ч.2 ст.411 та коментар до неї), а також право на лаудемію - право на одержання відсотків від вартості права користування в разі його продажу (ч.5 ст.411 та коментар до неї).