9. Коментована стаття містить декілька причин позбавлення жінки репродуктивної функції. Зокрема це стосується: а) виконання конституційних обов'язків; б) виконання службових обов'язків; в) виконання трудових обов'язків; г) протиправної поведінки щодо неї.

10. Відповідно до ст. 65 Конституції обов'язок кожного громадянина України - здійснювати захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України. Громадяни України жіночої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я, віком, а також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством (ст. 17 Закону України "Про оборону України" від 6.12.1991 р.).

Жінки, які мають фах, споріднений з відповідною військово-обліковою спеціальністю. визначеною в переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, та придатні до проходження військової служби за станом здоров'я, віком та сімейним станом, беруться на військовий облік військовозобов'язаних.  Жінки, які перебувають на військовому обліку, можуть бути призвані на військову службу чи залучені для виконання робіт із забезпечення оборони держави у воєнний час. У мирний час жінки можуть бути прийняті на військову службу тільки в добровільному порядку (за контрактом). На військову службу за контрактом приймаються жінки віком від 18 до 40 років, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби, з відповідною освітою та спеціальною підготовкою.

Кожна жінка-військовослужбовець як і будь-який громадянин України має право на охорону здоров'я. Відповідно до ст. 11 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року охорона здоров'я військовослужбовців забезпечується створенням сприятливих санітарно-гігієнічних умов проходження військової служби, побуту та системою заходів з обмеження дії небезпечних факторів військової служби, з урахуванням її специфіки та екологічної обстановки, які здійснюються командирами (начальниками) у взаємодії з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Турбота про збереження та зміцнення здоров'я військовослужбовців - обов'язок командирів (начальників). На них покладається забезпечення вимог безпеки при проведенні навчань, інших заходів бойової підготовки, підчас експлуатації озброєння і військової техніки, проведення робіт та виконання інших обов'язків військової служби.

Відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної шкоди провадиться у встановленому законом порядку (ст. 17 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").

11. Службові повноваження в Україні мають державні службовці. Відповідно до Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Державні службовці мають право користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України, в тому числі правом на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці (ст. 11 Закону України "Про державну службу").

12. Особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності чи у фізичної особи за трудовим договором виконують трудові обов'язки. Працівники мають право на здорові і безпечні умови праці (ст. 2 КЗпП України). На всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизму, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників (ст. 153 КЗпП України).

Шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку (ст. 173 КЗпП України).

13. Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян. Зокрема у ст. 237 КЗпП України визначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівникові провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У ст. 9 Закону "Про охорону праці" зазначено, що відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року.

Слід зазначити, що позбавлення жінки репродуктивної функції може бути як пов'язане, так і не пов'язане з втратою нею професійної працездатності. Під шкодою, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, треба розуміти таку шкоду, за якої не втрачається здатність працівника до роботи за своєю професією (фахом) і кваліфікацією або за іншою адекватною їй професією (фахом).

Сума виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви. Таким чином, моральна шкода, заподіяна жінці позбавленням її можливості народити дитину у зв'язку з виконанням конституційних, службових або трудових обов'язків, здійснюється відповідно до спеціального законодавства.

14. Жінка також набуває права на відшкодування їй моральної шкоди в разі, якщо вона втратила можливість народити дитину внаслідок вчинення щодо неї протиправних дій. Зважаючи на місце даної норми у СК (у главі, яка закріплює особисті немайнові права подружжя), можна припустити, що обов'язок такого відшкодування лежить на чоловікові, чия протиправна поведінка стала причиною втрати жінкою репродуктивної функції.

Протиправна поведінка може полягати у скоєнні забороненої чи у нездійсненні певної дії. Звідси дві її можливі форми: протиправна дія та протиправна бездіяльність. Іноді правопорушення може набувати змішаної форми: одночасно вчинюються заборонені протиправні і не вчинюються встановлені законом дії. Одним із критеріїв протиправності поведінки чоловіка є невідповідність його дій правовим приписам. Аналіз норм СК дозволяє зробити висновок, що на чоловіка покладаються певні пасивні та активні обов'язки: дбати про матеріальне забезпечення сім'ї в цілому та дружини зокрема; повідомити дружину про стан свого здоров'я, а у разі необхідності пройти медичне обстеження в порядку передбаченому законодавством (див. коментар до ст. 30) тощо.

Наступним критерієм протиправності є порушення суб'єктивних прав дружини. Протиправною поведінкою чоловіка в цьому разі порушуються немайнові права дружини: право на життя, здоров'я, материнство, право на повагу до своєї індивідуальності, право на свободу та особисту недоторканість тощо.

Коментована норма не містить вказівки на те, чи має бути вказана поведінка умисною, чи необережною. Через це вважаємо, що форма вини у даному випадку значення не має. І взагалі, конструкція вказаної норми не дозволяє зробити висновок, що саме є підставою в даному випадку для відшкодування моральної шкоди. Чи має вона відшкодовуватися на загальних підставах, передбачених нормами Цивільного кодексу України, чи цей випадок є виключенням із загального правила, і для відшкодування моральної шкоди, заподіяної жінці позбавленням її репродуктивної функції в результаті протиправної поведінки щодо неї досить тільки протиправної поведінки з боку її чоловіка та наявності у неї шкоди. Тобто чи можна вказаний випадок відшкодування моральної шкоди розглядати як випадок відповідальності за заподіяну моральну шкоду без вини? Очевидно, немає підстав для позитивної відповіді на це питання, і моральна шкода, яка заподіяна жінці позбавленням її можливості мати дитину в результаті протиправної поведінки щодо неї має відшкодовуватись на загальних підставах, передбачених ст. 1167 Цивільного кодексу України.

15. Вагітність - особливий період в житті дружини, коли з одного боку активізуються всі фізіологічні процеси у організмі жінки, а з іншого — її нервова система стає досить вразливою до всякого роду негативного впливу. Саме тому для неї в сім'ї має бути встановлений такий сприятливий режим, який забезпечив би збереження здоров'я майбутньої матері та дитини. З огляду на це законодавством передбачена низка гарантій, покликаних зберегти перш за все нормальний психічний стан вагітної жінки у цей період. Так, по-перше, дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності (див. коментар до ст. 84); по-друге, протягом вагітності дружини не може бути пред'явлений позов про розірвання шлюбу (див. коментар до ст. 110).